Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2018 року

Київ

справа №815/4347/14

провадження №К/9901/7746/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньомусудовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 815/4347/14

за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Державної виконавчої служби України про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення моральної і матеріальної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Одеського окружного адміністративного суду прийняту 09 лютого 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Свиди Л.І., суддів: Харченко Ю.В., Єфіменко К.С., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду постановлену 07 червня 2016 рокуу складі колегії суддів: головуючого - Потапчука В.О., Жука С.І., Семенюка Г.В.,

в с т а н о в и в :

У липні 2014 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, в якому просила:

визнати неправомірною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо неналежного виконання судового рішення від 06 червня 2007 року, відшкодування матеріальної шкоди в сумі 7828 гривень та моральної шкоди в сумі 3000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Державною виконавчою службою України рішення апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2007 року по справі № 2-а-73/06 про стягнення на її користь 8622,03 гривень не виконувалося на протязі 7 років та виконано тільки 26 червня 2014 року, після визнання дій державного виконавця неправомірними та зобов'язання ДВС України виконати зазначене рішення суду за постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року № 915/952/13-а.

Таким чином позивачу спричинена матеріальна шкода у вигляді інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості за 7 років, а також моральна шкода обумовлена депресивним станом, втратою здорового сну, моральних та фізичних страждань, тощо.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 9 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 1045,40 гривень шляхом списання коштів із спеціального рахунку Державної казначейської служби України для відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати їх рішення, та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки з матеріалів касаційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржуються рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог, суд касаційної інстанції здійснює їх перегляд лише в цій частині.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2007 року по справі № 2-а-73/2006 (22а-127/07) позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі та відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої цими діями, задоволений частково та цим рішенням з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 стягнута матеріальна шкода у розмірі 7622,03 гривень і моральна шкода в розмірі 1000 гривень.

Суворовським районним судом м. Одеси 10 жовтня 2007 року по справі № 2-А-73/06 виданий виконавчий лист про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 7622,03 гривень та моральної шкоди у розмірі 1000 гривень, за яким 25 березня 2008 року відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження та листами від 26 березня 2008 року № М-10431/25/1, від 28 травня 2008 року № 25-50-141-405/1 до Державного казначейства України направлені для виконання постанова про відкриття виконавчого провадження від 25 березня 2008 року та платіжні вимоги №№ 141/1, 166/1, 307/1, 311/1, 321/1, 340/1, 342/1, 343/1, 344/1, 345/1, 347/1, 348/1, 349/1, 365/1, 369/1, 379/1, 383/1, 405/1.

Листом від 11 червня 2008 року №18-04/6595-9455 Державним казначейством України вимоги державного виконавця повернуті без виконання, оскільки, бюджетне призначення на відшкодування шкоди, завданої державною виконавчою службою Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не передбачене, відповідні рахунки відсутні, а тому 27 червня 2008 року державним виконавцем складений акт про відсутність майна у боржника та винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Проте, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2010 року вищезазначена постанова про повернення виконавчого документа була скасована, а відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був зобов'язаний відновити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-А-73/06, виданого 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси.

30 вересня 2009 року ОСОБА_2 повторно поданий на виконання виконавчий лист № 2-А-73/06, виданий 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси, за яким 01 жовтня 2009 року відкрито виконавче провадження, проте 18 грудня 2009 року виконавчий документ повернутий стягувачеві, оскільки, Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» бюджетні призначення на відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів державної виконавчої служби не передбачені, а відповідно рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування в Державному казначействі України відсутні.

На підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року по справі № 2а/1570/1125/2011, виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-А-73/06 відновлено 19 вересня 2012 року, однак 23 січня 2013 року зазначений виконавчий лист повторно повернений на підставі п. 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року по справі № 815/952/13-а такі дії державного виконавця визнані неправомірними, постанова державного виконавця від 23 січня 2013 року скасована, а відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України зобов'язаний вчинити дії по виконанню виконавчого листа № 2-а-73/06.

Одеським окружним адміністративним судом 25 квітня 2014 року по зазначеній справі виданий виконавчий лист № 815/952/13-а, який виконаний 26 червня 2014 року шляхом виконання боржником рішення апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2007 року по справі № 2-а-73/06.

На підставі розпорядження №41641946/11 від 10 жовтня 2014 року грошові кошти у розмірі 8622,03 гривень згідно виконавчого листа № 2-а-73/06 від 10 жовтня 2007 року та кошти в сумі 34838,06 гривень згідно Рішення Європейського суду з прав людини «Макара та інші проти України» від 12 грудня 2013 року №40934/06 перераховані на рахунок ОСОБА_2

Відповідно до п. 2 Рішення Європейського суду з прав люди по справі «Макара та інші проти України» Суд оголосив прийнятними скарги заявників за п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції та за статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

Таким чином, Держава Україна сплатила законну сатисфакцію за тривалість невиконання рішення національного суду по справі 2-а-73/06, бездіяльність Держави Україна в особі Державної виконавчої служби України при виконанні цього рішення визнана міжнародною установою, а тому додаткового підтвердження національним судом не потребує.

Зазначена позиція викладена в п. 37 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, зокрема, вичерпанню підлягають лише ті засоби внутрішнього правового захисту, які є ефективними, в даному випадку, чергове визнання протиправною бездіяльності виконавчої служби щодо тривалого невиконання рішення суду в аспекті ефективного поновлення порушеного права позивача не матиме будь-якого ефективного правозахисного змісту.

А тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання неправомірною бездіяльності Державної виконавчої служби України щодо неналежного виконання судового рішення від 06 червня 2007 року.

Разом з тим колегія суддів Верховного Суду, вважає правильними висновки судів в частині не прийняття до уваги позиції відповідача щодо об'єктивних причин не виконання рішення суду з підстав відсутності правового механізму його виконання, відсутності коштів, тощо, оскільки, рішення суду не виконувалося протягом 7 років та в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ІммобільяреСаффі проти Італії» визначено, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що зводить нанівець сутність гарантованого п. 1 статті 6 права.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» визначено, що не виконанням рішення державні органи позбавляють заявника на визначений період часу можливості отримати всю належну йому суму боргу, нестача бюджетних асигнувань не може слугувати виправданням за його вчинення.

Згідно частинидругої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом, а також, згідно із статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, зокрема, посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Враховуючи бездіяльність Державної виконавчої служби України при виконанні судового рішення по справі 2-а-73/06, а саме шкода, завдана позивачу незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи виконавчої служби при здійсненні нею своїх повноважень має відшкодовуватися державою з врахуванням індексу інфляції, однак правовідносини, які виникли щодо стягнення шкоди, заподіяної неправомірною бездіяльністю органів виконавчої служби випливають не з договірних правовідносин, а тому норми Цивільного кодексу України в частині застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання застосуванню не підлягають.

Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.

Частково задовольняючи позовні вимоги судами було враховано, що ОСОБА_2 вже зверталася із позовом до ДВС України, ДКС України про відшкодування на її користь шкоди (інфляційних збитків та 3 процентів річних) за період з червня 2007 року по серпень 2012 року до Шевченківського районного суду м. Києва, та її позовні вимоги в цій частині були розглянуті Шевченківським районним судом м. Києва, апеляційним судом м. Києва та Вищім спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справи.

Крім того, в груді 2013 року ОСОБА_2 зверталася до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ДВС України, ДКС України про відшкодування на її користь шкоди (інфляційних збитків та 3 процентів річних), моральної шкоди по листопад 2013 року, рішення по цій справі також набрало чинності.

Отже, неохоплений зазначеними справами період стосується шкоди (інфляційних збитків та 3 процентів річних) за період з 1 грудня 2013 року по 26 червня 2014 року (день фактичного виконання рішення).

За такого правового врегулювання, враховуючи те, що обставини встановлені судами попередніх інстанцій свідчать про протиправність дій відповідача, Верховний Суд погоджується з висновками суду попередніх інстанцій, що позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди в частині інфляційного збільшення суми боргу підлягає задоволенню за період з 01 грудня 2013 року по 26 червня 2014 року з врахуванням сукупного індексу інфляцій 1,121 в сумі 1045,40 гривень, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 рокув цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець