Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.04.2019 року у справі №808/772/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №808/772/18

адміністративне провадження №К/9901/11128/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В. судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 808/772/18

за позовом ОСОБА_1

до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради

про скасування рішення та стягнення грошової компенсації завданої шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (у складі колегії суддів Дурасової Ю.В., Божко Л.А., Іванова С.М.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича (далі також - державний реєстратор, Бачурин О.Ю., відповідач 1), Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (далі також - департамент, відповідач 2), у якому просила скасувати рішення відповідача про відмову у державній реєстрації права власності № 31925081 від 19 жовтня 2016 року; стягнути суму грошової компенсації завданої шкоди у розмірі 288 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 19 жовтня 2016 року державний реєстратор прийняв рішення, яким відмовив у державній реєстрації права власності. Рішення обґрунтовано статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без зазначення конкретного пункту, який слугував підставою для відмови. Вважає, що рішення не містить вичерпного переліку обставин, що стали підставою для його прийняття, прийняте не у відповідності до норм законодавства. Зазначає, що шляхом прийняття низки протиправних рішень відтерміновується реєстрація права власності на нерухоме майно, а протиправними рішеннями суб`єкта владних повноважень позивачу заподіяна шкода, оскільки від оренди майна, реєстрація якого мала відбутися ще в 2013 році, довірителі позивача мали можливість отримати 288000 грн. орендної плати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачуріна Олексія Юрійовича від 19 жовтня 2016 року за реєстраційним номером № 31925081 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. В решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що твердження державного реєстратора про те, що реєстрація права власності за позивачем неможлива з огляду на відсутність державної реєстрації права власності за попереднім правонабувачем є безпідставним, оскільки відмова з таких підстав можлива лише для реєстрації похідних від права власності речових прав. Суд також зазначив, що з огляду на те, що спірні правовідносини стосуються саме реєстрації права власності, а не речових прав, похідних від права власності - відсутність державної реєстрації права власності попереднього власника не є перешкодою для здійснення такої реєстрації.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради - задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у даній справі є похідним від спору щодо майна (майнових прав), отже такий спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 11 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 у частині стягнення грошової компенсації завданої шкоди повернуто у зв`язку з відкликанням касаційної скарги в частині заявлених вимог щодо стягнення грошової компенсації завданої шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 808/772/18, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою від 10 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 липня 2010 року між ТОВ «Ремонтно-монтажне підприємство «Газоочистка» (Продавець) та громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу у довільній формі, відповідно до якого Продавець зобов`язується передати Покупцю у власність об`єкт нерухомості - ремонтно-механічні майстерні, зазначені у технічному плані під літ. «А» та «А1-2», загальною площею 968,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили 19 жовтня 2010 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «Ремонтно-монтажне підприємство «Газоочистка» про визнання договору купівлі-продажу дійсним: визнано дійсним договір купівлі-продажу від 09 липня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ремонтно-монтажне підприємство «Газоочистка» про продаж ремонтно-механічної майстерні, зазначеної на технічному плані літерами «А» і «А-2», загальною площею 968,7 кв. м, вартістю 4 100 грн., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Доручено Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на об`єкт нерухомості - ремонтно-механічну майстерню, зазначену на технічному плані літерами «А» і «А-2», загальною площею 968,7 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1

ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 квітня 2013 року.

Відповідно до картки прийому заяви № 1324564 до заяви були додані: рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2010 року № 2-7701/2010; договір купівлі-продажу б/н від 09 червня 2010 року; технічний паспорт від 05 травня 1999 року.

Рішенням Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рощіної Діни Олександрівни № 1725049 від 17 квітня 2013 року було відмовлено у державній реєстрації права власності на ремонтно-технічну майстерню літ. «А», «А1-2», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з посиланням на те, що проведення державної реєстрації права власності неможливе через відсутність державної реєстрації права власності за попереднім право набувачем.

Зазначені обставини встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року у справі № 808/6589/13-а за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рощіної Діни Олександрівни про визнання протиправними та скасування рішення, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року.

Цією постановою визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рощіної Діни Олександрівни від 17 квітня 2013 року № 1725049 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Зобов`язано Реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції Запорізької області розглянути заяву позивачів від 02 квітня 2013 року за реєстраційним № 674784 з урахуванням вимог постанови суду по даній справі. Постанова набрала законної сили 25 вересня 2014 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема щодо віднесення спору у даній справі до категорії приватноправових. Зазначає, що спір про право завершився 06 жовтня 2010 року, коли рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-7701/2010 було визнано дійсним договір купівлі-продажу та доручено зареєструвати право власності на об`єкт нерухомого майна.

08 липня 2019 року від державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки спір має приватноправових характер.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

У цій справі спір виник стосовно відмови державного реєстратора у здійсненні реєстрації права власності, у зв`язку з тим, що документи, які надані для державної реєстрації прав, не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншим нормативно-правовим актам.

Відносини пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що спір в цій справі є похідним від спору щодо майна (майнових прав) і тому не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 1952- IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною сьомою статті 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права речові та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Вичерпний перелік підстав, для відмови у державній реєстрації прав визначений статтею 24 Закону № 1952- IV.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1952- IV відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Так, пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 1952- IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документом, що їх посвідчують.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рощіної Д. О. від 17 квітня 2013 року № 1725049 було відмовлено у державній реєстрації права власності на ремонтно-технічну майстерню літ. «А», «А1-2», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з посиланням на те, що проведення державної реєстрації права власності неможливе через відсутність державної реєстрації права власності за попереднім правонабувачем.

Зазначені обставини встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року у справі № 808/6589/13-а, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рощіної Д.О. про визнання протиправними та скасування рішення.

Цією постановою визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рощіної Д.О. від 17 квітня 2013 року № 1725049 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Зобов`язано Реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції Запорізької області розглянути заяву позивачів від 02 квітня 2013 року за реєстраційним № 674784 з урахуванням вимог постанови суду по цій справі.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина О.Ю. від 19 жовтня 2016 року № 31925081 на підставі статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 18, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, відмовлено у державній реєстрації права власності: приватна, спільна часткова, на ремонтно-механічну майстерню літ. «А», «А1-2», що розташована за адресою АДРЕСА_1 , за суб`єктом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Підставами для відмови у здійсненні реєстрації права власності стало те, що документи, які надані для державної реєстрації прав, не відповідали вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншим нормативно-правовим актам.

Відтак, спірні правовідносини обумовлені оскарженням дій державного реєстратора з приводу розгляду заяви позивача у контексті статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності вже вирішеного у порядку цивільного судочинства спору про право на відповідне майно.

Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18 листопада 2019 року у справі № 808/772/18 зазначила, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16 та від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб`єктного складу правовідносин, предмета та підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо неналежності спору до юрисдикції адміністративного суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про те, що висновки суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративних судів на спір, що розглядається у даній справі, є незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству та практиці Верховного Суду.

У зв`язку із чим, колегія суддів Верховного Суду приходить висновку про необхідність скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року та направлення справи № 808/772/18 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про скасування рішення та стягнення грошової компенсації завданої шкоди до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Суд наголошує, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П`єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року - скасуванню, а справа - поверненню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 808/772/18 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

І.В. Саприкіна