Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/1766/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С.К.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство - 461"

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (головуючий суддя Парусніков Ю. Б., судді Верхогляд Т. А., Іванов О. Г.)

у справі № 908/1766/24

за позовом Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство - 461"

про стягнення коштів,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Комунальне підприємство "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство-461" (далі - відповідач, Товариство) заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення.

2. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.08.2024 позов задоволено.

3. Товариство звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Запорізької області від 26.08.2024 скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Також Товариство подало клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що через незадовільну роботу пошти воно не отримувало ухвалу місцевого господарського суду про відкриття провадження і оскаржуване рішення, про існування якого дізналося 27.11.2024, після відкриття виконавчого провадження і арешту рахунків.

5. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2024 апеляційну скаргу Товариства залишено без руху.

6. Суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий господарський суд на адресу Товариства, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направляв ухвалу від 25.06.2024 про відкриття провадження у справі № 908/1766/24 і рішення, ухвалене за результатами розгляду справи по суті спору, про що свідчать поштові повернення із позначкою "за закінченням терміну зберігання".

7. Апеляційний господарський суд зазначив, що місцевий господарський суд направляв поштову кореспонденцію на адресу, зазначену скаржником у державному реєстрі, яка відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є достовірною. Таку саму адресу Товариство вказало знову в апеляційній скарзі.

8. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд не визнав викладені скаржником в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини пропущення цього строку поважними, у зв`язку з чим залишив апеляційну скаргу без руху із наданням скаржнику строку для зазначення інших підстав для поновлення цього строку.

9. Скаржник надав суду заяву про усунення недоліків, в якій навів доводи у підтвердження обставин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження. Скаржник зазначив, що через незадовільну роботу пошти він не отримував ухвалу місцевого господарського суду про відкриття провадження і оскаржуване рішення, про існування якого дізнався 27.11.2024, після відкриття виконавчого провадження і арешту його рахунків, що підтверджується листом Акціонерного товариства "Укрпошта" № 1853-Т-2024122510150-В від 26.12.2024, відповідно до якого, згідно з поясненнями начальника відділення поштового зв`язку № 49035, вручити поштове відправлення із оскаржуваним судовим рішенням не вдалося через зазначення відправником неповної адреси адресата.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

10. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.08.2024.

11. В матеріалах справи наявні докази надсилання місцевим господарським судом копії ухвали від 25.06.2024 про порушення провадження у справі № 908/1766/24 і оскаржуваного рішення у справі, що підтверджується поштовими поверненнями із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 85, 103). На поштових конвертах зазначена така адреса Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство-461»: вул. Незалежної України, 80, м. Запоріжжя, Запорізький район, Запорізька обл., 69035. Тобто, судові рішення у справі № 908/1766/24 надсилалися місцевим господарським судом на дійсну адресу відповідача (скаржника).

12. Таким чином, про наявність провадження у даній справі відповідач (скаржник) повідомлявся належним чином.

13. Відтак, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство-461» рішення Господарського суду Запорізької області від 26.08.2024 у справі № 908/1766/24 мають виключно суб`єктивний характер, оскільки залежали від волевиявлення скаржника, тому не свідчать про об`єктивну неможливість вчинити відповідну процесуальну дію в межах встановлених законом строків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

15. У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що неотримання ним ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі і рішення суду першої інстанції сталося через незадовільну роботу пошти, що підтверджується вже згаданим листом Акціонерного товариства "Укрпошта" № 1853-Т-2024122510150-В від 26.12.2024. Стверджує про те, що неотримання поштової кореспонденції не залежало від суб`єктивної поведінки отримувача, а сталося з об`єктивних причин, які не залежали від Товариства. Звідси, за умови доведення неналежної роботи пошти, відповідач вказує на те, що неотримання ним пошти слід вважати поважною причиною пропуску процесуального строку.

16. Також, скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 07.02.2024 у справі № 904/853/23, від 22.07.2021 у справі № 920/938/20, від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 12.12.2019 у справі № 906/142/18, від 20.06.2018 у справі № 127/2871/16, від 26.03.2020 у справі № 617/1674/13, від 01.04.2020 у справі № 0818/9696/2012, від 12.05.2021 у справі № 216/3765/16.

Відзив

17. 27.02.2025 від Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник, з посиланням на практику Верховного Суду, зазначив, що вважає ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 правомірною.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

18. Предметом касаційного розгляду у цій справі є ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство-461» на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.08.2024 у справі № 908/1766/24.

19. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

20. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

21. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

22. У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абз. 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).

23. Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абз. 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020).

24. Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

25. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

26. У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п.40, 41, від 03.04.2008).

27. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви N 17160/06 та N 35548/06, п. 34, від 20.06.2011).

28. Тобто, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.

29. Так, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

30. Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

31. Тобто, наведеними нормами встановлено як дату початку перебігу строку, так і строк на апеляційне оскарження судового рішення.

32. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десятим днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (пункт 2 частини другої статті 256 ГПК України).

33. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частини третя статті 256 ГПК України).

34. Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/186/21).

35. За змістом частини другої - четвертої статті 260 ГПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

36. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

37. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

39. З наведеного слідує, що законом не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

40. Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

41. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (така ж правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 918/115/16, від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15).

42. Питання поважності причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відтак, у кожному конкретному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

43. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

44. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.08.2024 у справі 908/1766/24 скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку тим, що скаржник не отримував поштову кореспонденцію.

45. При цьому, в оскаржуваному судовому рішенні колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що всі процесуальні рішення суду направлялися стороні за адресою, яка міститься в ЄДРЮО, яку сам скаржник також зазначив в апеляційній скарзі.

46. Виходячи зі змісту статей 120 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила №270), у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

47. Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20 тощо).

48. Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі Sydorenko v. Ukraine (dec.), no/ 73193/12, 18 February 2021, зазначено, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за не надсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені. У цьому відношенні Суд вважає вражаючим, що, знаючи про труднощі з доставкою кореспонденції в минулому або, принаймні, про твердження органів влади щодо цього, заявниця залишалася досить пасивною і, схоже, не вжила жодних заходів, спрямованих на те, щоб надіслана їй кореспонденція дійшла до неї. Вона також не зверталася до судів із жодним запитом щодо стану провадження, хоча була велика ймовірність того, що інша сторона оскаржить рішення, ухвалене на користь заявниці. У зв`язку з цим Суд нагадує, що зацікавлена сторона зобов`язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження у справі.

49. Отже, вказане свідчить про те, що сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, що надіслана за належною адресою, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

50. Відсутність порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції не спростовується і доданим скаржником листом Акціонерного товариства «Укрпошта» від 26.12.2024 № 1853-Т-2024122510150-В (який, крім іншого, ще й стосується лише одного поштового відправлення), оскільки цей лист з урахуванням інших наявних в матеріалах справи підтверджень (які свідчать про належне виконання судом першої інстанції своїх обов`язків щодо направлення відповідачу судових рішень) не може бути беззаперечним доказом направлення поштових відправлень на неправильну адресу скаржника.

51. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції вчинялись всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, а неотримання судових рішень, та, відповідно, можливість подання апеляційної скарги у встановлений строк залежала виключно від волевиявлення та дій самого відповідача, оскільки він мав можливість бути вчасно обізнаним про результат ухвалення судом рішення і при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися, мав можливість своєчасно подати апеляційну скаргу.

52. Щодо посилань скаржника на те, що він не мав обов`язку і необхідності реєструватися в Електронному суді, колегія суддів зазначає, що Законом України від 29.06.2023 р. № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» зобов`язано відповідача, як юридичну особу, зареєстровану за законодавством України, зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

53. Отже, Відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету. Ці наслідки прямо передбачені ГПК, вони є збалансованими та пропорційними, тобто не порушують основоположні принципи господарського процесу, такі як верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом та судом, диспозитивність, гласність та відкритість судового процесу, змагальність сторін, пропорційність, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами тощо.

54. Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 9/430-05-11867 щодо застосування приписів статей 256 261 ГПК України, згідно з якими суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства. Суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

55. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

56. Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 ГПК України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

57. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

58. Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк.

59. З огляду на викладене, наведені скаржником доводи/мотиви/обґрунтування за відсутності доказів тривалої/безперервної дії об`єктивно непереборних обставин на волевиявлення відповідача, що призвело до неможливості вчинення процесуальної дії протягом 4 місяців, не можна вважати поважними з огляду на їх суб`єктивний характер.

60. При цьому Суд враховує, що, судом апеляційної інстанції встановлено, що в частині доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржник не надав суду належних, допустимих, достовірних, вірогідних доказів щодо підстав поновлення процесуального строку, що у даному випадку є підставою передбаченою пунктом 4 частини першої статті 261 ГПК України для відмови у відкритті апеляційного провадження. Відтак, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог чинного законодавства, що не спростовано скаржником.

61. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 1227/8971/2012 зазначила, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним і виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).

62. У постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16 суд звернув увагу на необхідність врахування практики ЄСПЛ щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

63. Відтак, Суд критично оцінює доводи касаційної скарги, вважає їх загальними, необґрунтованими, немотивованими, неаргументованими та такими, що не підтверджують тривалої/безперервної дії об`єктивно непереборних обставин на волевиявлення відповідача, що призвело до неможливості вчинення процесуальної дії, як подання апеляційної скарги у строки передбачені статтею 256 ГПК України.

64. За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі статті 261 ГПК України, оскільки скаржником не доведено існування поважних причин, що зумовили пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та об`єктивно свідчили би про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

65. Щодо посилань скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 22.07.2021 у справі № 920/938/20, від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 12.12.2019 у справі № 906/142/18, від 20.06.2018 у справі № 127/2871/16, від 26.03.2020 у справі № 617/1674/13, від 01.04.2020 у справі № 0818/9696/2012, від 12.05.2021 у справі № 216/3765/16, колегія суддів зазначає, що всі висновки, наведені у вказаних постановах, мають універсальний характер.

66. Водночас такі висновки зроблені Судом за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідного судового рішення.

67. Окрім того, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 07.02.2024 у справі № 904/853/23.

68. При цьому слід відзначити, що суд у кожному конкретному випадку визначає, з якої саме поважної причини заявником порушено строк, встановлений законом, та чи були такі причини об`єктивно непереборними для заявника. Відтак, висновки, наведені у вищевказаних справах, не суперечать змісту оскаржуваної ухвали апеляційної інстанції. Різниця у результаті (поновлення строку) ж як раз і полягала у доведених обставинах, які зумовили таке поновлення і які мали поважний характер.

69. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановленого порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 86 119 261 ГПК України), як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

70. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

71. У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

72. З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у правовому, так і процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

73. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій Постанові.

75. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

76. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

77. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

78. Верховний Суд вважає за можливе розглянути справу № 908/1766/24 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Судові витрати

79. Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство - 461" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № 908/1766/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № 908/1766/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил