Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.09.2019 року у справі №806/2877/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2019 року

Київ

справа №806/2877/16

адміністративне провадження №К/9901/34470/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №806/2877/16

за позовом ОСОБА_1 до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шидловського В. Б., суддів: Мацького Є. М., Охрімчук І. Г.,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

22 грудня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, Овруцька ОДПІ), в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 березня 2016 року по 23 січня 2017 року в сумі 36 056,88 грн.

В обґрунтування зазначених позовних вимог вказав, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі №806/356/16, яку частково скасовано постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року було стягнуто з відповідача недонараховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад у сумі 9 грн 09 коп., надбавку за спеціальне звання у сумі 64 грн 39 коп., винагороду за вислугу років у сумі 4670
грн 27 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11 вересня 2015 року до 14 березня 2016 року у розмірі 21367 грн 04 грн. Рішення суду було виконано в повному обсязі 02 лютого 2016 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача відповідних коштів. 23 січня 2017 року відповідачем було донараховано та виплачено заборгованість із заробітної плати позивача. ОСОБА_1 вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки не проведення з вини податкової інспекції повного розрахунку з ним у день звільнення, на думку позивача, є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 березня 2016 року по 23 січня 2017 року в сумі 36056,88 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що позивач має право на компенсацію за затримку роботодавцем виплати належних йому коштів у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Овруцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині суми яка підлягала до стягнення та викладено в новій редакції. Стягнуто з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 березня 2016 року по 23 січня 2017 року в сумі 1189 грн. 88 коп. В решті постанову суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15 березня 2016 року по 23 січня 2017 року, апеляційний суд виходив з принципу справедливості та співмірності, а тому стягнуто кошти в сумі 1189,88 грн. (3,3 % від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку 36 056,88 грн. ).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

30 жовтня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегією судів встановлено, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 806/2877/16 залишити без змін.

У касаційній скарзі скаржник з посиланням на висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року № 21-1765а15 зазначив, що суд апеляційної інстанції у його справі дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування принципу співмірності й зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно застосував статтю 117 КЗпП України.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law29~).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції ~law30~, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1,7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

06 березня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Стрелець Т. Г., судді Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року №559/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т. Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 25 вересня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 у період з 20 листопада 2002 року по 10 вересня 2015 року працював на різних посадах в Овруцькій ОДПІ, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 7-9).

20 листопада 2002 року ОСОБА_1 призначений на посаду державного податкового інспектора відділу інформації та обліку Овруцької МДПІ.

01 січня 2003 року присвоєно спеціальне звання - "Інспектор податкової служби ІІІ рангу" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року №559 "Питання державної податкової служби в Україні".

01 липня 2006 року присвоєно чергове спеціальне звання "Інспектор податкової служби ІІ рангу" (а. с.14).

01 січня 2014 року присвоєно спеціальне звання "Інспектор податкової та митної справи І рангу" (а. с.16).

Відповідно до наказу №17-0 від 10 вересня 2015 року, позивач був звільнений із посади завідувача сектору ІТ та обліку платників податків Овруцької ОДПІ у зв'язку із змінами істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі № 806/356/16 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.

Стягнуто з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 недонараховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад у сумі 124 грн. 92 коп., надбавку за спеціальне звання у сумі 64 грн. 39 коп., винагороду за вислугу років у сумі 4 670 грн. 27 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11 вересня 2015 року до 14 березня 2016 року у розмірі 21

367 грн. 04 коп.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції було скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення недонарахованого та невиплаченого при звільненні посадового окладу в розмірі 115 грн 83 коп. (березень 2003 року, травень 2009 року, квітень 2010 року) та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову в названій частині. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

У зв'язку з тим, що в день звільнення з роботи, ОСОБА_1 не було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 березня 2016 року по 23 січня 2017 року в сумі 36 056,88 грн. від Овруцької ОДПІ, він звернувся до суду за захистом порушених прав.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в КЗпП.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 КЗпП , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що судовим рішенням у справі № 806/356/16 на користь позивача стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11 вересня 2015 року по 14 березня 2016 року, а тому прийшли до висновку, що ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 15 березня 2016 року до 23 січня 2017 року.

Даний період був обрахований по 23 січня 2017 року включно, виходячи з того, що в цей день з позивачем був проведений остаточний розрахунок коштів, належних йому при звільненні.

З цього приводу судами попередніх інстанцій встановлено, що заробітна плата в розмірі 26 110,79 грн. на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі № 806/356/16, в редакції постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року, перерахована відповідачем на рахунок ОСОБА_1 02 грудня 2016 року. Крім того, 23 січня 2017 року Овруцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області проведено добровільне донарахування та виплату позивачу на його картковий рахунок заробітної плати в сумі 632,21 грн.

При цьому, судом першої інстанції не зазначено у рішенні на підставі яких доказів ним встановлена та обставина, що 23 січня 2017 року саме Овруцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області проведено добровільне донарахування та виплату позивачу на його картковий рахунок заробітної плати в сумі 632,21 грн.

З наявної в матеріалах справи роздруківки виписки по картці рахунку позивача на а. с. 49 не можливо встановити, що саме Овруцькою ОДПІ було перераховано позивачу частину заробітної плати, яка належала йому при звільненні.

Тобто судами не з'ясовано, якою саме особою та які саме кошти в сумі 632,21 грн. перераховані на картковий рахунок позивача 23 січня 2017 року: 1) чи то кошти на виконання рішення вищевказаного рішення суду і дійсні спірні правовідносини полягають у затримці виконання рішення суду; 2) чи то дійсно частина коштів, які належали б позивачу при звільненні, донарахована відповідачем в добровільному порядку і дійсні спірні правовідносини полягають у застосуванні коменсаторного механізму за статтею 117 КЗпП України.

Дана обставина є визначальною для правильного вирішення даного спору.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу не неповноту встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції та не усунув цього недоліку в ході апеляційного провадження, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а саме не дослідив зібрані у справі докази. Має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, з огляду на приписи частини 1 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на приписи підпункту 7 пункту 1, підпункту 8 пункту 2 Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017, оголошення про початок роботи Сьомого апеляційного адміністративного суду, розміщеного в офіційному виданні Верховної Ради України "Голос України" від 3 жовтня 2018 року № 185 (6940), справу слід направити на новий розгляд до вказаного суду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов

Судді Верховного Суду