Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.11.2019 року у справі №440/4097/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 440/4097/18

адміністративне провадження № К/9901/28580/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді - доповідача - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 7 травня 2019 року (головуючий суддя - Шевяков І. С. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Любчич Л. В., судді - Присяжнюк О. В., Спаскін О. А.) у справі №440/4097/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, третя особа: ОСОБА_1 про вилучення майна з переліку об'єктів обтяження податкової застави,

установив:

У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області), в якому просило вилучити з об'єктів обтяження податковою заставою Кременчуцької об'єднаної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області наступне майно: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 78,5 кв. м., житловою площею 50,9 кв. м. ; квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 38,3 кв. м., житловою площею 20,6 кв. м., квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 29,94 кв. м., житловою площею 15,76 кв. м., квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 57,82 кв. м., житловою площею 41,19 кв. м.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що контролюючим органом протиправно, на порушення вимог Закону України "Про іпотеку", пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було винесено рішення про опис майна у податкову заставу та зареєстроване таке обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки таке майно раніше було передане в іпотеку позивачу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 7 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, позов задоволено в повному обсязі: вилучено з об'єктів обтяження податкової застави ГУ ДФС в Полтавській області спірне нерухоме майно.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати прийняті судами рішення і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник зазначає, що причиною виникнення податкового боргу у ОСОБА_2 (спадкоємцем і правонаступником якого є ОСОБА_1) була несплата самостійно задекларованих сум податків, у зв'язку з чим на виконання вимог ПК України Кременчуцькою ОДПІ ГУ Міндоходів (Кременчуцьким відділенням) накладено податкову заставу на об'єкти житлової нерухомості, які належали ОСОБА_2. Відповідач вважає, що законодавством визначено вичерпний перелік підстав припинення податкової застави, й таких судами не встановлено, а позивачем - не доведено протиправності застосування податкової застави на відповідне нерухоме майно.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні без повідомлення учасників справи на 27 квітня 2021 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду для розгляду справи: головуюча суддя - Желтобрюх І. Л., судді - Білоус О. В., Блажівська Н. Є.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що 14 квітня 2008 року ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", надало кредитні кошти в розмірі 1000000 доларів США ФОП ОСОБА_3, про що укладено Договір про відновлювальну кредитну лінію №53v-01-08.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ФОП ОСОБА_2 укладені наступні договори:

- іпотечний договір №53і/0408, посвідчений 14 квітня 2008 року приватним нотаріусом Комсомольського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №3139, згідно якого передані в іпотеку Банку квартира АДРЕСА_1, загальною площею 78,5 кв. м., житловою площею 50,9 кв. м., а також квартира АДРЕСА_2, загальною площею 38,3 кв. м., житловою площею 20,6 кв. м. ;

- іпотечний договір №52і/0408, посвідчений 14 квітня 2008 року приватним нотаріусом Комсомольського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №3136, згідно якого передані в іпотеку Банку квартира АДРЕСА_3, загальною площею 29,94 кв. м., житловою площею 15,76 кв. м., а також квартира АДРЕСА_4, загальною площею 57,82 кв. м., житловою площею 41,19 кв. м.

2 листопада 2015 року Комсомольським міським судом Полтавської області у справі №534/1005/15-ц задоволено позовні вимоги АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_2 та визнано за Банком право власності на об'єкти нерухомого майна, які були передані в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідно до зазначених вище договорів іпотеки.

23 травня 2018 року Банк зареєстрував право власності на заставне майно, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" від 17 грудня 2015 року №898 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року №230 "Про початок процедури ліквідації АТ Банк "Фінанси та Кредит".

В ході процедури ліквідації Банку стало відомо, що 26 січня 2015 року Кременчуцькою ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області складений акт опису майна ФОП ОСОБА_2 №56/05 (рішення про опис майна у податкову заставу №44/05 від 23 січня 2015 року), і 17 лютого 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право податкової застави із забороною відчуження на квартири 1-4 (номери записів про обтяження, відповідно, 8761046,8761826,8763445,8762176). Боржником за вказаними зобов'язаннями є ОСОБА_2.

У зв'язку з викладеним, 26 липня 2018 року позивач звернувся з листом № 3-243000/5622 до відповідача з вимогою про вилучення квартир 1-4 з акту опису майна.

17 вересня 2018 року банк отримав відповідь про відмову податкового органу в задоволенні заяви, вмотивовану тим, що станом на момент опису майна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про заборону на відчуження майна була відсутня. Кременчуцькою ОДПІ складено акт опису майна від 26 січня 2015 року та накладено податкову заставу на об'єкти житлової нерухомості, що належали ОСОБА_2. Враховуючи, що станом на 5 серпня 2018 року за ОСОБА_2 обліковується податковий борг, відповідно до статті 93 ПК України підстави для звільнення майна платника податків з податкової застави відсутні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, - обтяження спірного нерухомого майна на підставі договорів іпотеки від 14 квітня 2008 року зареєстроване раніше, ніж обтяження податкового органу на підставі акту опису майна. Враховуючи викладене, суди вважали пріоритетним право позивача на отримання своїх вимог щодо спірного нерухомого майна відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" та відсутність у податкового органу правових підстав на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, оскільки відповідач не є першочерговим обтяжувачем.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава це - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Податкова застава виникає на підставах, встановлених підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Статтею 87 ПК України визначено джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків.

За приписами пункту 87.2 статті 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених пункту 87.2 статті 87 ПК України, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 87.3 статті 87 ПК України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків: 87.3.1. майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави (підпункт 87.3 пункту 87 статті 87); майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу" (підпункт 87.3.7 пункту 87.3 статті 87).

Згідно зі статтею 88 ПК України, яка розкриває зміст податкової застави, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених статтею 88 ПК України, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з статтею 88 ПК України та не потребує письмового оформлення.

За приписами пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені пункту 89.1 статті 89 ПК України, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені пункту 89.1 статті 89 ПК України, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Згідно з пунктом 89.2 статті 89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Пріоритет податкової застави щодо інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону (пункт 90.1 статті 90 ПК України).

Проаналізувавши наведені вище положення законодавства суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що закон встановлює пріоритет іпотекодержателя та передбачає черговість реалізації зареєстрованих прав та вимог на нерухоме майно та, відповідно, черговість повернення заборгованості, в результаті невиконання позичальником своїх основних зобов'язань.

Як встановили суди попередніх інстанцій з наявних у справі матеріалів, відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі права власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, обтяження спірного нерухомого майна на підставі договорів іпотеки від 14 квітня 2008 року № 53і/0408 та № 52і/0408 зареєстроване раніше (2008 рік), ніж обтяження податкового органу на підставі акту опису майна (2015 рік).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про пріоритетність права позивача на отримання своїх вимог щодо спірного нерухомого майна на підставі положень Закону України "Про іпотеку" та відсутність у фіскального органу правових підстав на погашення суми податкового боргу за рахунок цього майна як такого, що перебуває у податковій заставі, оскільки відповідач не є першочерговим обтяжувачем. Більш того, іпотекодержатель реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки і набув права власності на нього за рішенням суду.

При виборі і застосуванні норми матеріального права до спірних правовідносин судами було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 806/1751/17, як це передбачено частиною 5 статті 242 КАС України.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи відповідача щодо відсутності у Державному реєстрі відомостей про обтяження іпотекою спірних квартир, як на підставу відмови у звільненні майна з податкової застави, оскільки таке твердження спростовується інформацією з відповідних Державних реєстрів, що містяться в матеріалах справи.

В контексті викладеного суди також правильно зауважили, що навіть за відсутності з тих чи інших причин у розпорядженні податкового органу інформації щодо реєстрації права іпотеки за позивачем, це не спростовує того факту, що таке право Банку вже існувало та було зареєстровано відповідно до закону.

Задовольняючи позовні вимоги у спосіб, про який просив позивач (шляхом вилучення спірного майна із податкової застави), суди навели свої мотиви і міркування, з яких вони виходили.

Здійснюючи касаційний перегляд справи колегія суддів враховує наявність правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі №804/15129/15, відповідно до якої спір про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо включення до акта опису майна нежитлового приміщення та зобов'язання виключити його з акта опису, - не має публічно-правового характеру, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства. Такий висновок ВП ВС зумовлений тим, що спір виник через наявність перепон у позивача щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, на яке накладено обтяження у вигляді податкової застави в якості забезпечення сплати податкового зобов'язання іпотекодавця, так як останній є власником спірного приміщення. За таких обставин предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення податкового органу як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки усунення перешкод у реєстрації права власності позивача на спірне приміщення та засвідчення державою вже набутого особою права власності, що вказує на приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Поряд із тим, як установили суди у справі, що розглядається, у 2018 році позивач зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на спірне нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, звертаючись до контролюючого органу із заявою про вилучення з об'єктів обтяження податковою заставою нерухомого майна, позивач був власником такого майна.

Отже спір про право власності на нерухоме майно, про вилучення з об'єктів обтяження податковою заставою якого просить позивач в цьому позові, вже вирішений, й не охоплюється предметом доказування при розгляді справи. На відміну від обставин у справі №804/15129/15, спір, що виник між сторонами у даній справі, носить виключно публічно-правових характер та безпосередньо стосується рішень і дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно й правильно встановили обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Доводи заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, натомість, такі зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій проаналізували й перевірили усі доводи сторін. Порушень норм процесуального права з боку судів першої та апеляційної інстанцій при дослідженні доказів судом касаційної інстанції не встановлено.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв'язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 7 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська