Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа №425/1485/17

адміністративне провадження №К/9901/23977/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 425/1485/17

за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Рубіжанське ОУ ПФУ) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Рубіжанського ОУ ПФУ

на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Москаченко В.В. та

ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О., -

ВСТАНОВИВ:

21 червеня 2017 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила;

- визнати неправомірними дії Рубіжанського ОУ ПФУ щодо невиплати їй пенсії за віком з 01 березня 2016 року;

- зобов`язати Рубіжанське ОУ ПФУ Луганської області поновити їй нарахування та виплату пенсії за віком з 01 березня 2016 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку у відповідача , але з березня 2016 року пенсію не отримує. Ніяких рішень з приводу припинення виплати пенсії вона не отримувала. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати їй пенсії протиправними, оскільки відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію, порушує її конституційні права, отже вона звернулася з цим позовом до суду.

Рубіжанський міський суд Луганської області постановою від 24 липня 2017 року задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час припинення відповідачем виплати пенсії позивачу 01 березня 2016 року були відсутні, встановлені статтею 49 Закону України від 09 липня 20013 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підстави для такого припинення.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 01 березня по 31 грудня 2016 року, залишивши адміністративний позов в цій частині без розгляду. В іншій частині суд апеляційної інстанції постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року - залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог, проте застосував наслідки пропуску строку звернення до суду.

06 жовтня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Рубіжанського ОУ ПФУ, в якій, останнє, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що пенсійний орган правомірно припинив виплату пенсії позивачу у зв`язку із скасуванням останній довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу, оскільки актом обстеженні матеріально-побутових умов сім`ї не було підтверджено фактичне місце проживання ОСОБА_1 .

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Верховний Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що за інформацією пенсійної справи ОСОБА_1 було призначено пенсію за втратою годувальника Управлінням Пенсійного фонду в м. Рубіжне Луганської області згідно її заяви від 31 липня 2015 року (а.с.26 ).

Згідно копії паспорту позивача, її зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Згідно довідки від 21 липня 2015 року № 917008078 позивач взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в Управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради. Тимчасова адреса місця проживання позивача : АДРЕСА_2 . Ця довідка була видана позивачу 21 липня 2015 року, дата закінчення дії довідки не вказана (а.с.6).

Заявою від 15 серпня 2016 року позивач просила перераховувати її пенсію на її поточний рахунок у ТВБВ №10012/021 філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (а.с. 34).

Згідно розпорядження від 31 липня 2015 року №6611 на перерахунок пенсії з 31 липня 2015 року, прийнятого пенсійним органом, з 31 липня 2015 позивачу було проведено перерахунок пенсії за віком, призначеної в минулих роках та продовжено її виплату (а.с.23).

З 01 березня 2016 року територіальним пенсійним органом було призупинено виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі, що визнано представником відповідача у письмових запереченнях (а.с.-2-4 , а.с.-19-22).

В червні 2017 позивач в телефонному режимі звернулася до відповідача з приводу припинення пенсійних виплат, на що їй повідомили, що її довідка про взяття на облік особи , переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції є недійсною.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на протиправність таких дій відповідача та зобов`язали Рубіжанське ОУ ПФУ поновити виплату пенсії позивачу.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Верховний Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 3 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, оскільки з 01 березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що позивачу призупинено лише виплату пенсії, а її нарахування здійснювалось то, відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії має здійснюватись без обмеження будь-яким строком, а тому доводи касаційної скарги та виноски суду апеляційної інстанції в цій частині щодо пропуску позивачем встановленого статтею 99 КАС України строку, є необґрунтованими.

Аналогічний правовий висновок щодо строків звернення до суду, у спорі цієї ж категорії, міститься у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 319/634/17(2-а/319/28/2017).

З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині залишення позовних вимог без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку по суті спору, проте судом апеляційної інстанції помилково застосовано наслідки пропуску шестимісячного строку звернення до суду, у зв`язку із чим його рішення підлягає скасуванню в частині залишення без розгляду позовних вимог.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року у справі № 425/1485/17 скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 01 березня по 31 грудня 2016 року. В іншій частині ухвалу суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду