Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року

Київ

справа №809/1655/14

касаційне провадження №К/9901/27922/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 (суддя Мигалюк Ю.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (головуючий суддя - Старунський Д.М., судді: Багрій В.М., Рибачук А.І.) у справі №809/1655/14 за позовом Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» у травні 2014 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2013 №0000942204 та №0000952204.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 06.10.2014 адміністративний позов задовольнив. Скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 11.12.2013 №0000942204 та №0000952204.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.02.2016 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 залишив без змін.

Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.2 статті 138, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статтей 7, 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , Приватним підприємством «Паралеть Від», Приватним підприємством «Л.В.М.», Товариством з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» за період з 01.11.2010 по 30.06.2012, результати якої оформлено актом від 27.11.2013 №4151/09-15-22-04/31790584.

На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень:

пункту 3.1 статті 3, пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, підпунктів 14.1.27, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.6 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пунктів 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2013 №0000942204 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальній сумі 2053602 грн., в тому числі: в сумі 1371633 грн. основного платежу та в сумі 681969 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

пункту 1.4 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2013 №0000952204 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2144536 грн., в тому числі: в сумі 1453714 грн. основного платежу та в сумі 690822 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вчинення позивачем вищезазначених порушень вимог податкового законодавства, на думку відповідача, полягає у неправомірному формуванні показників податкового обліку за наслідками господарських операцій щодо придбання активів на підставі договорів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , Приватним підприємством «Паралеть Від», Приватним підприємством «Л.В.М.», Товариством з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна».

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган посилався на наявність у ланцюгу постачання суб`єктів господарювання, щодо яких встановлено факт порушення податкового законодавства. Крім того, відповідач наголошував на відсутності у контрагентів позивача можливості фактично виконати договірні зобов`язання з огляду на недостатню кількість трудових ресурсів, матеріально-технічних умов та засобів.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що пред`явлені суду позивачем первинні документи за наслідками спірних господарських операцій підтверджують їх реальний характер та зв`язок з господарською діяльністю Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні за правовим регулюванням норми закріплено й у пункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, 138.2 статті 138, підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктах 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, валові витрати (витрати) для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому всі операції мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника та спрямовані на досягнення позитивного економічного ефекту.

Разом з тим наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та валових витрат (витрат), є обов`язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Судами попередніх інстанцій зазначених вимог не виконано, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважає передчасними їхні висновки щодо підтвердженості права позивача на формування показників податкового обліку за наслідками господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , Приватним підприємством «Паралеть Від», Приватним підприємством «Л.В.М.», Товариством з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна».

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності та послуги отримано від указаних у первинних документах контрагентів.

Для цього необхідно встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадових осіб контрагентів, задіяних у такому процесі) як свідків з метою з`ясування умов та характеру здійснених операцій.

Не перевірено судами й фактичний альтернативний рух активів у порівнянні із задекларованим.

Крім того, в даному випадку необхідно дослідити реальну можливість контрагентів позивача поставити спірні товари з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суди на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинні дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 у справі №809/1655/14 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк