Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року

м. Київ

справа № 569/9053/17

адміністративне провадження № К/9901/46787/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Кравчук В.М., Єзеров А.А.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 30.10.2017 (суддя - Смолій Л.Д.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 (судді - Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Франовська К.С.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо встановлення правового статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати відповідача встановити правовий статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 21.10.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.4) ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка є донькою померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 (а.с.6).

Відповідно до витягу з акту огляду у МСЕК № 0006068 ОСОБА_2 , встановлено з 18.04.2013 першу групу інвалідності, причиною якою є загальне захворювання (а.с.8).

21.10.2016 позивач звернулась до відповідача із заявою (а.с.42) про встановлення статусу особи, на яку поширюються чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до листа №22/05-11 від 27.12.2016 (а.с.43) Кузнецовської міжрайонної МСЕК вбачається, що смерть ОСОБА_2 , 1926 р.н. не пов`язана із травмою, контузією чи захворюванням отриманим під час бойових дій у Великій Вітчизняній Війні. Згідно копії з військового квитка ОСОБА_2 поранення та контузії під час ВВВ він не отримував.

Листом від 12.01.2017 №08-206 управління повідомило, що згідно отриманої відповіді з Кузнецовської міжрайонної МСЕК смерть ОСОБА_2 не пов`язана із травмою, контузією чи захворюванням отриманим під час бойових дій у Великій Вітчизняній війні, тому відсутні правові підстави для розгляду документів щодо встановлення статусу особи, на яку поширюється Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

20.01.2017 та 14.02.2017 позивач повторно зверталась із заявою до відповідача про вирішення її питання (а.с.9, 11), на що отримала відмови від 03.02.2017 та 20.02.2017 (а.с.10,12).

Позивач вважає відмову необґрунтованою та незаконною, оскільки відповідач позбавив її пільг, передбачених ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Судами також встановлено, що позивачка має доньку - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією паспорта позивачки (а.с.28-29).

ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 30.10.2017, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з оглянутої копії паспорта позивачки вбачається, що у неї є донька - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому відсутні підстави для встановлення їй правового статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що взаємозв`язок між смертю ОСОБА_2 та пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних ним під час захисту Батьківщини, чи захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів відсутній, тому позивач не має права на встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставини справи, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень. Просить передати справу на новий розгляд.

Зокрема, покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що позивачка проживає одна та є єдиною дочкою ОСОБА_2 , власної сім`ї не мала і не має. Її батько за життя отримав статус інваліда війни та, відповідно, користувався пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для інвалідів війни, помер у статусі інваліда Великої Вітчизняної війни 1-ї групи, тому вона, як його дочка має право на пільги для осіб, яким встановлений правовий статус особи, на яку поширюється чинність вищевказаного закону.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечував та просив судові рішення залишити без змін. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанції повно та всебічно оцінено матеріали справи та зроблено законні та обґрунтовані висновки.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №3551-ХІІ), до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Відповідно до пункту 8 частини другої цієї статті до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років і стали інвалідами внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях.

Таким чином Закон №3551-ХІІ в цій частині розрізняє інвалідів війни в т.ч. і за обставинами, які зумовили захворювання, яке стало підставою для встановлення групи інвалідності.

За змістом статті 7 Закону №3551-ХІІ такими захворюваннями є ті, які одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час (частина 1 статті 7).

Загальне захворювання також може бути підставою для віднесення особи до інвалідів війни за умови, зокрема, в разі безпосередньої участі у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни.

За правилами пункту 1 частини першої статті 10 Закону №3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

За змістом наведеної норми чинність Закону №3551-ХІІ поширюється лише на сім?ї тих інвалідів війни, які померли внаслідок, зокрема, захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що батькові позивачки встановлено статус інваліда війни з підстав загального захворювання, доказів того, що його смерть настала у зв?язку із захворюванням, пов`язаним з перебуванням на фронті або одержаним в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів суду не надано.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо правомірності відмови відповідача та прийняли рішення про відмову у задоволенні позову.

Покликання позивачки в обґрунтування касаційної скарги на наявність у її батька статусу інваліда війни є безпідставним, оскільки за змістом статті 7 та пункту 1 частини першої статті 10 Закону №3551-ХІІ сам по собі такий статус не поширює чинність Закону №3551-ХІІ на сім?ї інвалідів війни, а пов?язує його дію з захворюванням, яке спричинило смерть інваліда війни.

Оскільки під час розгляду справи не було надано доказів того, що захворювання батька позивачки, яке стало підставою для встановлення йому інвалідності, пов?язане з перебуванням на фронті, відтак Закон №3551-ХІІ не поширює свою чинність на позивачку.

Доводи касаційної скарги та висновки суду першої інстанції в частині наявності у позивачки своєї сім?ї не впливають на правову оцінку у цій справі, оскільки за висновками апеляційного суду Закон №3551-ХІІ не поширює свою чинність на позивачку в силу наведених вище обставин і такі не пов?язані з наявністю чи відсутністю у позивачки своєї сім?ї.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 359 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 30.10.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

В.М. Кравчук

А.А. Єзеров