Історія справи

Постанова КАС ВП від 11.12.2025 року у справі №480/1117/19
Ухвала КАС ВП від 11.11.2019 року у справі №480/1117/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 480/1117/19

адміністративне провадження № К/9901/29922/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №480/1117/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Сумській області

про стягнення невиплаченої заробітної плати

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Шевченко І. Г. )

і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Рєзнікової С. С., суддів Мінаєвої О. М., Бегунца А. О.).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2019 року звернулася з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - "ГТУЮ у Сумській області"), в якому, з урахуванням уточнень, просила стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період роботи з 18 жовтня 2018 року до 4 березня 2019 року, яка складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років без урахування податків і обов'язкових платежів та за виключенням стягнутого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі: 22966,58 грн.

Свої вимоги, з посиланням на статтю 116 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України"), позивачка мотивує тим, що 4 березня 2019 року на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №480/3995/18 від 26 лютого 2019 року суд поновив її на посаді і стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте ОСОБА_1 5 березня 2019 року була звільнена з посади за власним бажанням і при звільненні відповідач не виплатив усіх належних їй сум, а саме: заробітної плати за період роботи з 18 жовтня 2018 року до 4 березня 2019 року, яка згідно статті 50 Закону України "Про державну службу" складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років.

Водночас позивачка наголошує, що наявність рішення суду про поновлення її на посаді і стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу жодним чином не стосується звільнення з посади за власним бажанням і не позбавляє відповідача обов'язку здійснити виплату усіх належних їй сум відповідно до статті 116 КЗпП України. До того ж зауважує, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу була обрахована судом без урахування надбавки за ранг державного службовця і надбавки за вислугу років, які вона мала б отримувати, перебуваючи на посаді.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що відповідач у день звільнення виплатив ОСОБА_1 5 березня 2019 року 4266,48 грн суми, присудженої рішенням суду у справі №480/3995/18, яке в цій частині належало до негайного виконання. Також відповідно до наказу від 4 березня 2019 року №239/04 відповідач виплатив суму в розмірі: 5573,37 грн (за один робочий день - 5 березня 2019 року: 423,81 грн; 5
149,56 грн грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів і щорічну основну відпустку тривалістю 11 календарних днів).

Стосовно виплати заробітної плати за період з 18 жовтня 2018 року до 4 березня 2019 року, то суди зауважили, що протягом цього часу позивачка перебувала у вимушеному прогулі і чинним законодавством поновлення порушеного права працівника в частині оплати праці передбачено саме шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Натомість приписами статті 235 КЗпП України і Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - "Порядок №100") не передбачено можливості додаткового стягнення за вказаний період премій чи інших складових заробітної плати та їх додаткове нарахування. Водночас суди встановили, що у справі №480/3995/18 під час стягнення суми вимушеного прогулу середній заробіток було обраховано у відповідності до пунктів 2,3,5,8 Порядку №100 з урахуванням посадового окладу та всіх доплат та надбавок, які отримувала позивачка за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, тобто її порушене право в частині оплати праці за період з 18 жовтня 2018 року до 4 березня 2019 року було відновлено у спосіб, визначений КЗпП України і Порядком №100. Більш того, ОСОБА_1 не оскаржувала рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі №480/3995/18 в частині розрахунку середнього заробітку.

Щодо вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за період роботи з 27 лютого 2019 року (тобто з наступної дати після ухвалення рішення у справі №480/3995/18) до 4 березня 2019 року, то суди дійшли висновку, що, по-перше, вказаний період також є часом вимушеного прогулу, по-друге, відновлення порушеного права позивачки за час затримки виконання рішення органу про поновленні на роботі здійснюється відповідно до статті 236 КЗпП України.

Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення невиплаченої заробітної плати на підставі статі 116 КЗпП України у зв'язку з непроведенням, на думку ОСОБА_1, з нею повного розрахунку при звільненні, а не стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, то суди не встановили порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України і статті 50 Закону України "Про оплату працю" в частині повного розрахунку при звільненні, на які як на єдину правову підставу позову посилається позивачка.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Скаржник, вказуючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також на невідповідність висновків судів обставинам справи, наводить такі доводи:

- поновлюючи ОСОБА_1 на раніше займаній посаді на виконання відповідного рішення суду, відповідач скасував запис про звільнення позивачки, а отже, протягом всього періоду часу з 17 жовтня 2018 року до 5 березня 2019 року вона вважалася такою, яка працювала на відповідній посаді, що передбачає отримання заробітної плати відповідно до статті 50 Закону України "Про державну службу". Оскільки відповідач не виплатив їй при звільненні усіх надбавок, передбачених вказаною статтею, то, як вважає ОСОБА_1, порушив вимоги статті 116 КЗпП України;

- висновки суду щодо обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі №480/3995/18 не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у вказаній справі суд обрахував середній заробіток лише з посадового окладу без урахування усіх надбавок і доплат, на що суди першої та апеляційної інстанції, судові рішення яких є предметом оскарження у цій справі, уваги не звернули. До того ж ОСОБА_1 вказує, що з 1 січня 2019 року збільшився посадовий оклад за її посадою, що також судами враховано не було.

У відзиві на касаційну ГТУЮ у Сумській області просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вважає їх законними і обґрунтованими та погоджується з мотивами, викладеними у відповідних судових рішеннях.

ОСОБА_1 надала пояснення на відзив відповідача, у яких наводить ті ж доводи, що й у касаційній скарзі. Крім того зауважує, що ГТУЮ у Сумській області безпідставно посилається на рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №480/3995/18 від 26 лютого 2019 року, оскільки воно жодним чином не стосується справи, що переглядається касаційним судом, яка стосується звільнення позивачки за власним бажанням 5 березня 2019 року (тобто після її поновлення за рішенням суду у справі №480/3995/18) і невиплатою відповідачем усіх належних їй сум при звільненні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 у період з 5 жовтня 2004 року до 5 березня 2019 року перебувала на державній службі у ГТУЮ у Сумській області, присяга державного службовця прийнята 29 травня 1995 року.

Наказом відповідача від 17 жовтня 2018 року №1735/04 ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника Ковпаківського районного у місті Суми відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області за порушення Присяги державного службовця відповідно до пункту 4 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" з припиненням державної служби.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі №480/3995/18 позов ОСОБА_1 до ГТУЮ у Сумській області і начальника ГТУЮ у Сумській області задоволено. Так, суд: (1) скасував наказ ГТУЮ у Сумській області від 17 жовтня 2018 року №1735/04 "Про звільнення ОСОБА_1"; (2) поновив позивачку на посаді начальника Ковпаківського районного у місті Суми відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області; (3) стягнув з ГТУЮ у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 22966,58 грн. В частині поновлення позивачки на вказаній посаді і стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі: 5299,98

грн рішення було допущено до негайного виконання.

На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі №480/3995/18 наказом начальника ГТУЮ у Сумській області від 4 березня 2019 року №237/04 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Ковпаківського районного у місті Суми відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області. З цим наказом позивачка ознайомилася 5 березня 2019 року.

До трудової книжки ОСОБА_1 4 березня 2019 року було внесено запис про визнання недійсним запису №50 про звільнення позивачки на підставі наказу від 4 березня 2019 року.

Крім того, 5 березня 2019 року на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі №480/3995/18 в частині негайного виконання ОСОБА_1 виплачено суму середнього заробітку за один місяць в сумі: 4266,48 грн. (без урахуванням податків та зборів), що підтверджується копією платіжного доручення від 4 березня 2019 року №3743 і копією відомості розподілу витрат.

Водночас 4 березня 2019 року позивачем подана заява про звільнення за власним бажанням у зв'язку з прийняттям на роботу за конкурсом відповідно до частини 3 статті 86 Закону України "Про державну службу", на підставі якої відповідач видав наказ від 4 березня 2019 року №239/04 про звільнення ОСОБА_1 5 березня 2019 року із займаної посади.

Відповідно до вказаного наказу 5 березня 2019 року (в день звільнення) відповідач провів з позивачкою кінцевий розрахунок і виплатив їй 5573,37 грн. (без вирахування податків та інших обов'язкових платежів), що підтверджується копією платіжного доручення від 4 березня 2019 року №3739, копією відомості розподілу витрат, копією списку перерахувань, довідкою від 24 квітня 2019 року №10-07/175.

Так, зі змісту довідки ГТУЮ у Сумській області від 24 квітня 2019 року №10-07/175 встановлено, що при проведенні кінцевого розрахунку позивачці нараховано всього 5573,37 грн, а саме: за один робочий день (5 березня 2019 року) у розмірі: 423,81 грн; грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів та щорічну основну відпустку тривалістю 11 календарних днів - 5149,56грн. З нарахованої суми відраховано військовий збір у розмірі: 83,60 грн і податок на доходи у розмірі: 1003,21 грн.

Крім того, ОСОБА_1 зверталася до відповідача із запитами на отримання публічної інформації від 6 березня 2019 року та від 14 березня 2019 року з проханням надати розрахунок невиплаченої заробітної плати за період роботи з 18 жовтня 2018 року до 4 березня 2019 року, яка складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність, із зазначенням сум відповідних відрахувань, на які відповідач повідомив, що питання про виплату середнього заробітку за період з 18 жовтня 2018 року до 26 лютого 2019 року врегульоване в судовому порядку і відповідно до рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі №480/3995/18 за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 нарахований середній заробіток у розмірі 22966,58 грн. Відтак надати розрахунок заробітної плати за період, який ОСОБА_1 фактично не відпрацьований в ГТУЮ у Сумській області немає можливості.

Позивача не погодилася із відмовою відповідача виплати їй заробітну плату за період роботи з 18 жовтня 2018 року до 4 березня 2019 року, яка складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років, без урахування податків і обов'язкових платежів та за виключенням стягнутого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому звернувся до суду з указаним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - "КАС України"; тут і далі у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року і до 8 лютого 2020 року) адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими частинами 1 -3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Пунктом 1 частини 6 статті 12 КАС України визначено, що для цілей Пунктом 1 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з приміткою до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин і ухвалення оскаржуваних судових рішень) до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, осіб, посади яких належать до посад державної служби категорії "А " або "Б".

Пунктом 2 частини 2 статті 6 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до категорії "Б" посад державної служби віднесено, зокрема, керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників (аналогічні норми містилися в цій статті і в редакції Закону України "Про державну службу" станом на час відкриття провадження судом першої інстанції).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Згідно з частиною 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд встановив наявність порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, що випливає з такого.

З системного аналізу приписів статті 12 КАС України вбачається, що суд, відкриваючи провадження у справі з предметом позову щодо проходження публічної служби та звільнення з неї, повинен враховувати вимоги процесуального закону стосовно виду позовного провадження, за правилами якого слід здійснювати розгляд таких категорій справ.

Так, для вирішення питання за правилами якого позовного провадження необхідно розглядати спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи не належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". У разі якщо позивач не належить до таких осіб, суд вправі розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно примітки до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції", яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин і під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, особи, які займають посади державної служби категорії "Б" віднесені до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Тобто справи щодо проходження/звільнення з публічної служби державних службовців категорії "Б" КАС України не віднесені до справ незначної складності, а тому суд в силу вимог статті 259 і пункту 7 частини 3 статті 257 КАС України може розглянути таку справу у порядку спрощеного позовного провадження за наявності для того підстав, зокрема клопотання сторони про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та після з'ясування думки сторін щодо можливості такого розгляду.

З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що посада ОСОБА_1: начальник Ковпаківського районного у місті Суми відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області в силу пункту 2 частини 2 статті 6 Закону України "Про державну службу" віднесена до категорії "Б" (керівник структурного підрозділу територіального органу міністерства, що випливає з приписів пункту 1 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року №759/19497, а також пункту 1 Типового положення про відділи державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 квітня 2016 року №1079/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2016 року №536/28666, у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Водночас в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 15 квітня 2019 року суд першої інстанції помилково вказав на пункт 1 частини 6 статті 12 КАС України у поєднанні з частиною 2 статті 12 і частиною 5 статті 262 КАС України, попередньо не перевіривши чи належить ця справа до справ незначної складності.

Водночас будь-які клопотання сторін щодо розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження у матеріалах справи відсутні.

Відтак спір щодо розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з публічної служби повинен був розглядатися за правилами загального позовного провадження, крім випадку, якщо б позивачка подала клопотання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і після з'ясування думки іншої сторони стосовно такого клопотання.

У порушення цього правила суд першої інстанції розглянув спір за правилами спрощеного позовного провадження, а суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вказані порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 3 статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Наведені положення процесуального закону, обставини справи щодо розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження свідчать про наявність обов'язкової підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

За таких обставин рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №640/18911/18, від 4 жовтня 2019 року у справі 280/700/19, від 19 листопада 2019 року у справі №440/103/19, від 17 вересня 2019 року у справі №300/64/19.

Під час нового розгляду справи суду необхідно звернути увагу на дотримання процесуальних норм в частині, що стала підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ршення Сумського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Сумського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду