Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2018 року

Київ

справа №814/2034/14

касаційне провадження №К/9901/26109/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (головуючий суддя - Єщенко О.В., судді: Димерлій О.О., Коваль М.П.) у справі № 814/2034/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.03.2014 №0007021703.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 20.10.2014 адміністративний позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 04.02.2016 скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.03.2014 №0007021703 в частині нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 4890,01грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 318,34грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача щодо фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алькор-Ник» за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс» за період з 01.06.2011 по 31.08.2011, за результатами якої складено акт від 06.03.2014 №924/14-02-17-0272201621.

Перевіркою встановлено вчинення позивачем порушень вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що полягали у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання експедиційних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор-Ник» та автозапчастин у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс».

Відсутність права у позивача на формування показників податкового кредиту за операціями з вказаними контрагентами податковий орган пов'язує з нікчемним характером укладених правочинів.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальності наданих послуг та здійснених поставок. Крім того, вказує на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими встановлено незнаходження названих підприємств за юридичною адресою, відсутність трудових ресурсів, транспорту та інших умов, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2014 №0007021703 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 25715,17грн., в тому числі: в сумі 25395,83грн. основного платежу та в сумі 319,34грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаний акт індивідуальної дії залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що фактичне виконання договірних зобов'язань з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алькор-Ник» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс» позивач підтвердив належним чином оформленими первинними документами, які розкривають зміст та обсяг операцій, відображають факт здійснення розрахунків та подальше використання придбаних товарів і послуг у власній господарській діяльності.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що надані позивачем під час перевірки та розгляду справи докази відображають фактичне здійснення господарських операцій позивача лише з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс», утім не підтверджують участь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор-Ник» в операціях з надання експедиційних послуг. З огляду на зазначені висновки суд апеляційної інстанції оскаржений акт індивідуальної дії визнав протиправним та скасував лише в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість за епізодом щодо операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс».

Надаючи оцінку правомірності прийняття податковим органом спірного акту індивідуальної в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 4890,01грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 318,34грн., необхідно керуватися таким.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс», судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактури, податковими накладними, актами списання тощо.

Такі первинні документи за результатами оцінки судами першої та апеляційної інстанцій розкривають зміст і обсяги спірних поставок, виконання розрахунків між договірними сторонами та використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в наданих позивачем на підтвердження реального характеру господарських операцій первинних документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо.

Доводи податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо реального характеру господарських операцій Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс».

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про необ'єктивність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаг Плюс» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 у справі №814/2034/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк