Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.10.2018 року у справі №820/1820/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2020 року

Київ

справа №820/1820/18

адміністративне провадження №К/9901/63269/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в адміністративній справі №820/1820/18

за позовом громадянина Іраку ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою громадянина Іраку ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, прийняте в складі: головуючого судді Волошина Д.А., і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Рєзнікової С.С., суддів Бегунца А.О., Старостіна В.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. Громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України) та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ДМС України в Харківській області), із вимогами: скасувати рішення ДМС України від 09.02.2018 №33-18; скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 12.10.2017 №209; зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, щодо ОСОБА_1 .

2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що рішення відповідачів є протиправними і необґрунтованими, прийнятті в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження.

3. Відповідачі проти позову заперечували, указавши про правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах і на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що позивач уп`яте звертається до органів державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і йому раніше було відмовлено у наданні такого статусу.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 12.10.2017 звернувся до органів державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

5. Відповідно до повідомлення від 12.10.2017 №57 ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно з частиною шостою статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 12.10.2017 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

6. Рішенням ДМС України від 09.02.2018 №33-18 відхилено скаргу ОСОБА_1 на рішення ГУ ДМС України в Харківській області про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

7. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Ірак, м. Багдад, за національністю - араб, віросповідання - іслам (суніт), неодружений, громадянин Республіки Ірак (далі - Ірак). Прибув в Україну 03.09.2007 у законний спосіб.

8. Із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся 12.10.2017. Основною причиною звернення за захистом стало побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.

9. Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що позивач неодноразово звертався до органів державної міграційної служби із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, причиною звернення у яких було вказано побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.

10.1. Перша заява була подана 03.12.2007, за результатами розгляду якої, наказом від 21.12.2007 №195-о, заявнику було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Указане рішення було оскаржене до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 10.11.2008 у справі №2а-7282/02, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

10.2. Удруге із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до органу міграційної служби в Харківській області ОСОБА_1 звернувся 02.07.2012. За результатами розгляду заяви, на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області, було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 18.07.2012 №192-о, а ДМС України прийнято рішення від 24.09.2012 №128-12 про відхилення скарги. Указані рішення були оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 24.01.2013 у справі №2а-12703/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

10.3. 14 серпня 2014 року ОСОБА_1 утретє звернувся до органу державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі рішення ДМС України від 04.02.2015 №49-15 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Указане рішення позивач оскаржив до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 09.04.2015 у справі №820/1829/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

10.4. У четвертий раз 24.09.2015 позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із анкетою-заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте наказом від 24.09.2015 №183 прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а рішенням ДМС України від 25.11.2015 №36-15 відхилено скаргу позивача. Указані рішення були оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 16.03.2016 у справі №820/11819/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

11. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 15.05.2018, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

12. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив із того, що відповідачами при прийнятті оскаржуваних рішень було враховано, що позивач із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся уп`яте та підстави для звернення залишилися ті ж самі.

13. Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

14. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

15. Проте під час судового розгляду представником позивача не надано доказів, які б спростовували висновки відповідача щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Отже, ураховуючи, що підстави для звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, не змінились, а також те, що позивач неодноразово звертався із вказаними заявами до органів міграційної служби, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ГУ ДМС України в Харківській області правомірно відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. 08 жовтня 2018 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року.

18. У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

19. Скаржник указує, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи в прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

20. Скаржник також наголошує, що у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він указував про те, що у нього є побоювання стати жертвою переслідувань зі сторони шиїтів, у зв`язку з тим, що він є мусульманином-сунітом, оскільки в Іраку посилилось міжконфесійне протистояння. Однак цим обставинам відповідачі не надали оцінки під час прийняття оскаржуваних рішень.

21. Скаржник пояснює, що не може повернутися в країну громадянської належності, оскільки має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за релігійною ознакою, а також боїться загинути внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. На підтвердження цього скаржник посилається на інформацію щодо країни походження з посиланням на електронні ресурси в мережі Інтернет. Така оновлена інформація, на думку скаржника, під час прийняття оскаржуваних рішень відповідачами не була досліджена та врахована.

22. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.

23. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

24. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 06 травня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

25. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

26. Відповідач-1 скористався своїм правом і надіслав до Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

27. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

28. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

29. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

30. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

32. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття «біженець», під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.

33. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін «біженець», за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів «в результаті подій, які сталися до 01 січня 1951 року...» та слів «...внаслідок таких подій» у статті 1A (2).

34. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

35. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

36. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону №3671-VI).

37. Згідно із частиною першою статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

38. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці (частина п`ята статті 12 Закону №3671-VI).

39. Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, врегульована нормами Правил, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 №1146/19884 (далі - Правила).

40. Відповідно до пункту 2.1 Розділу ІІ Правил уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом, зокрема перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 цього Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; а також протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

41. Згідно із пунктом 2.4 Розділу ІІ Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

42. Пункти 45, 66 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, (видання 1992 року; далі - Настанови) передбачає, що особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатись біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

VI. Позиція Верховного Суду

43. Згідно із наказом ГУ ДМС України в Харківській області 12.10.2017 №209 підставою для відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є, зокрема те, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, не змінились.

44. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачем 12.10.2017 подано відповідну заяву територіальному органу ДМС України. Основною причиною звернення за захистом стало побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.

45. Водночас у грудні 2007 року, у липні 2012 року, у серпні 2014 року, у вересні 2015 року позивач вже звертався до органів державної міграційної служби із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та причиною звернення було побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку. Таким підставам було надано правову оцінку не лише органами міграційної служби, але й судами під час розгляду справ №2а-7282/02, №2а-12703/12/2070, №820/1829/15 і №820/11819/15.

46. Суд звертає увагу, що позивач стверджує, що в його заяві від 12.10.2017 викладені нові обставини, які дають підстави для надання йому відповідного статусу, ніж у його попередніх зверненнях. Так, зокрема, позивач зазначає, що в цій заяві він указував на те, що боїться переслідувань за релігійною ознакою, оскільки мусульмани-суніти, яким є позивач, зазнають переслідувань на релігійному підґрунті з боку шиїтів.

47. Як убачається із заяви-анкети, яка міститься в матеріалах особової справи №2017 КН/о-56 громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , розпочатою ГУ ДМС України в Харківській області 12.10.2017, позивачем як причину виїзду з останньої країни постійного проживання (з наведенням фактів насильства або переслідувань, ужитих проти заявника або членів його сім`ї, або реальної загрози переслідувань за обставин, зазначених у статті 1 Закону №3671-VI) указано протистояння між шиїтами і сунітами.

48. Проте суди попередніх інстанцій не надали оцінки цьому, не дослідити вказані обставини на відповідність їх обставинам, що зазначені у попередніх заявах позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як підстави для набуття статусу, і не встановили відсутність зміни таких обставин.

49. Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено чи були умови, які зазначені в заяві позивача від 12.10.2017, тотожним умовам, зазнаним в його попередніх заявах, і чи не змінилися ці умови.

50. З огляду на вказане, висновок судів попередніх інстанцій про те, що ГУ ДМС України в Харківській області правомірно відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є передчасним.

51. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд уважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд урахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

53. Суд зазначає, що з огляду на викладені у цій постанові обставини, рішення судів попередніх інстанцій критеріям законності й обґрунтованості не відповідають.

54. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 359 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

55. Частиною другою статті 352 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

56. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

57. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

58. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмету доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку, установленим обставинам, і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

VII. Судові витрати

59. Оскільки Суд не змінив та не ухвалив нового рішення, судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.

60. Керуючись статтями 3, 242, 341, 344, 349, 352, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

61. Касаційну скаргу громадянина Іраку ОСОБА_1 задовольнити частково.

62. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у цій справі скасувати.

63. Адміністративну справу №820/1820/18 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

64. Судові витрати не розподіляються.

65. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко