Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.07.2020 року у справі №808/2046/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року

м. Київ

справа № 808/2046/14

адміністративне провадження № К/9901/27839/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь ім. А. М.

Кузьміна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від
23.04.2014 (суддя - Нечипуренко О. М. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 (головуючий суддя - Дадим Ю. М., судді:

Богданенко І. Ю., Уханенко С. А.) у справі №808/2046/14.

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь ім.

А. М. Кузьміна" (далі - ПАТ "Дніпроспецсталь ім. А. М. Кузьміна") звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м.

Запоріжжі) від 06.03.2014 №0000044610, №0000054610, №0000064610 та №0000074610.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2014, залишеною без змін ухвалою, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2014, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх вимог СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пунктів 138.1,138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.3, статті 198, пунктів
201.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи.

Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, СДПІ з ОПВ у м. Запоріжжі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Дніпроспецсталь" ім. А. М.

Кузьміна" щодо дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з платниками податків: ПП "НВП Кароліна" за період січень-квітень 2013 року, ТОВ "Гілас" за період вересень - жовтень 2012 року, ТОВ "Індастріал Сістемз" за період серпень 2011 року, ТОВ "Технологія" за період червень - серпень 2012 року, ТОВ НВП "Інструментальний центр" за період червень 2012 року, ТОВ НВФ "Українські технологічні системи" за період лютий 2011 року, ТОВ Компанія "Приват Сервіс" за період березень 2011 року, ТОВ "Монтаж-Сервіс 2004" за період березень 2012 року, ТОВ "Азовгрант" за період листопад 2011 року, ПрАТ "Метал та якість" за період серпень 2012 року, ПрАТ "Спецелектроремонт" за період листопад 2011 року по лютий 2012 року, ТОВ "Укрпромвентиляція" за період грудень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 19.02.2014 № 73/24-04-46-10/00186536, в якому відображено висновок про порушення позивачем:

пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 31.03.2011 всього у сумі 33932,00 грн.

пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено його заниження за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 у сумі 191735,00 грн., крім того встановлено завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 у сумі 701609,00 грн.

підпунктів 14.1.18, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України, пункту 10.1. "Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних" затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1002, зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.2010 за №1402/18697, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.12.2010 по 31.04.2013 на загальну суму 334194,00 грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за період з 01.01.2011 по 31.05.2013 на суму 334194,00 грн.

В обґрунтування зазначеного висновку відповідач, зокрема, посилається на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, в яких відображено висновок про відсутність об'єктів оподаткування, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; ненадання позивачем належним чином оформленої первинної документації, що свідчить про непідтвердження реального характеру господарських операцій.

На підставі акту названого перевірки 06.03.2014 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: №0000044610, згідно з яким зменшено суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 334194,00 грн. за лютий, березень, квітень, серпень, листопад 2011 року та січень, лютий, березень, червень, липень, серпень 2012 року. №0000054610, згідно з яким зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 334194,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 125858,50 грн. ; №0000064610, згідно з яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 701609,00 грн. ; №0000074610, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі основного платежу 225 667,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.

Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вказані вимоги законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вирішуючи даний спір, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, які підтверджують або спростовують доводи контролюючого органу про правомірність оспорюваних нарахувань за спірними операціями.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані як платники ПДВ. Господарські правовідносини з ПП "НВП Кароліна ", ТОВ "Гілас", ТОВ "Індастріал Сістемз ", ТОВ "Технологія ", ТОВ "НВП Інструментальний центр", ТОВ НВФ "Українські технологічні системи ", ТОВ Компанія "Приват Сервіс", ТОВ "Монтаж-Сервіс 2004 ", ТОВ "Азовгрант ", ПрАТ "Метал та якість", ПрАТ "Спецелектроремонт ", ТОВ "Укрпромвентиляція" оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності, що не заперечується і актами перевірок.

Витрати пов'язані з придбанням у зазначених контрагентів послуг використовувались позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується самим актом перевірки та валовим доходом, задекларованим позивачем.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

У зв'язку з чим, слід зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв'язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, з посиланням на перелік первинних документів, складеними за наслідками господарських відносин та вид цивільно-правових угод.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв'язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.

Слід також наголосити, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

В свою чергу, вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування спірних податкових зобов'язань.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи.

Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 у справі №808/2046/14 - скасувати.

Справу №808/2046/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна