Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1375/18 810/2237/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 810/2237/15

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Київського окружного адміністративного суду, прийняту 26 серпня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Дудіна С. О., суддів: Кушнової А. О., Лапія С. М., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 28 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Саприкіної І. В., суддів: Карпушової О. В., Кобаля М. І.,

в с т а н о в и в :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Департаменту Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, в якому просила:

закрити виконавче провадження ВП № 37271537, відкрите 29 березня 2013 року відповідно до рішення Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року № 1114 «Про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ в Красноперекопському районі Автономної Республіки Крим штрафу в розмірі 170,00 грн.»;

зобов'язати Міністерство юстиції України зняти з розшуку автомобільний напівпричеп МАЗ 938662 1999 року виписку, номер шасі НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_1;

зобов'язати Департамент ДАІ МВС України видати автомобільний напівпричеп МАЗ 938662 1999 року виписку, номер шасі НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, який був затриманий 06 лютого 2015 року працівниками УДАІ Цюрупинського РВ УМВС України та перебуває на тимчасовому зберіганні на спеціальному майданчику в Херсонській обл., м. Цюрупинськ, вул. Гвардійська, 160.

Позов мотивований протиправністю відмови у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження та зняття з розшуку майна позивача з огляду на фактичне виконання позивачем вимог виконавчого документу, який став підставою для відкриття відповідного виконавчого провадження.

26 серпня 2015 року Київський окружний адміністративний суд за результатом розгляду зазначеної справи постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо незакриття виконавчого провадження ВП № 37271537, яке було відкрите постановою Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим від 23 березня 2013 року;

3. Зобов'язати Міністерство юстиції України закрити виконавче провадження ВП № 37271537, яке було відкрите постановою Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим від 23 березня 2013 року;

4. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим про розшук майна боржника від 15 січня 2014 року (ВП № 37271537);

5. Зобов'язати Департамент Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України повернути ОСОБА_1 автомобільний п/причеп МАЗ 938662 1999 року виписку, номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, який був затриманий 06 лютого 2015 року працівниками УДАІ Цюрупинського РВ УМВС України та перебуває на тимчасовому зберіганні на спеціальному майданчику в Херсонській обл., м. Цюрупинск, вул. Гвардійська, 160;

6. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 жовтня 2015 року змінив постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року, виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини наступним чином:

« 2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо незакінчення виконавчого провадження ВП № 37271537, відкритого постановою Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим від 23.03.2013 року.

3. Зобов'язати Міністерство юстиції України закінчити виконавче провадження ВП № 37271537, відкрите постановою Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим від 23.03.2013 року»

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У своїй касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішень у частині задоволення позовних вимог до цього відповідача, просить скасувати їх рішення та ухвалити в зазначеній частині рішення про відмову в позові.

Заперечень проти касаційної скарги не надійшло.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 лютого 2015 року працівниками посту ДАІ Цюрупинського РВ МВС в Херсонській області затримано автомобільний напівпричеп МАЗ 938662 1999 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_1, та передано на тимчасове зберігання на спеціальний майданчик в м. Цюрупинськ, вул. Гвардійська, 160.

Підставою для затримання вказаного автомобільного напівпричепу слугувала постанова Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим про розшук майна боржника від 15 січня 2014 року, винесена під час проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження ВП № 37271537.

Так, на підставі рішення Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі АР Крим від 07 грудня 2012 року № 1114 «Про застосування штрафних санкцій та нарахування пені» Відділ державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим виніс постанову від 29 березня 2013 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 37271537, відповідно до якої постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі АР Крим штрафні санкції у розмірі 170,00 грн.

Під час проведення виконавчих дій Відділ державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим в межах виконавчого провадження ВП № 37271537 виніс постанову від 15 січня 2014 року про розшук майна боржника, якою оголошено в розшук транспортний засіб: автомобільний напівпричеп МАЗ-938662, державний номер НОМЕР_1, 1999 року випуску, що належить на праві власності боржнику ОСОБА_1

Отже, наявність у позивача заборгованості перед територіальним органом Пенсійного фонду у розмірі 170,00 грн. стала підставою для відкриття виконавчого провадження ВП № 37271537 від 29 березня 2013 року, що в подальшому зумовило винесення Відділом державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим постанови про розшук майна, зокрема, автомобільного напівпричепу, та його наступне затримання працівниками ДАІ Цюрупинського РВ МВС в Херсонській області.

З метою усунення причин тимчасового затримання зазначеного автомобільного напівпричепа позивач 16 лютого 2015 року звернулась до Пенсійного фонду України із заявою щодо надання реквізитів для сплати штрафних санкцій, на яку останній листом від 25 лютого 2015 року № 1744/0-11 повідомив відповідні реквізити.

03 березня 2015 року ОСОБА_1 сплатила штраф у розмірі 170,00 гривень, що підтверджено відповідною квитанцією та листом Пенсійного фонду України від 14 квітня 2015 року № 4172/0-100.

Позивачу стало відомо, що у зв'язку з окупацією та анексією Кримського півострову територіальні органи та структурні підрозділи органів Державної виконавчої служби України, які функціонували на території Автономної Республіки Крим, у тому числі Відділ державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим, припинили свою діяльність.

Державна виконавча служба України листом від 24 березня 2015 року

№ 0-32007/3.1 повідомила позивачу у відповідь на її заяву про відсутність можливості витребувати у посадових осіб органів державної виконавчої служби АР Крим інформацію щодо стану виконання рішень суду, інших органів (посадових осіб), що перебувають на виконанні в даних органах державної виконавчої служби та вжити відповідних заходів реагування до вказаних посадових осіб та про неврегульованість на законодавчому рівні питання щодо порядку виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

В подальшому ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонській області, в якому просила закрити виконавче провадження ВП № 37271537, відкрите 29 березня 2013 року Відділом державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим на підставі рішення Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі АР Крим від 07 грудня 2012 року № 1114 «Про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ у Красноперекопському районі АР Крим штрафу в розмірі 170 грн.» та зобов'язати відповідача зняти з розшуку автомобільний напівпричеп МАЗ 938662 1999 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позивачу на праві власності.

За результатами розгляду зазначеної справи Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 12 травня 2015 року у справі № 821/1246/15-а відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи таке рішення, суд указав на та, що Відділ виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонській області не є правонаступником Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим.

З метою захисту своїх прав позивач звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, Департаменту Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, виходив із того, що на час виникнення спірних правовідносин саме останнє визначено правонаступником Державної виконавчої служби, та саме на цей орган покладені повноваження по забезпеченню реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень, а повноваження органів державної виконавчої служби, які були розташовані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, не передані до інших органів, що унеможливлює вирішення спірних питань, які пов'язані з діяльністю цих органів. Тому, на думку суду, саме Міністерство юстиції України є належним відповідачем у цій справі та тим органом, який повинен забезпечувати належну організацію державної політики у сфері примусового виконання рішень, у тому числі вирішувати всі спірні питання, пов'язані з цим, зокрема щодо процедури та механізму закінчення виконавчих проваджень, відкритих органами Державної виконавчої служби, які функціонували на території Автономної Республіки Крим до моменту її тимчасової окупації Російською Федерацією.

Зазначена позиція підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом. Водночас, змінюючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд, виходячи з повноважень, закріплених у Законі України «Про виконавче провадження», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, зазначив, що спірне виконавче провадження підлягає саме закінченню, а не закриттю, та змінив у цій частині резолютивну частину рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), за змістом статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону № 606-XIV).

Згідно з частинами першою-другою статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини першої статті 50 цього ж Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Враховуючи факт сплати позивачем у повному обсязі штрафу, нарахованого рішенням органу Пенсійного фонду України, яке стало підставою для відкриття спірного виконавчого провадження ВП № 37271537, суди дійшли правильного висновку про необхідність закінчення цього виконавчого провадження та, відповідно, протиправність бездіяльності відповідача щодо його незакриття.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Міністерства юстиції України, які зводяться до того, що воно не є правонаступником територіальних органів та структурних підрозділів органів Державної виконавчої служби, які діяли в Автономній Республіці Крим до моменту тимчасової окупації цієї території, а у Міністерства юстиції України відсутні повноваження щодо прийняття рішень щодо виконавчих проваджень, які були відкриті відповідними територіальними органами, суд касаційної інстанції виходить із такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади» ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що Міністерство юстиції України є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин Міністерство юстиції України було єдиним центральним органом виконавчої влади, до виключної компетенції якого належало безпосереднє виконання завдань та функцій з реалізації державної політики в сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 228) Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

За змістом пункту 3 Положення № 228 основними завданнями Міністерства юстиції України є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 4 цього ж Положення Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого: організовує, контролює та здійснює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом; забезпечує доступ державних виконавців до баз даних і реєстрів, зокрема електронних, що містять інформацію про боржників, їх майно та кошти; організовує інформаційне забезпечення виконавчого провадження, зокрема електронного документообігу, забезпечує ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та здійснює контроль за внесенням державними виконавцями відомостей про вчинені виконавчі дії; здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями; аналізує результати діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування таких органів; забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень.

Також за змістом пункту 5 Положення № 228 Мін'юст з метою організації своєї діяльності організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень.

За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді вважає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо незакінчення виконавчого провадження та покладаючи на нього відповідний обов'язок, вірно визначили належного відповідача та з метою повного захисту порушених прав і законних інтересів позивача правильно обрали способи їх захисту.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив резолютивну частину оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, привівши її у відповідність до положень Закону № 606-XIV.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і встановлених обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець