Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.12.2018 року у справі №826/20956/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 грудня 2018 року

Київ

справа №826/20956/14

адміністративне провадження №К/9901/7241/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Корпорації «Артеріум»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015 (головуючий суддя: Келеберда В.І.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 (головуючий суддя: Парінов А.Б., судді: Грибан І.О., Беспалов О.О.)

у справі № 826/20956/14

за позовом Корпорації «Артеріум»»

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Корпорація «Артеріум» (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2014 №0000294030 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (ПДВ) за вересень 2013 року на 15126,00 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 3782,00 грн., визначення податкового зобов'язання з ПДВ та зобов'язання сплатити ПДВ у сумі 15126,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 3782,00 грн.; №0000304030 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 86006,00 грн. у податковому обліку за період із березня по серпень 2013 року; № 0000314030 про збільшення суми грошового зобов'язання з податок на прибуток на 98895,00 грн. за основним платежем та на 24724,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV). За доводами касаційної скарги, судами не було дано оцінку всім наданим позивачем доказам фактичного надання позивачу послуг від ТОВ «Спец-консалт».

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення як безпідставну, вказуючи на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання з податку на прибуток; зменшення сум бюджетного відшкодування з ПДВ, зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 01.12.2014 № 61/28-10-40-30/33406813. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пунктів 138.1 138.2. ст. 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.1 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 200.1 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України: завищено валові витрати за 2013 рік на загальну суму 520500,00 грн. за 2013 рік та податковий кредит на загальну суму 15126,00 грн. за лютий, березень 2013 року з посиланням на поставку від ТОВ «Спец-консалт» послуг з організації конференції, які не підтверджені первинним документами. У результаті чого занижено податок на прибуток на суму 98895,00 грн. за 2013 рік; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 15126,00 грн. у податковому обліку за лютий, березень 2013 року; завищено суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2013 року на загальну суму 15126,00 грн.; завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації) за період із березня по серпень 2013 року. Висновки контролюючого органу зроблені на підставі обставин, встановлених у вироці Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2014 у справі 757/23259/14-к, яким Новакова Ігоря Олексійовича (засновник та керівник ТОВ «Спец-консалт») визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 ст. 27 частиною 1 ст. 205 частиною 1 ст. 358 Кримінального кодексу України.

За наслідками перевірки відповідачем стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.12.2014: №0000294030 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (ПДВ) за вересень 2013 року на 15126,00 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 3782,00 грн., визначення податкового зобов'язання з ПДВ та зобов'язання сплатити ПДВ у сумі 15126,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 3782,00 грн.; №0000304030 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 86006,00 грн. у податковому обліку за період із березня по серпень 2013 року; № 0000314030 про збільшення суми грошового зобов'язання з податок на прибуток на 98895,00 грн. за основним платежем та на 24724,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Спец-консалт» послуг із організації конференції менеджменту для учасників від корпорації «Артеріум», сторони підписали акт приймання-передачі послуг, від імені постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні, позивач сплатив їх вартість та на підставі цих документів задекларував суми витрат та податкового кредиту у податкових деклараціях із податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України)

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум витрат та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі оцінки доданих до матеріалів справи доказів, прийшов до висновку про відсутність реального характеру поставки позивачу послуг від ТОВ «Спец-Консалт». Такий висновок суду зроблено на підставі оцінки доданих до матеріалів справи акту приймання-передачі послуг, який не відповідає нормам ст. 9 Закон № 996-XIV, зокрема у частині розкриття змісту та обсягу; а також інших доказів, які не дають змоги встановити факт надання послуг із організації конференції господарської операції саме ТОВ «Спец-Консалт». Даючи оцінку посилання відповідача на вирок Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2014 у справі 757/23259/14-к, суд прийшов до висновку про відсутність преюдиційності обставин, встановлених у ньому, оскільки господарські операції позивача із ТОВ «Спец-Консалт» у межах кримінальної справи не досліджувались, а здійснення Новаковим І.О. реєстрації ТОВ «Спец-Консалт» без мети здійснення підприємницької діяльності та номінальність його керівництва за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди не може свідчити про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Спец-Консалт».

Разом із тим, з такими висновками судів можна погодитися лише частково.

Як встановлено у судовому процесі вироком Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2014 у справі 757/23259/14-к, Новакова І.О. (засновник та керівник ТОВ «Спец-консалт») визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 ст. 27 частиною 1 ст. 205 частиною 1 ст. 358 Кримінального кодексу України. Цим вироком встановлено, що громадянин Новаков І.О. за грошову винагороду та без мети здійснення господарської діяльності зареєстрував на своє ім'я ТОВ «Спец-консалт», яким ніколи не керував, господарською діяльністю не займався, грошовими коштами товариства не розпоряджався.

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

У постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 21-3788а15, викладена правова позиція, згідно з якою статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 201.11 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутний документах юридичної' особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку га відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

За змістом вказаних правових норм, податкова накладна, виписана від імені платника податку - постачальника товарів (послуг) особою, яка не уповноважена здійснювати господарську діяльність, не має значення звітного податкового документу як підстави для декларування платником податків - покупцем товарів (послуг) суми податкового кредиту та витрат відповідних податкових періодів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені контрагента, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Висновки судів попередніх інстанцій зроблені без врахуванням вищевказаних норм.

При цьому, помилкове застосування вказаних норм не призвело до неправильного вирішення спору. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягає зміні у мотивувальній частині щодо підстав для відмови у задоволенні позову.

Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Відповідно до ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Корпорації «Артеріум» задовольнити частково.

Змінити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 у частині мотивів відмови у задоволенні позову.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко