Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.11.2020 року у справі №640/9186/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2021 року

Київ

справа №640/9186/19

адміністративне провадження №К/9901/29071/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Бевзенка В. М., Єзерова А. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від
30.06.2020 (головуючий суддя: Шрамко Т. Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020 (головуючий суддя: Бужак Н. П., судді:

Костюк Л. О., Кобаль М. І.) у справі №640/9186/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання протиправним рішення в частині, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), третя особа: Київський міський військовий комісаріат (далі - Київський МВК), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 91 рішення Міноборони України в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що оформлене протоколом №40 від
29.03.2019, яким сержанту ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності;

зобов'язати Міноборони України в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат повторно розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відмовлено Міноборони України у задоволенні заяви про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 28.07.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 13.11.2014 по
05.09.2015 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України поблизу міста Донецька Донецької області, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці від 05.09.2015 №7321, виданою ВЧ польова пошта В0095.

05.09.2015 позивача на підставі наказу командира військової частини В0095 №190 було звільнено із військової служби у запас та відповідно виключено зі списків особового складу військової частини.

Згідно із інформацією зазначеною у довідці про обставини поранення (поранення, контузії, каліцтва) сержанта за призовом ОСОБА_1 №6129 від 08.08.2015, виданої військовою частиною п/п В0095, позивач 03.06.2015 отримав акубаротравму, внаслідок систематичних обстрілів позицій незаконними збройними формуваннями під час виконання обов'язків військової служби в зоні АТО поблизу населеного пункту Горняк, Марийського району, Донецької області.

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №3828 від
15.10.2015, травма - акубаротравма, гостра двобічна нейросенсорна туговухість сержанта ОСОБА_1,1986 року народження, що підтверджена довідкою про обставини травми №6129 від 08.08.2015 командира військової частини п. п. В0095; "Астено-невротичний синдром після перенесеної гострої реакції на стрес.

Хронічний гастродуоденит. ГЕРХ, ерозивний рефлюкс-езофагит, вірусний гепатит "С"/НСХ позитивний/ з незначним порушенням функції печінки. Гіпертонічна хвороба І ступеню. Ідеопатичний пролапс передньої стулки мітрального клапану з регургітацією І ступеню СН0. Хронічна вертеброгенна люмбалгія без порушення функції, вазомоторна цефалгія", згідно виписного епікризу ГВМКЦ "ГВКГ" від
11.08.2015; - ТРАВМА, ТАК, ПОВ'ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

Згідно із інформацією зазначеною у довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0002459 позивачу 26.04.2016 встановлено 25% втрати професійної працездатності. Причиною втрати працездатності зазначено: травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку із встановленням 25% втрати професійної працездатності позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 24 115,00 грн.

Відповідно до інформації, зазначеної у довідці до акту МСЕК серії АВ №0996004, позивачу з 21.01.2019 встановлено IIІ групу, причина інвалідності травма, захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини. Також у цій довідці зазначено про те, що огляд інваліда проводився первинний.

У зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності позивач через Київський МВК звернувся до відповідача із заявою та відповідним пакетом документом про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - ~law6~) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок №975).

Листом від 20.02.2019 №ВСЗ/656 Київський МВК направив до Міноборони України висновок щодо відсутності у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року.

За результатами розгляду порушеного у заяві питання, комісія Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразовою грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом №40 від
29.03.2019, яким відмовила позивачу у призначенні доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності з підстав, що інвалідність встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у встановленому законодавством порядку реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги, проте Міноборони України порушує його право на соціальний захист та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням первинно III групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. За позицією позивача, обмеження дворічним строком на виплату одноразової грошової допомоги, встановлене ~law7~ та пунктом 8 Порядку №975, стосується лише випадку встановлення особі при повторному огляді інвалідності вищої групи чи ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Виплата йому одноразової грошової допомоги після встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності мала іншу правову підставу. Зазначає, що має законні очікування на виплату одноразової грошової допомоги.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своєї правової позиції стверджує, що з моменту встановлення позивачу первинної втрати працездатності, яка визначалася у відсотках, та визначення III групи інвалідності минуло більше двох років, тому немає законних підстав для призначення та виплати позивачу ОГД у зв'язку із встановленням інвалідності. Також відповідач стверджує, що вирішення питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією Міноборони України.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ~law8~ розмежовано виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ступеня втрати працездатності та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності. Відповідно, регламентований ~law9~ дворічний строк застосовується лише в разі підвищення або ступеня втрати працездатності, якщо особі раніше вже був встановлений нижчий ступень, або в разі встановлення вищої групи інвалідності, якщо раніше особі було встановлено іншу групу. В усіх інших випадках, у разі встановлення особі інвалідності, яка надає право на отримання вказаної допомоги, така особа набуває право на її призначення протягом трьох років від дати, вказаної в довідці МСЕК.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.04.3016 позивачу було встановлено 25% втрати працездатності, а первинно ІІІ групу інвалідності було встановлено
21.01.2019. Таким чином, суди дійшли висновку, що встановлення позивачу групи інвалідності є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.04.2020 у справі №120/3358/19-а, від 28.05.2020 у справі №240/10373/19.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення ~law10~ та пункту 8 Порядку №975 щодо обмеження строку призначення і виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності після встановлення відсотку втрати працездатності без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19, а також постанові Верховного Суду від
20.02.2020 у справі №806/714/18.

Скаржник погоджується, що законодавство допускає можливість виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, проте таке право обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення групи інвалідності чи ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Водночас у спірному випадку така умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу ступеня втрати працездатності та встановлення ІІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.

Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався. Водночас подав до суду касаційної інстанції заперечення на відкриття касаційного провадження за скаргою Міноборони України. Стверджує, що касаційне провадження у справі відкрито за відсутності на те законодавчо визначених підстав, оскільки у спірних правовідносинах вже сформована єдина судова практика, про що зазначив апеляційний суд. Крім того, справа розглядалася судами попередніх інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою; далі - ~law12~).

Відповідно до ~law13~ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених ~law14~.

Ключовим питанням у справі є тлумачення норм ~law15~, яка передбачає призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розрізі положень абз. 2 пункту 4 статті 16-3 цього ж Закону, якою визначено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього питання керувалися висновком щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №120/3358/19-а, від
28.05.2020 у справі №240/10373/19, який зводиться до того, що абз. 2 ~law16~ не містить часових обмежень для випадків, коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги - допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності.

Водночас, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 відступила від такого висновку, сформулювала новий висновок про те, що:

" дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.

При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною 5 статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:

- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати ОГД;

- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;

- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності."

Суд у цій справі не вбачає підстав для відступу від такого висновку щодо застосування ~law17~.

Позивач є військовослужбовцем, якому була визначена група інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у період понад 2 роки після встановлення йому часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності з цієї ж підстави (отримання травми).

З моменту встановлення ОСОБА_1 ступеня втрати професійної працездатності (26.04.2016) до дня визначення ІІІ групи інвалідності (21.01.2019) минуло понад два роки.

Тому, з огляду на абз. 2 ~law18~, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі чи допомоги, що призначається та виплачується військовослужбовцю, якому вперше встановлюється інвалідність внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оскільки законом у такому разі виплата не передбачена.

Отже, відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, а тому підстав для задоволення позову немає.

Одночасно колегія суддів вважає помилковими доводи позивача про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження за скаргою Міноборони України, оскільки підставою для оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій слугувало застосування цими судами норм права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №806/714/18, яка власне і була підтримана Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 351 КАС України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

ІХ. СУДОВИЙ ЗБІР

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 351, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020 у справі №640/9186/19 скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров