Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.03.2020 року у справі №813/1468/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2020 року

Київ

справа №813/1468/17

адміністративне провадження №К/9901/3342/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2017 року (головуючий суддя - Гулик А.Г., судді: Сакалош В.М., Брильовський Р.М.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (головуючий суддя - Затолочний В.С., судді: Запотічний І.І., Матковська З.М.)

у справі №813/1468/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України

про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №82-17 від 15 березня 2017 року про відмову у визнанні його громадянина Палестини біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати його громадянина Палестини біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства;

- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС України у Львівській області) в частині не роз`яснення йому причин відмови, порядку оскарження рішення та вилучення довідки про звернення за захистом.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач при прийнятті оскарженого рішення не врахував вказаних ним доводів щодо наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні походження та наявності загрози його життю, а в повідомленні про відмову у визнанні біженцем не виклав конкретної причини такої відмови.

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанції просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів без змін.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Палестини, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Наблус, за національністю араб, віросповідання мусульманин-суніт.

7. Дані про позивача встановлено на підставі посвідчення особи ( ID ) НОМЕР_1; копії проїзного документа для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданого 18 березня 2014 року у місті Рамаллі; копії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 , виданої 17 жовтня 2014 року Управлінням ДМС України в Івано-Франківській області; копії сертифікату про загальну середню освіту, виданого 9 червня 2014 року Міністерством освіти та Вищої освіти Палестини.

8. В 2014 році вступив до Івано-Франківського національного медичного університету, з якого відрахований через несплату за навчання.

9. Рідна мова арабська, на середньому рівні володіє англійською мовою та вивчає українську мову.

10. 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області з власноручно заповненою заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

11. Позивач документований довідкою ГУ ДМС України у Львівській області про звернення за захистом в Україні від 18 квітня 2016 року №003830.

12. З 28 травня 2016 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , спільно виховують доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (повторне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , видане 31 травня 2016 року Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, повторне свідоцтво про народження доньки серії НОМЕР_5 , видане 31 травня 2016 року Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області).

13. Впродовж останніх 10 років ОСОБА_1 працював електриком у Рамаллі (2009-2014 роки). В країні походження у нього залишилися батько, матір, четверо братів та сестра.

14. Зі слів позивача він покинув Палестину ІНФОРМАЦІЯ_3 . В червні 2014 році звертався до відділення Посольства України в Державі Ізраїль при Палестинській Національній Адміністрації (місто Рамалла) за отриманням української візи. Також, у мережі інтернет знайшов чоловіка з Рамалли Д-р Ради Альдамарі , який допоміг йому зібрати документи для в`їзду на територію України та зробив запрошення на навчання в Івано-Франківському національному медичному університеті. До відділення Посольства України в Державі Ізраїль при Палестинській Національній Адміністрації за отриманням візи звертався особисто.

15. З Палестини в Україну прямував за наступним маршрутом: Сальфіт-Єрихон-Амман-Київ (Бориспіль). З Палестини в Йорданію їхав автомобілем. З Йорданії в Україну летів літаком: рейс Аманн-Київ авіаліній «Royal Jordanian Airlines» від 4 вересня 2014 року.

16. На території України ОСОБА_1 проживає з 4 вересня 2014 року по теперішній час.

17. 17 жовтня 2014 року Управління ДМС України в Івано-Франківській області документовало позивача посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 (дата закінчення терміну дії - 15 жовтня 2015 року).

18. З 16 жовтня 2015 року до моменту звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України у Львівській області знаходився на території України нелегально.

19. В своїй заяві про надання притулку в Україні позивач просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з наступним:

- у пункті 4.1 розділу 4 анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (причини виїзду з останньої країни постійного місця проживання), вказав наступне: «Тому що я хочу захисту, щоб вирватися з пекла війни і переслідування з боку Палестинського органу, включаючи арешт»;

- у пункті 4.2 розділу 4 анкети (вкажіть політичні, релігійні, військові або громадські організації, в яких перебували Ви або члени Вашої сім`ї, у країні постійного проживання) зазначив, що (політична партія «Демократичний фронт»);

- у пункті 4.2 анкети розділу 4 анкети (опишіть свою діяльність у вказаних організацій) зазначив, що: « Я приймав участь в різних акціях та протестах проти влади»;

- у пункті 4.4 розділу 4 анкети (причетність до випадків із застосуванням фізичного насилля, котрі пов`язані з расовою, національною, релігійною приналежністю, політичними поглядами заявника і т.п.) зазначив, що «Так марш проти влади»;

- у пункті 4.5 розділу 4 анкети (застосування заходів адміністративного впливу (затримання, арешти) зазначив, що піддавався арештам більше 10 разів та сидів у в`язниці.

20. Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649), відділом у справах біженців ГУ ДМС України у Львівській області проведено опитування позивача (заявника) та оформлено матеріали особової справи №2016 LV 0010.

21. 13 травня 2016 року ГУ ДМС України у Львівській області розпочата процедура оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, згідно з наказом ГУ ДМС України у Львівській області від 13 травня 2016 року №101 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

22. Під час першої співбесіди відповідаючи на питання «Чи можете ви зараз повернутися в країну походження та, що може статися у випадку Вашого повернення» позивач вказав наступне: "Я не можу зараз повернутися в Палестину, мене внесли в чорний список. Якщо я повернуся, мене знову почнуть арештовувати".

23. Відповідно до інформації, викладеної заявником у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18 квітня 2016 року, а також пояснень наданих ним під час співбесіди від 10 травня 2016 року, позивач з 2009 року є членом політичної партії «Демократичний фронт». До його обов`язків входила організація мітингів, роздавання листівок.

24. За результатами розгляду особової справи заявника, проведених співбесід (протоколи від 10 травня 2016 року №2016 LV0010, від 29 листопада 2016 року №2016 LV0010, від 8 лютого 2017 року №2016 LV0010), ГУ ДМС України у Львівській області дійшло до висновку, що звернення громадянина Палестини ОСОБА_1 за захистом в Україні є очевидно необґрунтованим та носить характер зловживання процедурою визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19 грудня 2016 року.

25. Рішенням ДМС України від 15 березня 2017 року №82-17 громадянину Палестини ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

26. Про прийняте рішення позивач поінформований відповідним повідомленням ГУ ДМС України у Львівській області від 5 квітня 2017 року №87.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач за жодною з конвенційних ознак не переслідувався, у нього відсутні обґрунтовані підстави для надання йому захисту в Україні, а тому рішення відповідача про відмову у визнанні його громадянина Палестини біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та скасуванню не підлягає.

28. Також вказав на відсутність порушень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом МВС України від 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649) при оформленні та врученні ГУ ДМС України у Львівській області повідомлення від 5 квітня 2017 року №87 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

29. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на невірному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права та судової практики.

30. На думку позивача, неподання переконливих письмових доказів своєї участі у політичній партії Демократичний Фронт визволення Палестини та фактів переслідування його за політичну діяльність не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

31. Вважає, що інформація по країні його походження підтверджує наявність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за свою політичну діяльність, зазнати нелюдського поводження чи бути підданим тортурам.

32. Судами не враховано, що він одружений з громадянкою України та виховує разом з нею спільну дитину - громадянина України.

33. Політична ситуація в Палестині дає підстави для висновку, що у випадку його повернення до країни громадянської належності його свободі, життю та здоров`ю буде загрожувати реальна небезпека, в нього є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, що є прямими порушеннями прав людини, а тому він мав бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

37. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

38. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

40. Також, слід зазначити, що заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

41. Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається» від 29 квітня 2004 року, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

42. Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

43. Згідно з абзацом 5 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

44. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

45. Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

46. Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

47. Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

48. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

49. Як встановлено судами, зі слів позивача він перетнув державний кордон України 4 вересня 2014 року в порядку, встановленому законодавством України, а звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України у Львівській області 18 квітня 2016 року, тобто, через 1 рік і 7 місяців після в`їзду на територію України, будучи у статусі нелегального мігранта. Таким чином, позивач не дотримався порядку звернення особи за захистом в Україні, встановленого статтею 5 Закону України «Про біженців га осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

50. Крім того, позивач прибув в Україну позивач прибув в Україну з метою навчання в Івано-Франківському національному медичному університеті. В 2015 році його відрахували у зв`язку з відсутністю коштів для подальшої оплати за своє навчання у вказаному вищому навчальному закладі. Тобто, основною метою приїзду заявника було саме здобуття освіти, а не звернення за захистом в України.

51. Водночас, позивач не навів фактів свого особистого переслідування у країні походження та громадянської приналежності Палестині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства) та приналежності до певної соціальної групи. Судами не встановлено жодного конкретного факту про можливі утиски через політичні погляди щодо позивача в країні походження, а відповідні твердження не можуть розцінюватись як переслідування та загроза його життю по політичним причинам.

52. Відтак, позивач за жодною із конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Палестини добровільно з метою навчання в Івано-Франківському національному медичному університеті, а також з метою покращення рівня життєвих умов.

53. З огляду на це, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення відповідача №82-17 від 15 березня 2017 року про відмову у визнанні громадянина Палестини ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та скасуванню не підлягає.

54. Порядок повідомлення особи про прийняте ДМС України рішення про відмову у визнанні особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, регулюється Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649.

55. Частиною тринадцятою статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа вказаного центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

56. Вказана норма кореспондується із підпунктом "а" пункту 6.9. Правил, відповідно до якого при отриманні рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 29), з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що заносяться відповідні відомості до журналу реєстрації видачі повідомлень.

57. Оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено порушень вказаних вище положень при оформленні та врученні ГУ ДМС України у Львівській області повідомлення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій ГУ ДМС України у Львівській області в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття ДМС України рішення про відмову у визнанні позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

58. Оцінюючи доводи касаційної скарги позивача, Верховний Суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

59. Враховуючи наведене, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, у зв`язку з чим погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

60. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

61. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

62. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у справі №813/1468/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду