Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.01.2019 року у справі №820/11865/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2019 року

Київ

справа №820/11865/15

адміністративне провадження №К/9901/13804/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Мар'єнко Л.М. від 17 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мінаєвої О.М., Шевцової Н.В., Макаренко Я.М. від 10 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, (далі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. (далі - приватний нотаріус Суперфін Б.М., відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект», третя особа), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, третя особа), ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6, третя особа), у якому просила визнати правомірними дії та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 23365711, від 03 серпня 2015 року щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей Колект».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення відповідача є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято без додержання вимог чинного законодавства, а саме: не враховано, що третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», не дотримано порядку позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрацію права власності здійснено без згоди власника та без вчинення нотаріальних дій.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Приймаючи оскаржуване рішення відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ «Кей Колект» звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 06 червня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/11865/15, витребувано матеріали справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 820/11865/15 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11, ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_13 купив квартиру АДРЕСА_1 Відчужувана квартира складається з трьох жилих кімнат, житловою площею 52,2 кв. м. Загальна площа цієї квартири становить 67,7 кв. м.

04 квітня 2008 року між ОСОБА_13 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договори про надання споживчого кредиту на суму 6500,00 доларів США за договором № 11328462000, на суму 100000,00 доларів США за договором № 11328390000.

Одночасно з ними, у порядку забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між ОСОБА_13 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки (нерухомого майна), зареєстрований за реєстровим номером № 222 від 04 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е., згідно якого іпотекодавець (ОСОБА_13) передав іпотекодержателю (банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 помер, про що свідчить Свідоцтво про смерть № НОМЕР_1, видане відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову ХМУЮ 27 липня 2010 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що після смерті ОСОБА_13 відкрита спадщина та згідно довідки від 11 жовтня 2011 року № 5327/01-6 спадкоємцями, котрі у встановлений строк звернулись до нотаріальної Одинадцятої державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини є: ОСОБА_2, малолітній ОСОБА_3 (заяву було подано матір'ю ОСОБА_2.), ОСОБА_6 та ОСОБА_5

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, предметом якого є передача у власність останньому права вимоги: повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом; сплати сум комісійної винагороди за надання та користування кредитними коштами на підставі первинних договорів, укладених між банком і боржниками вказані у додатку до цього договору. Одночасно з відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права банка за усіма договорами забезпечення.

Цього ж дня між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір відступлення вимоги за договорами іпотеки, за умовами якого, у зв'язку з укладенням договору факторингу, товариство прийняло права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у Додатку до цього договору, зокрема, за договором іпотеки від 04 квітня 2008 року.

03 серпня 2015 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. із заявою про реєстрацію за підприємством на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 та припинення іпотеки на цю квартиру.

До заяви надано: договір факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року, договір відступлення вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, договір іпотеки № 222 від 04 квітня 2008 року, договори про надання споживчого кредиту № 11328462000 та № 11328390000 від 04 квітня 2008 року, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки № 732947/ЛЗ від 11 листопада 2013 року, № 732946/ЛЗ від 27 лютого 2014 року та повідомлення про вручення поштового відправлення в відміткою про вручення, копію паспорту особи, що подавала документи, накази по підприємству щодо повноважень керівництва, реєстраційні документи, статут, звіт про оцінку майна, платіжні доручення, технічний паспорт.

Згідно витягу № 41662131 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 серпня 2015 року, державним реєстратором - приватним нотаріусом Суперфіном Борисом Михайловичем внесено запис про прийняте приватним нотаріусом Суперфіном Борисом Михайловичем рішення від 03 серпня 2015 року індексний номер 23365711 про державну реєстрацію за TOB «Кей-Колект» прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) квартири за адресою: АДРЕСА_1 Підставою для реєстрації слугував договір іпотеки № 222 від 04 квітня 2008 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відповідно до статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором може бути, зокрема, приватний нотаріус, який самостійно може приймати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень. Наведена обставина, на думку скаржника, свідчить про те, що суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, який не узгоджується з положеннями Закону.

Крім того, скаржник зазначає, що у матеріалах справи міститься доказ того, що на адресу позивача було надіслано повідомлення про намір здійснити звернення на предмет іпотеки у разі невиконання умов кредитного договору. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку змісту кредитного договору та договору іпотеки, умови якого передбачають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Від інших учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Кей Колект» не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» з тих підстав, що, приватний нотаріус не мав права приймати спірне рішення без вчинення нотаріальних дій щодо цього об'єкта нерухомого майна. Відтак, у даній справі фактично оскаржується правомірність набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності на відповідне майно, тобто існує спір між фізичною та юридичною особою щодо права власності на нерухоме майно (квартиру).

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, колегія суддів доходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 28 серпня 2018 року у справі № 820/8219/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, в яких стороною виступають особи, що вчинили реєстраційну дію (державний реєстратор), третьою особою - ТОВ «Кей-Колект», а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки.

Відносини, пов'язані з виконанням договору іпотеки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3, та ТОВ «Кей-Колект» стосовно виконання договору іпотеки, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір щодо виконання договірних зобов'язань, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити спір про речове право на об'єкти нерухомого майна, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «Кей Колект» слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко