Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №820/32/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 820/32/17

адміністративне провадження № К/9901/17574/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С. Г.,

суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 820/32/17

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на постанову Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Спірідонова М. О.) від 23 лютого 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі: головуючого судді Присяжнюк О. В., суддів Бартош Н. С., Ральченка І. М. ) від 18 квітня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 30 листопада 2016 року № 5 в частині відмови у визначенні статусу ОСОБА_1, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та зобов'язати відповідача видати позивачу відповідне посвідчення 3-ї категорії.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що відмова відповідача є необґрунтованою, протиправною та порушує його права. ОСОБА_1 вже звертався до суду з приводу оскарження дій відповідача та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у справі № 820/2927/16, серед іншого, було зобов'язано Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Проте, відповідач повторно 30 листопада 2016 року прийняв рішення № 5 про відмову у визначенні такого статусу позивача та видачі відповідного посвідчення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року позов задоволено частково. Скасовано рішення комісії з питань визначення статусу осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 30 листопада 2016 року № 5 в частині відмови у визначенні статусу ОСОБА_1, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зобов'язано відповідача повторно розглянути питання щодо видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 надано до відповідача копію військового квитка та документи, що свідчать про направлення позивача на спеціальні збори по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі військової частини 57278, особовий склад якої приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому наявні підстави для визначення ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС. Поряд з цим, вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення та видати посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 3-ї категорії ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд не може перебирати на себе функції іншого органу державної влади.

5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року скасовано в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В цій частині прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської АЕС, третьої категорії. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

6. Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач неодноразово звертався до відповідача з питанням видачі йому посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії особи, проте отримував відмову, а тому для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача видати посвідчення позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись частково з рішенням суду апеляційної інстанції, 10 травня 2017 року Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року в частині зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської АЕС, третьої категорії та в частині стягнення з відповідача судового збору.

8. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не досліджено всіх обставин у справі. Так, судом не враховано, що на розгляд робочої групи позивачем не надані первинні документи, які підтверджують безпосередньо участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС із зазначенням днів виїзду в зону відчуження. Крім того, посвідчення ОСОБА_1 від 28 травня 1991 року № 897639 відповідно до п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 (далі - Порядок № 51) є недійсним, оскільки не було перереєстроване у встановленому законодавством порядку та не може прийматись до уваги, як таке, що підтверджує статус. Отже, підстав для встановлення позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не має. Також, скаржник вказує на те, що зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії по видачі посвідчення позивачу є формою втручання суду апеляційної інстанції в дискредиційні повноваження.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 травня 2017 року відкрив провадження за касаційною скаргою Департамента соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.

10.29 травня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в яких останній просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

11.15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". З цієї дати набула чинності нова редакція КАС України.

12. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13. На виконання вимог підп. 7 п. 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

14. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 березня 2020 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В., справу передано головуючому судді.

15. Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 29 липня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 мав статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС, що підтверджується копією посвідчення від 28 травня 1991 року НОМЕР_2.

17. Згідно архівної довідки Галузевого державного архіву від 27 жовтня 2015 року № 179/1/11773, підтвердити участь ОСОБА_1 в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі в/ч 57278 за період з 22 квітня по 07 вересня 1988 року не має можливості. Однак, згідно Переліку військових частин, установ, підприємств і організації, особовий склад яких приймав участь в роботах по ліквідації наслідків на ЧАЕС в зоні відчуження, затверджений Директивою начальника ГШ ЗС України № ДГШ-63 від 14 квітня 1993 року, зазначено, що особовий склад військової частини № 57278 приймав участь в роботах по ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС в період з 13 травня 1986 року по 15 жовтня 1989 року.

Документи в/ч 57278 знищені.

18. Поряд з цим, позивач з 22 квітня по 07 вересня 1988 року виконував урядове завдання по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військової частини 57278, отримав дозу опромінення 4,96 БАР, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1, виданий Балаклійським районним військовим комісаріатом Харківської області 04 листопада 1975 року.

19. Також, відповідно до довідки Балаклійського районного військового комісаріату Харківської області від 15 грудня 2009 року № 4/688, виданої позивачу в тому, що він призивався на спеціальні збори по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 22 квітня по 07 вересня 1988 року при військовій частині 57278.

20. Посвідчення ОСОБА_1 від 28 травня 1991 року НОМЕР_2 не було перереєстроване позивачем у встановленому законодавством порядку, у зв'язку з чим станом на теперішній час воно недійсне.

21. Позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами про встановлення статусу особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, у задоволенні яких йому було відмовлено.

22. Між тим, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у справі № 820/2927/16 позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Скасовано рішення комісії з питань визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Департаменту соціального захисту населення Харківської області державної адміністрації від 05 лютого 2016 року в частині відмови у визначенні статусу ОСОБА_1, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зобов'язано Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

23.16 листопада 2016 року позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації з заявою про визначення йому статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видачу відповідного посвідчення 3-ої категорії, на підтвердження чого надав копії необхідних документів.

24.06 грудня 2016 року відповідач листом № С-3822/01-44/1 повідомив ОСОБА_1, що на засіданні робочої групи прийнято рішення (протокол від 30 листопада 2016 року № 5) про відмову йому у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

25. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною та незаконною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

27. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Відповідно до ст. 9, 10 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - ~law21~) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

29. Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

* Тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

30. Згідно ~law22~ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали: у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів.

31. За приписами ~law23~ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

32. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими ~law24~.

33. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

34. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

35. Так, згідно п. 5 Порядку № 51 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 01 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія А. При цьому у посвідченні на правій стороні по діагоналі зліва направо ставиться штамп фарбою червоного кольору "Перереєстровано" і на вільному місці виконується запис про дату перереєстрації.

Починаючи з 01 жовтня 1998 року зазначене посвідчення без такого штампу вважається недійсним. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" і "Постраждалий від Чорнобильської катастрофи" (категорії 1,2, З серії А) без відмітки про перереєстрацію, передбачену у абзаці першому пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1997 року № 135, з тимчасовими вкладками затвердженого цією постановою зразка для осіб, які станом на 01 жовтня 1998 року не отримали відповідної довідки у Державному галузевому архіві Міністерства оборони, вважаються чинними до 01 травня 1 999 року.

36. Положеннями п. 10 Порядку № 51 встановлено, що посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

37. Як зазначалось раніше, ОСОБА_1 для підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС надав відповідачу копію військового квитка та документи, що свідчать про направлення позивача на спеціальні збори по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі військової частини № 57278, особовий склад якої приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

38. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення комісії з питань визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 30 листопада 2016 року № 5 в частині відмови у визначенні статусу ОСОБА_1, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є протиправним та підлягає скасуванню.

39. З приводу доводів касаційної скарги про дискреційність наданих відповідачу повноважень щодо видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

40. Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

41. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

42. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

43. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

44. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

45. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

46. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

47. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17.

48. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом даної адміністративної справи є відмова відповідача у визначенні статусу ОСОБА_1, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видачі відповідного посвідчення, оформлена рішенням від 30 листопада 2016 року № 5.

49. Вказане рішення прийняте за результатами розгляду поданої позивачем заяви від 16 листопада 2016 року. Між тим, як зазначалось раніше, існує постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у справі № 820/2927/16, якою, серед іншого, зобов'язано Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

50. Проте, відповідач, не враховуючи висновки суду викладені у вказаному судовому рішенні, знову прийняв рішення, яким відмовив позивачу у надані статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та відповідного посвідчення.

51. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

52. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

53. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

54. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а.

55. Отже, вирішуючи питання про правомірність рішення Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС та видачі відповідного посвідчення, необхідно виходити з меж повноважень суб'єкта владних повноважень, визначених законом.

56. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

57. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС. А тому, колегія суддів вважає, що відповідач в межах даної справи протиправно надав позивачу формальну відмову у видачі відповідного посвідчення.

58. Отже, суд апеляційної інстанції, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, вірно зобов'язав відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської АЕС, третьої категорії.

59. Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

60. Ця мета перекликається зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

61. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

62. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

63. При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

64. Згідно ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

65. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

66. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).

67. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, що порушеному праву позивача кореспондує обов'язок відповідача прийняти законне рішення, і єдиним правильним, за даних обставин, способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської АЕС, третьої категорії, оскільки це забезпечить повне поновлення порушеного права та унеможливить необхідність повторного звернення до суду.

68. Поряд з цим, колегія суддів враховує, що відповідачем не заперечується висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності рішення комісії з питань визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 30 листопада 2016 року № 5 в частині відмови у визначенні статусу ОСОБА_1, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а оскаржується рішення суду апеляційної інстанції тільки в частині зобов'язання відповідача видачи позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської АЕС.

69. Також судом враховується те, що позивач у цій справі неодноразово звертався до відповідача за встановленням статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видачі посвідчення. Враховується і існування судового рішення у справі № 820/2927/16, яким відповідача було вже зобов'язано повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.

70. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

71. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто обєктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

72. У справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

73. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

74. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

75. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

76. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

77. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

78. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

79. Зважаючи на приписи ст. 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

80. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС. Г. Стеценко Т. Г. Стрелець Л. В. Тацій