Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року

Київ

справа №809/1138/16

провадження №К/9901/3741/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 809/1138/16

за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області про визнання незаконним та скасування наказу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду, прийняту 11 жовтня 2016 року у складі судді Кушинського М.І., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, постановлену 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Курильця А.Р., суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І.,

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 9 березня 2016 року № 6-К про її звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»;

- поновити її на посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера Управління охорони, використання і відсторонення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що була звільнена з роботи під час хвороби, що підтверджується листками непрацездатності. Вважає, що таке звільнення порушує норми трудового законодавства, тому звернулась до суду з даним позовом.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 11 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просила скасувати їх рішення, та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача надав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі Закон № 3723-ХІІ, тут і надалі в його редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону).

За статтею 23 Закону № 3723-ХІІ граничний вік перебування на державній службі становить 65 років.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією паспорта, наявного в матеріалах справи.

В зв'язку з досягненням позивачем 65 років, 09 березня 2016 року наказом управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області № 6-К, відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу», припинено перебування на державній службі завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ОСОБА_1 та звільнено її з ІНФОРМАЦІЯ_1 року в зв'язку з досягненням державним службовцем граничного віку проходження державної служби. В трудовій книжці позивача здійснено відповідний запис про звільнення.

Разом з тим, судами встановлено, що з 09 березня 2016 року по 21 травня 2016 року позивач хворіла, що підтверджується листками непрацездатності, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно із частиною четвертою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилаючись на вищевказані норми позивач не врахувала приписів пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме, підставою припинення трудового договору є, підстави, передбачені іншими законами.

Саме іншим законом, тобто Законом № 3723-ХІІ передбачене звільнення державного службовця при досягненні 65-річного віку.

Відтак, вірними є висновки судів, що приписи статті 40 КЗпП України, а саме звільнення працівника за ініціативи власника або уповноваженого ним органу, не можуть застосовуватися до правовідносин пов'язаних із припиненням перебування позивача на державній службі.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наказ про звільнення позивача від 09 березня 2016 року № 6-К винесений правомірно, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець