Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2019 року

Київ

справа №810/3733/17

адміністративне провадження №К/9901/62900/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 (суддя -Кушнова А.О.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді - Беспалов О.О., Степанюк А.Г.)

у справі № 810/3733/17

за позовом Колективного підприємства «Васильківська шкіряна фабрика»

до Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року Колективне підприємство «Васильківська шкіряна фабрика» (далі - Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2017, яким позивачу не підтверджено право врахування заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило, що відповідач за наслідками проведеної перевірки склав акт, в якому виклав свої висновки про те, що в порушення вимог Податкового кодексу України позивачем неправильно оформлено документи податкової звітності, що унеможливлює задоволення заяви позивача про бюджетне відшкодування. Вважаючи висновки ГУ ДФС у Київській області помилковими, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.10.2017 № 0039311414.

Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДФС у Київській області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Підприємство у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому касаційну скаргу просив залишити без задоволення.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що протягом лютого-листопада 2016 року позивач подав до контролюючого органу заяви про повернення бюджетного відшкодування та задекларував податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 336 387 грн. та від'ємне значення (рядок 21 декларації) всього на суму 4 188 216 грн.

За наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки ГУ ДФС у Київській області складено акт від 26.09.2019, в якому відображено висновки про те, що Підприємством завищено значення податку на додану вартість у сумі 336 387,00 грн., яка підлягає бюджетному відшкодуванню, в результаті порушення п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу України та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21.

На цій підставі контролюючим ораном прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.10.2017 № 0039311414, яким позивачу відмовлено в бюджетному відшкодуванні у сумі 336 387,00 грн., у тому числі за лютий 2016 року у розмірі 44 006,00 грн.; за березень 2016 року - 42 638,00 грн.; за квітень 2016 року - 50 404,00 грн., за травень 2016 року - 24 339,00 грн.; за червень 2016 року - 40 000,00 грн., за липень 2016 року - 25 000,00 грн.; за вересень 2016 року - 54000,00 грн.; за жовтень 2016 року -15 000,00 грн.; за листопад 2016 року - 41 000,00 грн.

Свої дії щодо цього ГУ ДФС у Київській області обґрунтовує тим, що позивачем в додатку 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» не зазначено індивідуальний податковий номер контрагента, за рахунок якого виникла сума від'ємного значення, а у графі 6 таблиці 2 додатку 3 до декларацій з податку на додану вартість не зазначена сума від'ємного значення, заявлена до бюджетного відшкодування.

Інших підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в акті перевірки відповідачем не наведено.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового кодексу України та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, зокрема Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (далі - Порядок № 21), в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що матеріали справи спростовують висновки ГУ ДФС у Київській області про наявність у доданих Підприємством до податкових декларацій з податку на додану вартість додатків помилок, які унеможливлюють узгодження заявленої до відшкодування суми.

Так, щодо тверджень відповідача про те, що сума від'ємного значення, заявлена до бюджетного відшкодування Підприємства не зазначена у графі 6 таблиці 2 додатку 3 до декларацій з податку на додану вартість, колегія суддів зауважує, що форма додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розрахунок суми бюджетного відшкодування», згідно з Порядком № 21 (в редакції до 01.07.2016), не містить таблиці 2, тому доводи скаржника про відображення заявленої до бюджетного відшкодування суми у графі 6 таблиці 2 додатку 3 до декларації з податку на додану вартість через відсутність таблиці 2 у додатку 3 до декларацій з податку на додану вартість за період з 01.02.2016 до 01.07.2016 є безпідставними.

Разом з тим, з 01.08.2016 форма додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» містить таблицю 2 «Розшифровка суми податку, фактично сплаченої у попередніх та звітному (податкових) періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України», яка своєю чергою передбачає заповнення таких граф як «Постачальник (індивідуальний податковий номер)» та «Від'ємне значення» (місяць, рік, сума, в тому числі сплачено постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України, отримано послуг від нерезидента на митній території України).

Однак, колегія суддів не погоджується з доводами контролюючого органу про те, що підтвердженням фактичної сплати від'ємного значення суми податку, заявленої до бюджетного відшкодування, є відображення з 01.08.2016 цієї суми у графі 6 таблиці 2 додатку 3 до декларації з податку на додану вартість, оскільки інформація, які міститься в таблиці 2 додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» не передбачає необхідності відображення фактичної сплати від'ємного значення суми податку, заявленої до бюджетного відшкодування, саме у таблиці 2 додатку 3 до декларації з податку на додану вартість.

Крім того, з огляду на наявні в матеріалах справи копії додатків 3 до податкових декларацій з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2016 року повністю спростовуються твердження ГУ ДФС у Київській області, викладені в акті перевірки, про те, що позивачем у додатку 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» не зазначено індивідуальний податковий номер контрагента, за рахунок якого виникла сума від'ємного значення, та період, в якому виникла сума від'ємного значення.

Так, всі вищевказані додатки 3 до податкових декларацій з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2016 року містять заповнені графи «Постачальник (індивідуальний податковий номер)» та «Від'ємне значення» (місяць, рік, сума, в тому числі сплачено постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України, отримано послуг від нерезидента на митній території України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом у ході проведення перевірки не виявлено порушень відображення у відповідних рядках та стовпцях податкової декларації показників як результатів проведених розрахунків (арифметичних дій) та/або порушень методології проведення цих розрахунків, які призвели до заниження або завищення суми бюджетного відшкодування; а під час судового розгляду справи відповідачем не доведено відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 01.02.2016 по 30.11.2016.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем правомірно задекларовано та віднесено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 336 387,00 грн., а тому вказана сума підлягає бюджетному відшкодуванню.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В порушення вищенаведених вимог відповідач не довів належними та допустимими доказами правильність висновків, покладених в основу прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на це, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій з цього приводу не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова