Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.06.2024 року у справі №380/18933/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 380/18933/21

адміністративне провадження № К/990/32930/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 (головуючий суддя: Сасевич О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 (головуючий суддя: Сеник Р.П., судді: Онишкевич Т.В., Судова-Хомюк Н.М.) у справі №380/18933/21 за позовом Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про скасування рішення і зобов`язання до вчинення дій,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У листопаді 2021 року Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (далі - відповідач), в якому просило:

визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_1 управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради № 57516771 від 07.04.2021 про відмову у скасуванні;

зобов`язати відповідача скасувати реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний №22128512), проведену 14.02.2008 та запис про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний № 22128512) за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, внесений 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 03.05.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 11.04.2024 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2024.

У судовому засіданні, що відбулося 28.05.2024 за участі представників сторін було вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження. Одночасно з цим, сторонам надано час протягом трьох тижнів надати додаткові пояснення у справі.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 у справі № 914/1257/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та постановою Верховного суду від 17.02.2021, було задоволено вимоги третьої особи 3 у справі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, та:

визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №40 від 01.02.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 »;

визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.10.2013 № 814 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 »;

визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності № Г-02694 від 01.02.2008, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням виконавчого комітету № 40 від 01.02.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 »; скасовано реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний №22128512), проведену 14.02.2008;

скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний №22128512) за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради, внесений 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями.

З метою виконання судового рішення у господарській справі № 914/1257/18, позивач звернувся через ЦНАП із відповідною заявою про скасування реєстрації, до якої надав примірник рішення суду.

Проте, 07.04.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_1 було прийнято рішення № 57516771 про відмову у скасуванні, яким було відмовлено у скасуванні запису про право власності/внесенні запису про скасування державної реєстрації за номером 27454050 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач зазначив, що приймаючи оскаржуване рішення державний реєстратор послався на загальні вимоги законодавства та його мотиви і обґрунтування не відповідають обставинам справи, оскільки подане судове рішення, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання усіма органами, чітко дає змогу встановити юридичний факт припинення і скасування реєстрації/записів про реєстрацію права власності.

Відповідач позов не визнав. Зазначив, що частина третя статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діє з 16.01.2020) передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Відповідач стверджує, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Одночасно відповідач звернув увагу на те, що попередня редакція частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (чинна до 16.01.2020) передбачала, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Зважаючи на те, що виконання судових рішень про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у відповідності до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (набув чинності з 16.01.2020), здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим законом, для виконання судового рішень, що набрали законної сили після 16.01.2020 подається заява про державну реєстрацію, а саме щодо набуття, зміни чи припинення речових прав.

Для виконання судових рішень, що набрали законної сили до 16.01.2020 подається заява про скасування.

Відтак, відповідач наполягає, що запис щодо права власності не підлягає скасуванню або вилученню з Державного реєстру прав, оскільки з 16.01.2020 це є неналежний способом захисту. Натомість має бути внесено інший запис про набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Оскільки рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 у справі № 914/1257/18 ухвалене після прийняття відповідних змін до Закону, заявником подано невірний тип заяви (про скасування).

Окремо відповідач звернув увагу на те, що позивачем у заяві зазначено неправильний реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна.

IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх установлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 в господарській справі № 914/1257/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та постановою Верховного суду від 17.02.2021, задоволено вимоги Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору та, зокрема:

визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 40 від 01.02.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 »;

визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.10.2013 № 814 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 »;

визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 01.02.2008, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням виконавчого комітету № 40 від 01.02.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 »;

скасовано реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний №22128512), проведену 14.02.2008;

скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний № 22128512) за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради, внесений 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями.

07.04.2021 представником позивача Снігур Романом Ярославовичем було подано до Управління адміністрування послуг департаменту адміністративних послуг Львівської міської ради заяву про скасування (вид скасування: скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 22128512.

Згідно картки прийому заяви № 251644814 заява про скасування, подана Снігур Романом Ярославовичем , була отримана уповноваженою особою Управління адміністрування послуг департаменту адміністративних послуг Львівської міської ради - Крайнік Іриною Анатолієвною , та зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.04.2021 за реєстраційним номером 44957089.

07.04.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_1 було прийнято рішення № 57516771, яким відмовлено у скасуванні запису про право власності/внесені запису про скасування державної реєстрації за номером 27454050 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вважаючи прийняте державним реєстратором рішення про відмову у скасуванні №57516771 протиправним, позивач звернувся із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 16.01.2020 було змінено процедуру здійснення державної реєстрації, у зв`язку із чим вже не здійснюється скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Оскільки рішення у господарській справі № 914/1257/18 набрало законної сили після набрання чинності Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, таке повинно виконуватися за новими правилами, адже на час звернення позивача до відповідача діяла нова процедура здійснення державної реєстрації.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що станом на момент звернення позивача із заявою про скасування від 07.04.2021, реєстратор був уповноважений лише вчиняти дії щодо припинення речового права, а відтак діяв за правилами та процедурою, яка була актуальною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак, зважаючи на відповідність дій державного реєстратора вимогам закону, відсутні підстави для зобов`язання державного реєстратора вчиняти дії, які не відповідають встановленій для нього процедурі.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, натомість висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах відсутній.

Скаржник стверджує, що рішення реєстратора порушує права заявника на скасування реєстрації права власності, а обґрунтування реєстратора не відповідає обставинам справи і закону, оскільки:

- подані документи, зокрема судове рішення, яке набрало законної сили і є обов`язкове до виконання усіма органами, чітко дає змогу встановити юридичний факт припинення і скасування реєстрації/записів про реєстрацію права власності;

- зміст судового рішення, поданого реєстратору доводить помилковість висновку реєстратор, бо у спірних правовідносинах підстав для скасування права власності більш ніж достатньо;

- аналіз судового рішення підтверджує, що за результатом скасування права власності, підстав для відновлення у реєстрі прав за іншими особами не передбачається;

- судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обов`язковими до виконання на всій території України, відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно із частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340, скаржник зазначив, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне.

У контексті наведеного висновку, скаржник наполягає, що судовим рішенням у справі №914/1257/18 було доведено протилежне, встановлено протиправність рішень про оформлення права власності на приміщення і незаконність записів їх проведення, проте суди попередніх інстанцій здійснили переоцінку вже встановлених обставин щодо способу виконання і підстав для скасування права власності у рішенні Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 у справі № 914/1257/18.

Відповідність заявленого позивачем способу захисту порушеного права також узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.

Також скаржник вважає, що оскаржуване рішення реєстратора не містить обставин, які ним додатково зазначені у відзиві на позовну заяву, зокрема щодо зміни правового регулювання спірних правовідносин.

Поряд з цим, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджувалися обставини щодо реєстраційного номеру об`єкта нерухомості. Разом з тим, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22128512 є номером того ж спірного майна, який був присвоєний вперше; про його присвоєння органом БТІ також зазначено у доданій відповідачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте, такої підстави як неактуальність реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна для відмови у скасуванні запису про право власності законодавство не містить.

Окремо скаржник наголосив, що спірний об`єкт нерухомості (культові споруди) належали Єврейській релігійній організації «Золота Роза», а тому інтерес Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу щодо спірних об`єктів цілком відповідає поняттю «охоронюваний законом інтерес», тлумачення якому надано у рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004, а отже підлягає захисту.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзив на касаційну скаргу повністю дублює мотиви та аргументи, викладені державним реєстратором у відзиві на позовну заяву.

Додатково на адресу Верховного суду від позивача надійшла заява про врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), відповідно з якими: «…задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності».

Позивач стверджує, що Господарський суд Львівської області у справі №914/1257/18 визначив ефективний спосіб захисту порушених прав Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та захистив такий законний інтерес у справі, прийнявши рішення, яке реєстратор не виконав.

Оскільки порушення інтересу і прав позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за міською радою, заявлені позовні вимоги про скасування реєстрації прав на нерухоме майно опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

18, 19 та 20 червня 2024 року від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній підтримав раніше висловлену позицію та наполягає, що внаслідок зміни правового регулювання, з 16.01.2020 скасування або вилучення з Державного реєстру прав запису щодо права власності є неналежним способом захисту. Натомість має бути внесено інший запис про набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Оскільки рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 у справі № 914/1257/18 ухвалене після внесення відповідних змін до Закону № 1952-IV, заявник повинен був звернутися із заявою про державну реєстрацію щодо припинення речових прав, натомість подав заяву про скасування.

Одночасно з цим, відповідач повідомив, що 22.05.2024 Шейхетом Мейлахом Гершовичем в інтересах «Єврейської релігійної ортодоксальної громади» Турей Загав» («Золота Роза») м. Львова» подано заяву з реєстраційним номером 61151203 про державну реєстрацію прав, вид реєстрації припинення на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, за результатом розгляду якої державним реєстратор було прийнято рішення №383233356 від 17.06.2024 про припинення права власності за Львівською міською радою.

Таким чином відповідач стверджує, що позивачем усунуті обставини, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у скасуванні державної реєстрації у 2020 році, а саме: замість заяви про скасування подано заяву про припинення права власності.

19.06.2024 від позивача також надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній наполягає, що на виконання судового рішення у справі № 914/1257/18 у належний спосіб звернувся до державного реєстратора із заявою про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірні житлові приміщення. Стверджує, що реєстрація права власності за Львівською міською радою є перешкодою для повернення релігійній громаді культурної спадщини.

Також позивач повідомив, що на розгляді господарського суду перебуває скарга, подана в порядку судового контролю у справі № 914/1257/18 на дії органу державної виконавчої служби.

За таких аргументів, позивач просить Верховний Суд задовольнити позов в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_1 . Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради № 57516771 від 07.04.2021 про відмову у скасуванні.

Одночасно з цим, позивач підтвердив, що державним реєстратором за його заявою від 22.05.2024 було прийнято рішення № 383233356 від 17.06.2024 про припинення права власності за Львівською міською радою на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, у зв`язку з чим просив Верховний Суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача скасувати реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на спірні нежитлові приміщення на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

VIІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюється Законом України № 1952-IV від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1952-IV).

Згідно статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до приписів частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина перша статті 11 Закону № 1952-IV).

У відповідності до частини восьмої статті 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (далі - Порядок № 1127), визначено умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно із пунктом 26 цього Порядку державна реєстрація прав може проводитися за заявою заявника шляхом звернення до центрів надання адміністративних послуг, що забезпечують прийняття та видачу відповідно до цього Порядку документів під час державної реєстрації прав.

У разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації прав, до центру надання адміністративних послуг адміністратор такого центру вчиняє усі дії щодо прийняття та видачі документів для державної реєстрації прав, передбачені цим Порядком та здійснення яких покладається на державного реєстратора.

Пунктом 18 Порядку № 1127 визначено, що за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування (пункт 23 Порядку № 1127).

У межах розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій установлено, що судовим рішенням у господарській справі № 914/1257/18, яке набрало законної сили 13.10.2020, задоволено вимоги Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору та, зокрема:

визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 40 від 01.02.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1»;

визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.10.2013 № 814 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1»;

визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності № Г-02694 від 01.02.2008, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням виконавчого комітету № 40 від 01.02.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 »;

скасовано реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 у м.Львові загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний №22128512), проведену 14.02.2008;

скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 загальною площею 143,9 кв. м (реєстраційний №22128512) за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, внесений 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями.

На підставі вказаного судового рішення, позивач 07.04.2021 подав до Управління адміністрування послуг департаменту адміністративних послуг Львівської міської ради заяву про скасування, у якій просив скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта з реєстраційним номером 22128512, номер запису про право власності 27454050.

За результатами розгляду вказаної вище заяви, державним реєстратором із покликанням на пункт 1 частини першої статті 24, частину третю статті 26 Закону №1952-IV, Порядок № 1141, прийнято рішення від 07.04.2021 № 57516771 про відмову у скасуванні запису про право власності/внесені запису про скасування державної реєстрації за номером 27454050 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У рішенні № 57516771 державний реєстратор зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; згідно із частиною третьою статті 26 Закону, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Також в рішенні № 57516771 процитований абзац другий частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, згідно із яким ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас державний реєстратор в рішенні № 57516771 наголосив, що зазначений заявником реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна відсутній в державному реєстрі прав.

У контексті предмету спору, колегія суддів наголошує, що однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом № 1952-IV (пункт 4 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV).

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню в контексті критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, колегія суддів зазначає, що насамперед слід звернути увагу те, що до 16.01.2020 частина друга статті 26 Закону № 1952-IV була чинна в такій редакції:

«У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.».

Водночас судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що станом на момент набрання судовим рішенням у справі № 914/1257/18 законної сили (13.10.2020) і на день звернення позивача до державного реєстратора, ця норма була викладена у новій редакції згідно із Законом України від 05.12.2019 № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (набрав чинності 16.01.2020) та передбачала (частина третя):

«Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.».

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судового рішення у справі № 914/1257/18 (28.01.2020) та набрання ним законної сили - 13.10.2020), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Колегія суддів звертає увагу, що метою ефективного захисту порушених прав, законодавець Законом України від 05.12.2019 № 340-IX уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Проте, рішення господарського суду від 28.01.2020 у справі № 914/1257/18, яке приймалось після набрання з 16.01.2020 змін до Закону України № 1952-IV, в редакції Закону України від 05.12.2019 № 340-IX, не містить визначеного цим законом обов`язкового способу захисту у вигляді одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав разом із скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють у тому числі чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Колегія суддів наголошує, що на час ухвалення судового рішень у справі №914/1257/18 та набрання ним законної сили, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права без одночасного визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав, Закон не передбачав.

За такого правового регулювання, відповідач цілком слушно застосував норму частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, яка передбачає невід`ємні дві вимоги визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав.

Отже відповідач не міг застосувати визначений судом спосіб захисту прав, які позивач вважає порушеними.

Також, на виконання вимог частини першої статті 77 КАС України, позивачем не надано доказів на спростування твердження відповідача, що зазначений заявником номер об`єкта нерухомого майна відсутній в державному реєстрі прав.

Відповідно доводи скаржника про необхідність застосування обраного ним способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій.

Таке трактування норм законодавства відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.

Також колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) досліджувала питання застосування частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV та процедуру вчинення дій державним реєстратором на підставі судового рішення, і дійшла таких висновків:

«Щодо застосування частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV

121. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, що існують різні підходи у судовій практиці Верховного Суду щодо застосування приписів абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV стосовно ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

122. В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

123. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

Процедура вчинення дій державним реєстратором на підставі судового рішення

127. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

128. Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

129. Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

130. Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону №1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

131. Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

132. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

133. При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону №1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

153. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

154. На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.10.2021 у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності.».

У розрізі наведених висновків Великої Палати Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що судовим рішенням у справі № 914/1257/18, з приводу виконання якого позивач звернувся до державного реєстратора, господарський суд рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності не скасовував, натомість задовольнив вимоги Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу у спосіб скасування реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 у м. Львові загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний №22128512), проведену 14.02.2008р.; скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на АДРЕСА_1 у м. Львові загальною площею 143,9 кв.м (реєстраційний №22128512) за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, внесений 14.02.2008р. з усіма змінами і доповненнями.

Також у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 340-IX унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню за процедурою, визначеною у Законі України № 1952-IV, у редакції, чинній до 16.01.2020, підлягають судові рішення, що на момент набрання чинності Законом № 340-IX набрали законної сили, проте не були виконані.

Оскільки рішення у господарській справі № 914/1257/18 ухвалено та набрало законної сили після набрання чинності Законом № 340-IX, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що таке повинно виконуватися за новими правилами, адже на час звернення позивача до відповідача діяла нова процедура здійснення державної реєстрації.

Відповідно скасування або вилучення з Державного реєстру прав запису щодо права власності є неналежний способом захисту. Натомість має бути внесено інший запис про набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Оскільки рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 у справі № 914/1257/18 ухвалене після прийняття відповідних змін до Закону, заявником подано невірний тип заяви (про скасування).

За таких обставин, суди правильно констатували відсутність підстав для зобов`язання державного реєстратора вчиняти дії, які не відповідають встановленій процедурі.

Одночасно проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що власне зміна правового регулювання процедури внесення відомостей до Державного реєстру прав слугувало підставою для відмови позивачу у задоволенні його заяви від 07.04.2021.

Про зазначені обставини свідчить пряме посилання державного реєстратора на норму частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, в редакції Закону № 340-IX.

За встановлених вище обставин, колегія суддів вважає помилковими твердження скаржника про те, що оскаржуване рішення державного реєстратора не містить мотивів та обґрунтувань відмови, а про зміну правового регулювання спірних правовідносин відповідач зазначив лише у відзиву на позовну заяву.

Разом з цим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відмовляючи у скасуванні, державний реєстратор діяв за правилами та процедурою, яка була актуальною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Своєю чергою, матеріалами справи не підтвердилися доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм матеріального права.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими твердження скаржника про те, що судами не досліджувалися обставини щодо реєстраційного номеру об`єкта нерухомості, оскільки суд першої інстанції констатував, що відомості в Реєстрі прав власності (що наповнювався інформацією до 2013 року) про реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22128512 є неактуальними, оскільки у Державному реєстрі прав наявний реєстраційний номер 1620235546101.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивача.

Вирішуючи клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача скасувати реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Отже, буквальний зміст цієї норми дає підстави дійти висновку, що закриття провадження у справі з наведеної вище підстави можливе лише у разі усунення суб`єктом владних повноважень порушень, щодо яких власне виник спір у справі.

Водночас, у спірному випадку відповідач не вчиняв дій, направлених на виправлення становища, що обумовило звернення з цим позовом до суду, а фактично здійснив реєстрацію припинення права власності за іншою заявою. Тобто, виникли нові правовідносини.

За таких обставин, реєстрація припинення права власності за іншою заявою не може бути розцінена судом як підстава для закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

Відповідно у заявленому клопотанні слід відмовити.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотання позивача про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Касаційну скаргу Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 у справі № 380/18933/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа

О. П. Стародуб