Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.12.2019 року у справі №140/2006/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2020 року

Київ

справа №140/2006/19

адміністративне провадження №К/9901/35979/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 140/2006/19

за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

за касаційною скаргою Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Носа С.П., суддів: Кухтея Р.В., Онишкевича Т.В.)

УСТАНОВИВ:

І. Рух справи

1. В червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі - відповідач, Луцький прикордонний загін), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати у період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року індексації грошового забезпечення;

- стягнути індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з 18 січня 2018 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні із військової служби;

- стягнути середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 19 січня 2018 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній адміністративній справі.

1.1. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що нарахування та виплата індексації його грошового забезпечення у період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року не здійснювалось, оскільки в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації не були передбачені. Таку бездіяльність Луцького прикордонного загону позивач вважає протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін, дана виплата є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Відповідно до наказів начальника Луцького прикордонного загону від 22 червня 2015 року № 127-ос, від 05 жовтня 2015 року № 207-ос, від 01 червня 2016 року № 121-ос, від 08 червня 2016 року № 127-ос ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, перебував у списках особового складу частини та на всіх видах забезпечення з 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року, з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року.

3. Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 15 січня 2019 року №16-ос "По особовому складу" припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Висоцьк" ІІІ категорії (тип В). Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 18 січня 2019 року №21-ос "По особовому складу" позивача виключено 18 січня 2018 року із списків особового складу і всіх видів забезпечення.

4. Згідно з довідками про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні з липня 2015 року по грудень 2018 року видатки на виплату індексації передбачені не були.

5. Не погоджуючись із нездійсненням індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

6. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

6.1. Визнано протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року.

6.2. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року.

6.3. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6.4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обов`язку у відповідача провести індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 у встановленому законом порядку Однак, на невиплачені суми індексації грошового забезпечення, що є незначними, не може стягуватися середній розмір грошового забезпечення за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.

7. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби. В цій частині прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково.

7.1. Зобов`язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з 19 січня 2018 року по 21 листопада 2019 року.

7.2. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

7.3. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

7.4. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідач, всупереч норм чинного законодавства не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

8. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року.

9. У касаційній скарзі вказано, що, виходячи з аналізу норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, індексація не входить до складу грошового забезпечення, являється соціальною гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України. Отже, навіть при затримці її виплати, відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

10. Представник відповідача зазначив, що з аналізу статті 117 Кодексу законів про правцю України (далі - 116 КЗпП України) вбачається, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Однак, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним.

11. На думку відповідача, порядок проходження військової служби, права і обов`язки всіх військовослужбовців, статус військовослужбовців і порядок їх звільнення регулюється не нормами КЗпП України, а Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009.

12. Також представником Луцького прикордонного загону наголошено у касаційній скарзі, що виплата індексації грошового забезпечення (в даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

13. Відзив на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_1 до Верховного Суду не подав.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

16. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).

17. Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

18. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

19. Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

20. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року N2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон N2011-XII).

21. Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

22. Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

23. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

24. Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

25. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

26. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

27. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).

29. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

30. Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Враховуючи вимоги відповідача, викладені в касаційній скарзі, перегляд постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року буде здійснюватися Верховним Судом в межах задоволеної позовної вимоги про зобов`язання Луцького прикордонного загону нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з 19 січня 2018 року (наступний день після звільнення) по 21 листопада 2019 року (дата винесення рішення судом апеляційної інстанції).

32. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по день звільнення - 18 січня 2018 року. Також судом зобов`язано здійснити вказані виплати на користь позивача. У цій частині суд апеляційної інстанції залишив рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року без змін, в касаційній інстанцій вказана частина позовних вимог не оскаржувалась.

33. Таким чином, судовим рішенням встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.

34. Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

35. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

36. Як правильно вказав представник Луцького прикордонного загону у касаційній скарзі, правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425.

37. Однак, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

38. За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

39. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

40. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з Державної прикордонної служби України.

41. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.

42. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

43. Однак, статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

44. Суд апеляційної інстанції, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначив розмір такого відшкодування.

45. Згідно з частинами першою - третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

46. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

47. Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

48. Враховуючи, що суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а суд апеляційної інстанції, прийшов до правомірного висновку щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не визначив розмір такого стягнення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в цій справі необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

49. Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції слід дати юридичну оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

СУДОВІ ВИТРАТИ

50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року скасувати.

3. Справу № 140/2006/19 направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду