Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 Київ К/9901/2019/17 816/688/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року (Кукоба О.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року (Макаренко Я.М., Шевцова Н.В., Міннаєва О.М.) у справі №816/688/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцьке кар'єроуправління «Кварц» до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Кременчуцьке кар'єроуправління «Кварц» (далі - позивач, ПАТ«Кременчуцьке кар'єроуправління «Кварц») звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003531401 від 12 квітня 20017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 865 332,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ«Кременчуцьке кар'єроуправління «Кварц» зазначило, що застава товарів в обороті не передбачає фактичної передачі таких товарів заставодержателю, а тому відповідні операції не підпадають під дію підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України у частині визначення операцій, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003531401 від 12 квітня 2017 року. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 12 979,99 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки за умовами договору застави товарів в обороті товар фактично знаходиться у заставодавця, заставодержателю він не передавався, за заставодавцем зберігається право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави, то фактичної передачі товару та права власності на нього не відбулося, а отже у позивача відсутній обов'язок сплати податкових зобов'язань з операції передачі самостійно виробленого товару у заставу та сплачувати ПДВ.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кременчуцьке кар'єроуправління «Кварц».

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального права, оскільки, на думку контролюючого органу, податкове законодавство визначає, що не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна в заставу позикодавцю (момент передачі майна), однак, у платника податку наявний обов'язок нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, за товарами/послугами, у разі якщо такі товари/послуги починають використовуватися в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу.

У відзиві на касаційну скаргу позивач не погоджується з доводами касаційної скарги зважаючи на те, що для виникнення у платника податків обов'язку нараховувати та сплачувати податкові зобов'язання з ПДВ, необхідна наявність самого об'єкту оподаткування та встановлення моменту виникнення податкових зобов'язань, однак, зважаючи на відсутність фактичної передачі товару та переходу права власності на нього за договором застави, у спірних правовідносинах відсутній об'єкт оподаткування.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2016 року, про що складено акт №425/16-01-22-02-10/35328439 від 31 березня 2017 року, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 189.1 статті 189, підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість загалом у розмірі 692 266,00 грн.

На підставі акт перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0003531401 від 12 квітня 2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 865 332,50 грн, з яких основний платіж - 692 266,00 грн та 173 066,50 грн - за штрафні (фінансові) санкції.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 червня 2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» укладено кредитні договори №№42-2063/15, 43-2063/15, 44-2063/15.

З метою забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитними договорами між ПАТ «Промислово-фінансовий банк» та позивачем укладений договір застави товарів в обороті №42-9500/15 від 14 липня 2015 року, за умовами якого, заставодавець передав кредитору в заставу товари в обороті, що належать заставодавцю на праві власності, а саме: щебінь фракції 5-20 мм кількістю 500,0 м3, щебінь фракції 20-40 мм кількістю 500,0 м3, камінь подрібнений (камінь бутовий фракції 250-300 мм) кількістю 1 030 00,0 м3, відсів гранітний фракції 0-5 мм кількістю 1 550 00,0 м3, відсів гранітний фракції 0-20 мм кількістю 186 000,00 м3 загальною ринковою вартість у розмірі 16 202 000,00 грн.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

За змістом підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна в заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або в забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у разі якщо товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу, то платник податку на такі товари зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу. В даному випадку, товар, що був переданий позивачем у заставу ним не придбавався, а вироблявся, що підтверджено актом перевірки.

Відтак, для виникнення у позивача обов'язку нараховувати та сплачувати податкові зобов'язання з ПДВ будь-яких операцій, в тому числі з операцій передачі майна в заставу за договором застави товарів в обороті, необхідна наявність самого об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

Приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Крім того, приписами підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України передбачено, що операції з передачі майна в заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або в забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України, не є об'єктом оподаткування.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у позивача обов'язку нараховувати податкові зобов'язання на операції з передачі самостійно виробленого товару у заставу за укладеним договором застави та сплачувати ПДВ, зважаючи та те, що за умовами договору застави товарів в обороті товар фактично знаходиться у заставодавця, заставодержателю він не передавався, за заставодавцем зберігається право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави, тому фактичної передачі товару та права власності на нього не відбулося, а отже у спірних правовідносинах відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року у справі №816/688/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова