Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.12.2019 року у справі №460/1007/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 460/1007/19

адміністративне провадження № К/9901/35623/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 460/1007/19

за адміністративним позовом арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (суддя Щербаков В. В.) від 12 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Святецький В. В., Гудим Л. Я., Довгополов О. М.) від 12 листопада 2019 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2019 року арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 999/5 від 28 березня 2019 року «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 ».

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що Дисциплінарною комісією не розглянуто ступінь вчиненого ним проступку, не з`ясовано питання завдання діями позивача шкоди будь-яким фізичним чи юридичним особам, не надано правової оцінки його поясненням щодо виявлених порушень, а частина вказаних порушень виходять за межі строку здійснення перевірки діяльності арбітражного керуючого. Крім того, оспорюваний наказ прийнято на підставі подання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, за відсутності відповідного рішення Державного органу з питань банкрутства про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та висновку про наявність підстав для анулювання відповідного свідоцтва про право на заняття діяльністю арбітражного керуючого.

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 999/5 від 28 березня 2019 року «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 ».

Стягнуто на користь позивача Арбітражного керуючого ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 17 грудня 2019 року Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та установлено строк для подання відзиву.

6. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

7. Станом на 30 квітня 2020 року відзив на касаційну скаргу Міністерства юстиції України до Верховного Суду не надходив.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадові особи Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на підставі доручення від 29 січня 2019 року № 828/06/6-19 у період з 05 лютого 2019 року по 07 лютого 2019 року провели позапланову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 12 липня 2013 року № 1377), за наслідками якої складена довідка про результати позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого від 07 лютого 2019 року № 1 та акт позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого від 18 лютого 2019 року № 1.

9. Згідно з висновками акта перевірки встановлено порушення арбітражним керуючим:

1) вимог абз. 1 п. 6.11 розділу VI Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) в частині неусунення порушення вимог абз. 3 ч. 6 ст. 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відсутні (не надані) документи, що свідчать про відкриття спеціального рахунку для проведення санації ТОВ «Ресторан Шкварочка» та розрахунків з кредиторами по справі про банкрутство № 918/1751/14) у строк до 11 січня 2019 року), зазначений в розпорядженні від 05 грудня 2018 року № 2;

2) вимог абз. 1 п. 6.11 розділу VI Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) в частині неусунення порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо недотримання вимог ч. 4 ст. 50 або вимог ч. 4 ст. 75 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при реалізації об`єкта нерухомого майна - цегляної споруди, майстерні покритої руберойдом, (адреса місцезнаходження: Львівська обл., с. Бояничі) у справі № 914/1154/16 про банкрутство ПАТ «Сокальське ЗУБМ».

10. На підставі висновків акта перевірки від 18 лютого 2019 року № 1 та листа Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 21 лютого 2019 року № 1684/06/1-19, 01 березня 2019 року Департамент з питань судової роботи та банкрутства вніс на розгляд Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) подання № 1235 про накладення дисциплінарного стягнення.

11. За результатами розгляду подання, Дисциплінарна комісія арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) 19 березня 2019 року прийняла рішення, оформлене протоколом № 80/03/19, про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

12. На підставі зазначеного рішення Дисциплінарна комісія внесла до Міністерства юстиції України подання від 19 березня 2019 року № 927, за наслідками розгляду якого Міністерство юстиції України винесло наказ від 28 березня 2019 року № 999/5 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 » та внесло зміни до Єдиного реєстру арбітражних керуючих.

13. Вважаючи, що спірний наказ відповідача є протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що анулювання свідоцтва арбітражного керуючого не є дисциплінарним стягненням та можливе як наслідок застосування дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого.

15. Подання дисциплінарної комісії та її рішення, оформлене протоколом, на які посилається відповідач, як на підставу видачі оскаржуваного наказу про анулювання свідоцтва позивача, не є доказом притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого.

16. Відтак, суди дійшли висновку, що відповідач видав оскаржений наказ за відсутності відповідного рішення структурного підрозділу Міністерства юстиції України про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про передчасність та необґрунтованість такого наказу.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі в задоволених позовних вимог.

18. Зокрема, скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам, що повноваження щодо застосування дисциплінарних стягнень до арбітражних керуючих, за наявності на те підстав, належать Дисциплінарній комісії, а реалізація рішення про позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого здійснюється шляхом видання Міністерством юстиції України відповідного наказу про анулювання свідоцтва.

19. Скаржник зазначає, що рішенням державного органу з питань банкрутства в розумінні ч. 2 ст. 113 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є саме наказ Міністерства юстиції України № 999/5 від 28 березня 2019 року, відтак висновки судів попередніх інстанцій, що наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) не виносився, є хибними та не відповідають обставинам справи.

20. Також скаржник зазначив, що судами не враховано та не надано правової оцінки Висновку № 15/19 від 21 березня 2019 року про наявність підстав для прийняття Міністерством юстиції України рішення про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), в тому числі, виданого ОСОБА_1 № 1377 від 12 липня 2013 року.

21. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, посилається на практику Верховного Суду, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями щодо задоволення позовних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

23. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

24. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

26. Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

27. Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

28. Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2343-XII) встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

29. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 2343-XII арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

30. Відповідно до ч. 2 ст. 107 Закону № 2343-XII арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому цим Законом.

31. Положеннями ст. 109 Закону № 2344-XII визначено, що дисциплінарними стягненнями, що накладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), є: 1) попередження; 2) позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховується ступінь вини арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), тяжкість вчиненого ним проступку, а також чи застосовувалися раніше до арбітражного керуючого дисциплінарні стягнення.

Про накладення на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) дисциплінарного стягнення, відповідно до частини четвертої статті 109 Закону № 2344-XII робиться запис в Єдиному реєстрі арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

32. Відповідно до п. 7.1 Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2013 року № 1284/5 (далі - Порядок №1284/5), підставами для накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення є, зокрема, грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута).

33. Отже, дисциплінарним проступком арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) може бути винне невиконання або неналежне виконання покладених на нього законодавством обов`язків.

34. Підстави ж для притягнення арбітражного керуючого для дисциплінарної відповідальності визначені пунктом 7.1 Порядку № 1284/5.

35. Після прийняття дисциплінарною комісією рішення про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення, відповідно до вимог ч. 1 ст. 113 Закону № 2344-XII, при наявності підстав для позбавлення права арбітражного керуючого (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) на здійснення діяльності, комісія вносить державному органу з питань банкрутства відповідне подання.

36. Згідно з ч. 2 ст. 113 Закону № 2344-XII державний орган з питань банкрутства приймає рішення про позбавлення права арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та вносить до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України запис про припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

37. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого щодо позбавлення права на здійснення діяльності приймає саме державний орган з питань банкрутства, а не дисциплінарна комісія. Адже притягнення до дисциплінарної відповідальності і пропозиція застосувати до арбітражного керуючого відповідну санкцію - являють собою різні юридичні поняття. Тому, рішення комісії про застосування дисциплінарного стягнення відповідно до норм діючого законодавства, не може бути доказом притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

38. Рішення дисциплінарної комісії має рекомендаційний характер для державного органу, який наділений виключними повноваженнями щодо видачі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), позбавлення особи права на заняття такою діяльністю, і як наслідок такого рішення - анулювання свідоцтва.

39. Однією з підстав для припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 112 Закону № 2344-XII , є накладення дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

40. Водночас, згідно з п. 27 Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 січня 2013 року № 81/5 (далі - Положення № 81/5) у разі прийняття Комісією рішення про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого протокол її засідання та її подання про застосування до арбітражного керуючого такого виду дисциплінарного стягнення у триденний строк направляються до структурного підрозділу для анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України відомостей про арбітражного керуючого, стосовно якого Комісією прийнято рішення.

41. Пунктом 28 Положення № 81/5 передбачено, що структурний підрозділ шляхом надіслання листа за підписом керівника структурного підрозділу або особи, яка виконує його обов`язки, у п`ятиденний строк з дня надходження відповідного протоколу засідання Комісії повідомляє заявника про прийняте Комісією рішення за результатом розгляду заяви або скарги щодо діяльності арбітражного керуючого, організації його роботи, дотримання ним вимог законодавства з питань банкрутства та правил професійної етики арбітражного керуючого.

42. Відтак, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що п. 27, 28 Положення № 81/5 щодо процедури позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого суперечать ч. 2 ст. 113 Закону №2343-XII.

43. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі № 820/6626/16 та від 16 липня 2019 року у справі № 808/4426/15.

44. Частиною третьою статті 7 КАС України встановлено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

45. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні органу, уповноваженого приймати зазначене рішення про позбавлення арбітражного керуючого права на здійснення такої діяльності підлягають застосуванню норми Закону № 2344-XII, а не Положення № 81/5.

46. Відповідно до ч. 2 ст. 112 Закону № 2344-XII у разі припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), він виключається з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України, а його свідоцтво анулюється.

47. Анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) здійснюється відповідно до пункту 16 Порядку видачі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2013 року № 93/5 (далі - Положення № 93/5), зокрема, у разі припинення діяльності арбітражного керуючого на підставі його письмової заяви про припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку та з інших підстав, передбачених статтею 112 Закону № 2344-XII (в тому числі накладення дисциплінарного стягнення), структурний підрозділ готує висновок про наявність підстави для анулювання свідоцтва та проект наказу Міністерства юстиції України про анулювання такого свідоцтва.

48. Як встановлено судами попередніх інстанцій, суб`єктом владних повноважень не надано рішення структурного підрозділу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а спірний наказ не містить посилання на висновок про наявність підстав для анулювання відповідного свідоцтва про право на заняття діяльністю арбітражного керуючого.

49. Отже, колегія суддів визнає вірними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що спірний наказ № 999/5 від 28 березня 2019 року прийнятий з порушенням порядку застосування дисциплінарного стягнення до арбітражного керуючого та порядку припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню.

50. Посилання Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/483/16, колегія суддів відхиляє, оскільки спірні правовідносини у межах розгляду цієї справи є відмінними від обставин, які підлягали оцінці у межах розгляду справи № 814/483/16, зокрема, у справі, на яку посилається скаржник, арбітражного керуючого двічі притягнутого до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження, у зв`язку з чим дисциплінарна комісія на своєму засіданні вирішила застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та внесла Міністерству юстиції України відповідне подання.

51. Отже, за такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

52. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

53. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

54. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

55. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

56. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог.

57. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

58. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

59. Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 460/1007/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов