Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №821/778/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №821/778/17

адміністративне провадження №К/9901/5606/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Каховської міської ради Франовської Ірини Василівни про скасування рішення державного реєстратора за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду в складі судді Василяки Д.К. від 31 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г. від 06 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Каховської міської ради Франовської Ірини Василівни, в якому просила скасувати рішення (з відкриттям розділу) державного реєстратора від 21 грудня 2016 року з індексним номером 33068592 про державну реєстрацію права власності на об'єкт, що утворився внаслідок виділу частки з об'єкта нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 грудня 2016 року позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав частину нерухомого майна (споруду № 11 котельні літ. О), яка відповідає 3/125 частці у праві власності у нежитловій будівлі, що розташована в АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано за рішенням державного реєстратора з індексним номером 33302038 від 30 грудня 2016 року. Надалі позивачу з інформаційної довідки за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 1126492965221 стало відомо, що розділ права власності відкрито за рішенням державного реєстратора з індексним номером 33068592 від 21 грудня 2016 року (з відкриттям розділу) на об'єкт, що утворився внаслідок виділу частки з іншого об'єкта нерухомого майна. Позивач зазначив, що первинний об'єкт (розділ № 178376765221), з якого було виділено частки, перебуває в спільній частковій власності, реєстрація права власності з відкриттям розділу після виділення з нього частки одним зі співвласників здійснюється реєстратором на підставі договору або рішенням суду про виділення частки із спільного майна з одночасним наданням заявником рішення органу місцевого самоврядування про привласнення новоутвореному об'єкту адреси. Позивач вважає, що недотримання норм законодавства відповідачем призвело до порушення прав позивача та існування в Державному реєстрі речових прав розділів на самостійні об'єкти нерухомого майна за однією адресою.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що є безпідставними посилання позивача на порушення його прав, оскільки спірне рішення не стосуються його безпосередньо та ніяк не впливає на його права, у зв'язку з чим право на оскарження дій щодо прийняття рішення, вчиненого реєстратором, у позивача відсутнє. Крім того, задоволення позовних вимог може спричинити порушення прав третіх осіб, які жодним чином не можуть відповідати за дії або бездіяльність державного реєстратора. На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, а належним способом захисту прав позивача, на думку суду, є звернення до відповідного державного реєстратора про вчинення дій щодо належного оформлення права власності на майно, що належить саме позивачу.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 грудня 2017 року залишив постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

ОСОБА_2, не погоджуючись з постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій.

В касаційній скарзі скаржник вказує на те, що рішення судів були упередженими, оскільки судами не були досліджені всі наявні докази у справі, зокрема, витяг № 40425632 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень (податкової застави, накладної за описом на споруду № 11); витяг № 31333545 з реєстру прав власності на нерухоме майно, де в описі об'єкта вказана наявність у власності ВАТ «Генічеський машинобудівний завод» споруд № 1-17; технічні паспорти об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, на яких зображені всі складові частини нежитлових будівель. У зв'язку з цим скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними, оскільки не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх доказів, та просить їх скасувати.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору купівлі-продажу № УМС-Х-31/5 від 31 травня 2016 року, укладеного на товарній біржі «Українська міжрегіональна спеціалізована» між ВАТ «Генічеський машинобудівний завод» та ОСОБА_2, остання купила трубу котельні (лит. 11), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 16 вересня 2016 року до договору купівлі-продажу № УМС-Х-31/5 від 31 травня 2016 року внесені зміни до вищевказаного договору, а саме пункт 1.1 викладено в такій редакції «продавець передає у власність 3/125 частки нежитлових будівель (згідно рахунку ідеальних часток складеного ПП «Сокіл»), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а покупець приймає його і сплачує за нього вартість, встановлену в ході цільового аукціону 31 травня 2016 року. Предметом цього договору є 3/125 частки нежитлових будівель, що складаються з труби № 11 котельні літ. «О».

23 грудня 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Генічеської міської ради Херсонської області зареєстровано право власності на 3/125 часток об'єкта нерухомого майна за ОСОБА_2 в розділі № 1126492965221, відкритому державним реєстратором відділу державної реєстрації виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області за наслідками реєстраційних дій за договором купівлі-продажу № УМС-Х-31/5, виданого 31 травня 2016 року Товарною біржою «Українська Міжрегіональна Спеціалізована» та додаткової угоди № 1 від 16 вересня 2016 року, укладеної між ВАТ «Генічеський машинобудівний завод» та представником покупця.

Напередодні, а саме 21 грудня 2016 року державним реєстратором відділу державної реєстрації виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області відкрито розділ № 1126492965221 та зареєстровано право власності як « 1/1» на об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі - за адресою: АДРЕСА_1, за заявою № 20203698 в результаті виділу його з розділу № 178376765221.

Позивач вважає, що внаслідок вчинення реєстраційних дій від 21 грудня 2016 року були порушені її права, оскільки утворився самостійний об'єкт (1/1 приватна власність) з такою самою адресою, що й об'єкт - частка в спільній власності, яка зареєстрована за нею.

На підставі вказаного ОСОБА_2 просить скасувати рішення (з відкриттям розділу) державного реєстратора прав на нерухоме майно Каховської міської ради від 21 грудня 2016 року з індексним номером 33068592 про державну реєстрацію права власності на об'єкт, що утворився внаслідок виділу частки з об'єкта нерухомого майна.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора та порядок їх реалізації визначаються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (з подальшими змінами та доповненнями), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (зі змінами та доповненнями), постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року № 1127 (зі змінами та доповненнями).

Згідно з положеннями статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами 1-3 цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом 5 цієї частини.

Пунктами один-три частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що при проведенні державної реєстрації державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127 від 25 грудня 2015 року.

Пунктами 6, 7 цього Порядку визначено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою особи шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Позивач стверджує, що відповідно до договору купівлі-продажу № УМС-Х-31/5 від 31 травня 2016 року (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 16 вересня 2016 року), укладеного на товарній біржі «Українська міжрегіональна спеціалізована», вона придбала 3/125 частини об'єкта нерухомості (нежитлові будівлі), що належала ВАТ «Генічеській машинобудівний завод», зокрема, споруду № 11, якою є труба котельні літ. «О».

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом договору купівлі-продажу № УМС-Х-31/5 від 31 травня 2016 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 16 вересня 2016 року, дійсно є 3/125 частки нежитлових будівель, що складаються з труби № 11 котельні літ. «О».

Як стверджує ОСОБА_2, 23 грудня 2016 року вона звернулась до державного реєстратора виконавчого комітету Генічеської міської ради Саликіної Т.О., яка здійснила реєстрацію придбаної за договором купівлі-продажу № УМС-Х-31/5 від 31 травня 2016 року частки об'єкта нерухомості з реєстраційним № 1126492965221.

Згодом, 17 січня 2017 року позивач дізналася через відкриті веб-ресурси Міністерства юстиції України, що в державному реєстрі речових прав відсутній опис належного їй об'єкта нерухомості, зокрема труби № 11 котельні літ. «О», а зазначено лише розмір частки: « 3/125» без її деталізованого опису. Крім того, реєстраційний розділ № 1126492965221 відкритий за рішенням державного реєстратора з індексним № 33068592 від 21 грудня 2016 року (з відкриттям розділу) на об'єкт, що утворився внаслідок виділу частки з іншого об'єкту нерухомого майна, зареєстрований за цією ж адресою, що і належна їй частка об'єкта.

Як вважає ОСОБА_2, це сталося внаслідок дій іншого державного реєстратора - Франовської І.В., яка 21 грудня 2016 року здійснила реєстраційні записи за декількома договорами купівлі-продажу з порушенням пунктів 54-56 Порядку № 1127, оскільки фактично відбулося виділення частки з об'єкта нерухомості, який належав на праві спільної власності, який після виділу набув статусу самостійного об'єкта нерухомості (частка 1/1), але нову адресу йому присвоєно не було.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій твердження позивача, що діями державного реєстратора Франовської І.В. були порушені її права є безпідставними, а тому ОСОБА_2 обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, якщо таке мало місце. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з наступних підстав.

Так, твердження позивача щодо того, що новоутвореному об'єкту нерухомості, який було виділено із частки спільного майна внаслідок здійснення реєстраційних дій Франовською І.В., має бути обов'язково присвоєну нову адресу спростовується положеннями пункту 54 Порядку № 1127.

Зокрема, згідно пункту 54 Порядку № 1127 державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об'єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів, або об'єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об'єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об'єкта цивільних правовідносин.

Для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об'єднання, подаються:

документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу або об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (крім випадків, коли об'єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об'єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення);

технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об'єднання таких об'єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).

Як вбачається із аналізу наведених правових норм документ, що підтверджує присвоєння виділеному об'єкту нерухомого майна адреси, не подається, якщо такий об'єкт було виділено із таких об'єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення, тобто такому новоствореному об'єкту не присвоюється нова адреса.

Що стосується оскаржуваних дій Франовської І.В. щодо проведення 21 грудня 2016 року реєстрації права власності на новостворені (шляхом виділення) об'єкти нерухомого майна, то як встановлено судами попередніх інстанцій такі дії були законним, оскільки ініціатором вчинення відповідних реєстраційних дій (заявником) були подані всі передбачені пунктом 54 Порядку № 1127 документи, зокрема: договори купівлі-продажу від 25 липня 2016 року, від 10 серпня 2016 року, від 01 грудня 2016 року (продавець - ТОВ «Генічеський механічний завод»), технічний паспорт на об'єкт нерухомості, висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна.

Отже, у державного реєстратора Франовської І.В. не було законних підстав відмовляти заявнику в проведенні реєстраційних дій.

Безпідставність твердження позивача, що цими діями змінено реєстраційний запис, який стосується права власності на частину об'єкта нерухомості (трубу котельні), підтверджується також іншими дослідженими судами попередніх інстанцій доказами.

Зокрема, в оголошенні про проведення аукціону товарною біржою «Українська міжрегіональна спеціалізована» в описі об'єкта, що виставлено на аукціон зазначено: «труба котельні (літ. 11)». На якій підставі в договорі купівлі-продажу № УМС-Х-31/5 від 31 травня 2016 року (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 16 вересня 2016 року) з'явилася споруда № 11, якою є труба котельні літ. «О», судами не встановлено, оскільки це виходить за межі позовних вимог.

Державний реєстратор Саликіна Т.О., здійснюючи державну реєстрацію права власності на підставі цього договору, зробила реєстраційний запис № 184331110 на 3/125 частки об'єкта нерухомого майна без уточнюючого опису майна.

Крім того, з витягу № 40425632 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 липня 2015 року (податкова накладна), на який посилається скаржник у касаційній скарзі, в описі предмету зазначено: «труба котельні (літ. 11)».

На цій підставі суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що в державному реєстрі речових прав, як до проведення аукціону, так і після його проведення був відсутній такий об'єкт, як труба № 11 котельні літ. «О» (як зазначено в договорі). У зв'язку з цим порушене право ОСОБА_2 жодним чином не пов'язане із вчиненням оскаржуваних реєстраційних дій державним реєстратором Франовською І.В. від 21 грудня 2016 року. Якщо порушення права й мало місце, то позивач обрав неналежний спосіб його захисту, оскільки звернувся з позовом не до тієї особи, яка могла порушити її право.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

На цій підставі обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. Однак, позивач не зазначає, яким чином порушено його права. Судами не знайдено причинно-наслідкового зв'язку між оскаржуваними діями державного реєстратора та порушеним правом.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Зважаючи на вказане, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про безпідставність посилання позивача на порушення його прав саме відповідачем, оскільки спірне рішення не стосуються його безпосередньо і жодним чином не впливає на його права.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що задоволення позовних вимог може спричинити порушення прав третіх осіб, які жодним чином не можуть відповідати за дії або бездіяльність державного реєстратора.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав. Належним способом захисту прав позивача є звернення до відповідного державного реєстратора про вчинення дій щодо належного оформлення права власності на майно або до продавця майна щодо уточнення предмету договору купівлі-продажу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

На цій підставі колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року слід залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко