Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року

Київ

справа №815/3299/17

адміністративне провадження №К/9901/1103/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року ( головуючий суддя - Харченко Ю.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного від 06 грудня 2017 року (головуючий суддя - Шляхтицький О.І., судді - Семенюк Г.В., Романішина В.Л.)

у справі № 815/3299/17

за адміністративним позовом ОСОБА_2

до Одеської митниці ДФС

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці ДФС (далі - відповідач) в якому просив:

- скасувати Наказ Одеської митниці ДФС "Про звільнення ОСОБА_2." №537-о від 06.06.2017 року;

- поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Григорівка" Одеської митниці ДФС;

- скасувати у трудовій книжці ОСОБА_2 запис про його звільнення (у разі наявності);

- стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного від 06 грудня 2017 року в задоволені позову було відмовлено.

Вказані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що звільнення Одеською митницею позивача з публічної служби було проведено відповідно до вимог законодавства України. Протягом встановленого двохмісячного строку від ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення, ОСОБА_2 було запропоновано посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Ізмаїльський" Одеської митниці ДФС, як того вимагає стаття 49-2 КЗпП України, від якої він відмовився, про що свідчить відповідний запис на Попередженні про скорочення чисельності митного поста «Григорівка» Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення. Окрім того, позивачем було проігноровано повідомлення Одеської митниці ДФС щодо необхідності прибути до митного органу для отримання трудової книжки, також, позивачем до теперішнього часу не було вчинено жодних належних дій з метою отримання трудової книжки.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій. В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що він є інвалідом ІІІ групи, у зв'язку з чим, та відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів. Також, позивач стверджує, що Одеською митницею ДФС порушено приписи ст.49-2 КЗпП України щодо порядку звільнення ОСОБА_3

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу в якому зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, враховуючи наступне.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до приписів ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Крім того, частиною 2 статті 42 КЗпП України передбачено перелік переваг в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації між працівниками, які надаються: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Згідно ст. 49-2 названого Кодексу (у вказаній вище редакції) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Колегія суддів Верховного Суду вважає за доцільне зазначити, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Аналізуючи вищенаведені приписи, вбачається, що законодавством України врегульовано перелік підстав та порядок звільнення з посад.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для скорочення чисельності митного поста «Григорівка» Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби, послугували Наказ Державної фіскальної служби України «Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів» від 25.01.2017 року № 34 та Наказ Одеської митниці ДФС «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису» від 28.02.2017 року №100.

Також вбачається, що підставою для звільнення ОСОБА_2 з посади державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Григорівка" Одеської митниці ДФС послугували затверджені Головою Державної фіскальної служби України Насіровим Р.М. організаційна структура Одеської митниці ДФС на 2017рік, та штатний розпис на 2017рік Одеської митниці ДФС, з урахуванням яких скорочено штатну чисельність державних інспекторів відділу митного оформлення №1 митного поста "Піденний" (колишній митний пост «Григорівка») Одеської митниці ДФС на 1 штатну одиницю.

На підставі вищенаведених обставин, в.о. начальника Одеської митниці ДФС Сафоновим Є.Г., з урахуванням законодавства про працю, статті 43 Закону України «Про державну службу», було складено Попередження, яким державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Григорівка" Одеської митниці ДФС ОСОБА_2 попереджено про скорочення чисельності митного поста «Григорівка» Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення.

У зазначеному Попередженні про скорочення чисельності митного поста «Григорівка» Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення, також, зазначено, що згідно вимог Закону «Про державну службу» у разі незгоди державного службовця на продовження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов державної служби від нього не надійшли заяви, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

З вищевказаним Попередженням про скорочення чисельності митного поста «Григорівка» Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення, державний інспектор відділу митного оформлення №1 митного поста "Григорівка" Одеської митниці ДФС позивач був ознайомлений 06.04.2017 року, про що свідчить його особистий підпис на вказаному попередженні.

Посилання ж скаржника, як на підставу для скасування рішення судів попередніх інстанцій, на те що відповідачем було порушено вимоги статті 49-2 КЗпП та жодної вакантної посади позивачу запропоновано не було, колегія суддів Верховного Суду відхиляє з огляду на таке.

Як вже вище було зазначено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, протягом встановленого двохмісячного строку від ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення, ОСОБА_2 було запропоновано посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Ізмаїльський" Одеської митниці ДФС, як того вимагає стаття 49-2 КЗпП України, від якої він відмовився, про що свідчить відповідний запис на Попередженні про скорочення чисельності митного поста «Григорівка» Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення.

Також, з доводів викладених в апеляційній скарзі та доповненнях до апеляційної скарги стає зрозуміло, що вказана обставина не заперечувалась і самим позивачем, оскільки скаржник в цій частині звертав увагу суду на той факт, що він відмовляється на переїзд в іншу місцевість, як того вимагає запропонована йому вакантна посада державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Ізмаїльський" Одеської митниці ДФС.

Докази того, що на момент звільнення позивача у штаті відповідача були наявні інші вакантні посади, які відповідають кваліфікаційному рівню позивача, в матеріалах справи відсутні.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючисьстаттями 343, 350, 356 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного від 06 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа