Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 750/11913/17

адміністративне провадження № К/9901/56709/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу № 750/11913/17

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2018 (суддя Карапута Л.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 (головуючий суддя Троян Н.М., судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О.),

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач 1), Міністерства оборони України (далі також - відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС;

- скасувати рішення Міністерства оборони України від 15 вересня 2017 року № 96, викладене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі інвалідності осіб, звільнених з військової служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно направити на адресу Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 та додані документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням III групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути його заяву щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в разі настання III групи інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі, встановленому Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (далі - Порядок №499) станом на день встановлення інвалідності - 12.09.2007.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги є протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Так, ІІІ групу інвалідності позивачеві первинно встановлено 12.09.2007, довічно - 29 жовтня 2013 року, внаслідок ушкодження здоров`я, яке мало місце в період проходження військової служби, а тому він має законодавчо визначене право на отримання одноразової грошової допомоги, яку необхідно виплатити відповідно до вимог Порядку № 499.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 21.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС.

Скасовано рішення Міністерства оборони України від 15 вересня 2017 року № 96, викладене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови ОСОБА_1 , щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв`язку з настанням III групи інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби, у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 станом на день встановлення інвалідності - 12.09.2007.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судами встановлено, що згідно архівної довідки від 16.12.2013 №1496 старший лейтенант ОСОБА_1 на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 з 03 по 05 травня 1986 року перебував у відрядженні у м. Чорнобиль.

14.11.2002 наказом Головнокомандувача сухопутних військ Збройних Сил України №312 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом 67 підпункту «б» (за станом здоров`я).

У відповідності до витягу із акту огляду МСЕК серія МСЕ-ЧНВ №146721 від 12.09.2007, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби позивачу встановлено третю група інвалідності з 12.09.2007 (первинно).

Згідно витягу з протоколу № 1779 від 12.10.2011 засідання Центральної військово- лікарської комісії встановлено причинний зв`язок захворювання у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 з проходженням військової служби.

29.10.2013 позивачеві при повторному огляді підтверджено третю групу інвалідності (безстроково).

У подальшому позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Листом №5/2764 від 10.08.2017 ІНФОРМАЦІЯ_1 направив на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України пакет документів, отриманих від позивача, щодо можливості призначення та виплати останньому одноразової грошової допомоги.

Протоколом №96 від 15.09.2017 комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши подані ОСОБА_1 документи, прийшла до висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, мотивувавши її тим, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому він не має права на отримання такої допомоги.

Вважаючи дії щодо не призначення одноразової допомоги протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення інвалідності, а не дата звільнення з військової служби, тому ОСОБА_1 має право на отримання допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку № 499.

Відмовляючи у задоволенні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 суд виходив з того, що зобов`язання останнього повторно направити документи з висновком до Міністерства оборони України є безпідставним, оскільки в даному випадку існує необхідність повторного перегляду раніше надісланих документів, що були предметом дослідження та прийняття оскаржуваного рішення.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить їх скасувати в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло у 2007 році, проте з відповідною заявою він звернувся лише у 2017 році, тобто із пропуском трирічного строку звернення, встановленого частиною восьмою статті 16-3 Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначено, що суди втрутились у дискреційні повноваження відповідача, прийнявши рішення про призначення та виплату спірної допомоги, в той час, як повинні були зобов`язати відповідача розглянути відповідне питання.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (надалі - Закон №2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Згідно частини дев`ятої статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - № 2011-ХІІ) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок № 975.

Пунктом 2 наведеної Постанови встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Предметом спору у цій справі є вимога призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІІ групи, інвалідність якому встановлено у 2007 році та повторно підтверджено у 2013 році (довічно), отже з цього часу у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

На час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Порядок № 499.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 750/5074/17), ухваленій Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

Частиною другою статті 16 Закону №2011-XII, в редакції чинній до 1 січня 2014 року, було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне правило закріплено Порядком № 499.

Так, відповідно до підпункту 2 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №499.

З приводу посилань заявника касаційної скарги на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло в 2007 році, але із відповідною заявою він звернувся лише у 2017 році, тобто із пропуском трирічного строку звернення, встановленого частиною восьмою статті 16-3 Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів зазначає таке.

Як зазначалось вище, пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Як вже зазначалося, ІІІ група інвалідності у зв`язку з проходженням військової служби, позивачу встановлювалась у 2007 році та при повторному огляді у 2013 році, а відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності (вперше 2007 року).

Так, частина 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01 січня 2014 року відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04 липня 2012 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внесена Законом України № 5040-VI від 04 липня 2012 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

З урахуванням зазначеного правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про право позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №499.

Щодо посилань у скарзі на втручання в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає, що приписами частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що належним способом захисту порушеного права, у даному випадку, є саме зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до приписів Порядку № 499.

При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами попередніх інстанцій зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2019 року (справа № 336/2660/17), 23 жовтня 2019 (справа №324/187/17).

У відповідності до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу Міністерства оборони України слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2018 зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №750/11913/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до ч.3 ст.375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки колегія суддів за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування, то Верховний Суд уважає за необхідне поновити виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №750/11913/17 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №750/11913/17.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик