Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.05.2019 року у справі №804/1893/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2019 року

Київ

справа №804/1893/17

провадження №К/9901/16524/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О.,Желєзного І. В., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про застосування заходів реагування, за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Верба І. О. від 20 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Панченко О. М., Іванова С. М., Чередниченка В. Є. від 27 червня 2017 року,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2017 року Головне управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області звернулось до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", у якому просило застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду шляхом зупинення гірничих робіт (виробництва).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

5. Відповідно до частини 1 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених частини 1 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України.

6. Відповідно до частин 9 , 10 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

7. Будь-яке відхилення від встановленого законом порядку розгляду справ зазначеної категорії (що розглядались за скороченим провадженням), в тому числі й у спосіб касаційного перегляду призведе до порушення принципу правової визначеності.

8. Принцип верховенства права, закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, судова практика Європейського суду з прав людини передбачає можливість відступу від букви закону, але для цього мають бути виняткові обставини.

9. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95).

10. При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51,52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46,47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).

11. Відповідно до статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, касаційне оскарження судового рішення є можливим лише у випадках, визначених законом.

12. Позовна заява Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області розглядалась судом першої інстанції в порядку скороченого провадження на підставі статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

13. Таким чином, ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року є остаточною та не підлягає касаційному перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

14. Враховуючи вказані обставини, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року не можуть бути переглянуті Верховним Судом як судом касаційної інстанції в адміністративних справах у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ чинної редакції Кодексу адміністративного судочинства України, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

15. За змістом пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Судді: Я. О. Берназюк

І. В. Желєзний