Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.07.2018 року у справі №814/2252/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №814/2252/14

адміністративне провадження №К/9901/19265/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року (суддя Мороз А.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року (судді: Домусчі С.Д. (головуючий), Коваль М.П., Кравець О.О.) у справі № 814/2252/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітранс» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнітранс» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- 17.04.2014 № 0006581501, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) за січень 2014 на 3 041,00 грн;

- 17.04.2014 № 0006591501, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за січень 2014 року на 3 041,00 грн;

- 28.05.2014 № 0008781501, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 року на 3 041,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 520,50 грн;

- 18.06.2014 № 0010401501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2014 року на 3 041,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 760,25 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду фактичне отримання охоронних послуг від контрагента ТОВ "Безпека-Захист", що підтверджується первинними документами, натомість висновки контролюючого органу про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями з зазначеним контрагентом є безпідставними та ґрунтуються виключно припущеннях.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав право на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування з огляду на реальність здійснення господарських операцій (від контрагента отримано послуги з охорони майна), натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

6. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ та суми бюджетного відшкодування з ПДВ, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.04.2014 №276/14-03-15-01/30333892, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Юнітранс» щодо правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за січень 2014 року та в акті перевірки від 19.05.2014 № 385/14-03-15-01/30333892, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Юнітранс» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий, березень 2014 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий, березень 2014 року, під час яких було виявлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4, п. 200.6 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2014 року на суму 3 041,00 грн по взаєморозрахункам з ТОВ «Безпека-Захист», заниження суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2014 року на суму 3 041,00 грн, завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24 податкової декларації з ПДВ за січень 2014 року) на 3 041,00 грн та завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року на суму 3 041,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано відсутністю фактичного надання контрагентом ТОВ «Безпека-Захист» послуг з охорони майна, в межах договору укладеного з вказаним контрагентом, з огляду на інформацію, що зафіксована актом ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 12.09.2013 №1120/26-55-22-07/36939840 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ«Безпека-Захист» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Камтур» за період з 01.06.2013 по 30.06.2013», яким встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Безпека-Захист» здійснюється поза межами правового поля, взаємовідносини між ТОВ «Безпека-Захист» та контрагентами є фіктивними правочинами, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а також відсутність у вказаного контрагента первинних документів по взаємовідносинах з контрагентами-покупцями. Крім того, контролюючий орган вказує на відсутність ТОВ «Безпека-Захист» за місцезнаходженням, а також на те, що ліцензія МВС України серії АВ №540382 від 06.09.2010 визнана недійсною наказом МВС від 02.06.2011.

На підставі акту та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Судами встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та контрагентом ТОВ «Безпека-Захист» відбувались у межах укладеного договору від 16.05.2013 № 47 про надання послуг з охорони об'єкту - відкрита складська площа №5 загальною площею 14413 кв.м., яка розташована на території ДП «Миколаївський морський торговельний порт».

Судами також встановлено, що позивачем в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано належно оформлені первинні документи, зокрема, договір, податкова накладна, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунок-фактура, платіжне доручення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що актом перевірки не зафіксовано та контролюючим органом не зазначено будь-яких зауважень щодо документального підтвердження ТОВ «Юнітранс» господарських операцій з ТОВ «Безпека-Захист», зокрема, щодо достатності та правильності оформлення первинних документів.

Судами встановлено і наявність правосуб'єктності сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. У доводах касаційної скарги відповідач наводить норми матеріального права та вказує на їх неналежне застосування судами та на неповне з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем, та висновки, що зазначені в акті перевірки, вказує на неврахування судами доводів контролюючого органу щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, що було встановлено під час проведення перевірки та безпідставного формування податкового кредиту та заявлення до бюджетного відшкодування. Касаційна скарга є ідентичною апеляційній скарзі, інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права скаржником не наведено. В касаційній скарзі контролюючий орган фактично просить здійснити переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

9. Товариством відзиву (заперечень) на касаційну скаргу надано не було.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

10.2. Пункт 198.3 статті 198.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

10.3. Пункт 198.6 статті 198.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

10.4. Пункт 200.1 статті 200.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

10.5. Пункт 200.3 статті 200.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

10.6. Пункт 200.4 статті 200.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

10.7. Пункт 200.6 статті 200.

Платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Платник податку зберігає право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

12. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

13. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

14. Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкових преференцій, зокрема і у формі податкового кредиту.

15. Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

16. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

17. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

18. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в акті перевірки, в апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття рішень) та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та які містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення (отримано послуги з охорони об'єкту).

19. Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) не було доведено та надано належних доказів про наявність фактів, що встановлені судами, однак не були враховані при прийнятті оскаржуваних рішень, та які б свідчили про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

20. Посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь - які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

21. Безпідставним є і посилання контролюючого органу на недійсність, зазначеної в договорі №47 від 16.05.2013, ліцензії МВС України серії АВ №540382 від 06.09.2010, оскільки на час укладення вказаного договору у контрагента позивача була чинна ліцензія з надання послуг з охорони власності і громадян серії АВ №582181 від 02.06.2011, а помилкове зазначення в договорі №47 від 16.05.2013 реквізитів старої ліцензії, яка була у наявності у ТОВ «Безпека-Захист» до її переоформлення, не свідчить про фіктивність такого договору чи про неможливість надання контрагентом позивача відповідних послуг.

22. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено господарські операції позивача з вищезазначеним контрагентом, за якими Товариством було сформовано податковий кредит, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом як в акті перевірки так і апеляційній скарзі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі (аналогічні тим, що були зазначені в апеляційній скарзі) щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

23. Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

24. Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт здійснення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

25. У ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваних рішень (частина перша ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування податкового кредиту та заявлення його до бюджетного відшкодування за реально вчиненими господарськими операціями.

26. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи статті 44, 193, 198, 200 Податкового кодексу України дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року слід залишити без задоволення.

27. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

28. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі № 814/2252/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду