Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.07.2020 року у справі №140/3180/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа №140/3180/19

адміністративне провадження №К/9901/16029/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів: Жука А. В., Калашнікової О. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (головуючий суддя - Довгополов О. М., судді: Гудим Л. Я., Святецький В. В. )

у справі №140/3180/19

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України

про скасування наказу та поновлення на роботі.

I. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати накази т. в. о. начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 25 вересня 2019 року № 587 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та від 25 вересня 2019 року № 184 о/с про звільнення зі служби в поліції з 27 вересня 2019 року;

- поновити на посаді заступника начальника - начальника відділу моніторингу та зонального контролю Волинського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 27 вересня 2019 року;

- зобов'язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28 вересня 2019 року по час поновлення на службі;

- стягнути 10 000 грн моральної шкоди, завданої незаконним звільненням;

- стягнути судові витрати та витрати на професійну правову допомогу.

2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

4. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 25 вересня 2019 року № 587 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".

5. Визнано протиправним і скасовано наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 25 вересня 2019 року № 184 о/с "По особовому складу".

6. Поновлено на посаді заступника начальника - начальника відділу моніторингу та зонального контролю Волинського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 28 вересня 2019 року.

7. Стягнуто середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 28 вересня 2019 року до 26 травня 2020 року в сумі 64 771,30 грн.

8. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

9. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом т. в. о. начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 23 травня 2019 року № 98о/с на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 травня 2019 року у справі № 140/2625/18 скасовано наказ від 28 серпня 2018 року № 145о/с у частині звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", з 31 серпня 2018 року. Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника - начальника відділу моніторингу та зонального контролю Волинського управління з 1 вересня 2018 року та виплачено грошове забезпечення з 3 травня 2019 року.

11. Наказом начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 7 червня 2019 року № 109о/с позивача відсторонено від виконання службових обов'язків (посади) з 29 травня до 29 липня 2019 року. Підстава: ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2019 року та від 4 червня 2019 року у справі № 161/3553/19.

12. Наказом начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 2 серпня 2019 року № 144о/с позивача відсторонено від виконання службових обов'язків (посади) з 29 липня до 29 вересня 2019 року. Підстава: ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2019 року у справі № 161/3553/19.

13.9 серпня 2019 року начальником Волинського управління Святченко В. М. подано начальнику Департаменту внутрішньої безпеки рапорт з проханням призначити службове розслідування за викладеними фактами порушення службової дисципліни підлеглим ОСОБА_1, а саме: під час перебування на займаній посаді свої посадові (функціональні) обов'язки не виконує, журнали обліку відвідувачів, рапортів про пророблену роботу та вручень повісток, запрошень отримувати відмовився; про результати проведеної роботи як усно так і письмово не доповідає, журнали не веде; контрольно-пропускний режим до адміністративного приміщення Управління не здійснює та зразки посвідчень, документи в осіб, які відвідують Управління, не перевіряє; не дотримується внутрішнього розпорядку.

14. Наказом начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 30 серпня 2019 року № 535 з метою повної, всебічної та об'єктивної перевірки відомостей, викладених у рапорті від 9 серпня 2019 року щодо порушення службової дисципліни позивачем, призначено службове розслідування.

15.25 вересня 2019 року затверджено висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни позивачем, відповідно до якого відомості, що стали підставою для призначення службового розслідування, визнано такими, що зайшли своє підтвердження.

16. За вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні пунктів 1, 2, 4, 5, 8 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2, 6 частини 1 статті 18, статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", абзаців 1,2,12 пункту 2 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, пунктів 1,2,4,5,6,10 розділу ІІ посадових (функціональних) обов'язків та внутрішнього розпорядку співробітників Волинського управління, не інформуванні безпосереднього керівника про обставини, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, відсутності на службі без поважних причин більше трьох годин сумарно протягом робочого дня (прогул) 5 серпня 2019 року у період часу з 12.00 до 13.00 та з 15.30 до 18.00,7 серпня 2019 року з 12.00 до 13.00 та з 16.15 до 18.00,8 серпня 2019 року з 15.45 до
18.00,9 серпня 2019 року з 15.55 до 16.45, більше трьох годин безперервно (прогул) 28 серпня 2019 року у період часу з 14.00 до 18.00, застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

17. Час відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин 5 серпня 2019 року у період часу з 12.00 до 13.00 та з 15.30 до 18.00,7 серпня 2019 року з 12.00 до
13.00 та з 16.15 до 18.00,8 серпня 2019 року з 15.45 до 18.00,9 серпня 2019 року з 15.55 до 16.45,28 серпня 2019 року з 14.00 до 18.00 вважати прогулом.

18. Наказом т. в. о начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 25 вересня 2019 року № 587 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із служби в поліції.

19. Наказом т. в. о начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 25 вересня 2019 року № 184 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що факт невиконання позивачем своїх функціональних обов'язків в частині ведення журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Волинського управління, вручення повісток та здійснення щоденної доповіді рапортом про пророблену роботу знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

Відсутність відвідувачів та необхідності вручення повісток могла зумовити невнесення записів до відповідних журналів, однак журнал рапортів про пророблену роботу свідчить про те, що такі рапорти всупереч вимог посадових обов'язків позивачем щоденно не подавалися, що також підтверджується витягом з протоколу наради № 27 від 1 серпня 2019 року.

21. Матеріалами справи та показами свідків підтверджується та обставина, що позивач 5 серпня 2019 року у період часу з 12.00 до 13.00 та з 15.30 до 18.00,7 серпня 2019 року з 12.00 до 13.00 та з 16.15 до 18.00,8 серпня 2019 року з
15.45 до 18.00,9 серпня 2019 року з 15.55 до 16.45,28 серпня 2019 року з 14.00 до 18.00 був відсутній на робочому місці без поважних причин, що у свою чергу є порушенням внутрішнього розпорядку Волинського управління. Факт перебування позивача на території Головного управління Національної поліції у Волинській області після обіду 28 серпня 2019 року не підтверджує факт знаходження його на робочому місці в приміщенні Волинського управління, незважаючи на те, що обидва управління знаходяться в одній будівлі.

22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до посадових (функціональних) обов'язків позивача, визначених на час його відсторонення від виконання обов'язків за займаною посадою, основними завданнями було забезпечення контрольно-пропускного режиму та забезпечення контролю за відвідувачами.

Відповідач не надав будь-яких доказів невиконання саме цих (основних) обов'язків. Ведення журналів є похідним обов'язком і відповідні записи у них здійснюються за необхідності, а відповідач не надав доказів наявності такої інформації.

23. Відповідно до пунктів 5,8 статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія та керівник враховують характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Отже, одним з визначальних критеріїв для визначення виду дисциплінарного стягнення є характер проступку.

24. Неведення позивачем журналів та неподання щоденно рапортів про виконану роботу хоч і є порушенням службової дисципліни (за умови доведення таких фактів), проте з урахуванням відсутності доказів невиконання чи неналежного виконання основних завдань не може розцінюватися як грубе порушення та, відповідно, не може бути підставою для накладення найсуворішого виду дисциплінарного стягнення.

25. Надані відповідачем акти про відсутність позивача на робочому місці 5,7,8,9 та 28 серпня 2019 року самі по собі не є належними та достатніми доказами підтвердження факту відсутності на робочому місці як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня.

Також відповідачем не встановлено причини відсутності позивача, місця його перебування на час складення актів, а також не надано мотивованої оцінки його поясненням щодо причин відсутності.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

26.30 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про скасування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

27. У касаційній скарзі скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України.

28. Вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права в результаті чого було зроблено безпідставний висновок що із всіх днів, на які було складено акти про відсутність позивача на робочому місці, лише з акту від 28 серпня 2019 року вбачається що він був відсутній більше трьох годин безперервно (з 14.00 до 18.00 годин), а в інші дні - 5,7,8 та 9 серпня 2019 року - менше трьох годин сумарно. У той же час 5 серпня 2019 року позивач був відсутній на службі сумарно 3 год 30 хв, а відсутність менше трьох годин сумарно вказує на систематичне порушення службової дисципліни.

29. Також апеляційним судом не спростовано встановлені судом першої інстанції та службовим розслідуванням обставини відсутності позивача на робочому місці без поважних причин 28 серпня 2019 року з 14.00 до 18.00 години, а також щодо невиконання своїх посадових (функціональних) обов'язків.

30. Невірний обрахунок апеляційним судом зафіксованих актами сумарних годин відсутності позивача на робочому місці суперечить положенням постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

31. Зазначає що апеляційним судом було порушено право відповідача на участь у судовому засіданні, передбачене статтею 44 КАС України, та відмовлено у задоволенні клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

32. Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслав.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Згідно з приписами частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

34. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 9 липня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених статтею 328 КАС України.

35. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеного статтею 242 КАС України.

36. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 351 КАС України).

37. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

38. Статтею 7 КАС України визначено джерела права, які застосовуються судом.

Так, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

39. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

40. Звертаючись з даною касаційною скаргою відповідач посилався на неврахування висновків, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами трудових спорів", що на його думку є підставою для відкриття касаційного провадження.

41. Проте постанова Пленуму Верховного Суду України не є судовим рішенням відповідно до вимог статей 328, 330 КАС України.

42. Відповідно до статті 45 Закону УРСР "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 року № 2022-Х Пленум Верховного Суду Української РСР, зокрема, розглядає матеріали узагальнення судової практики і судової статистики, а також подання Прокурора Української РСР і Міністра юстиції Української РСР і дає керівні роз'яснення судам у питаннях застосування республіканського законодавства; при обговоренні питання про дачу судам керівних роз'яснень заслуховує повідомлення голів обласних судів, Київського міського суду про судову практику по застосуванню законодавства.

43. Таким чином постанови Пленуму Верховного Суду України є роз'ясненням судам у питаннях застосування законодавства, а не джерелом права, яке застосовується судом, або судовим рішенням, а тому відповідно не може бути підставою для перегляду оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.

44. Проте Верховний Суд вважає за необхідне зазначити стосовно посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині неспростування встановлених обставин відсутності позивача на робочому місці без поважних причин більше трьох годин безперервно 28 серпня 2019 року та більше трьох годин сумарно 5 серпня 2019 року.

45. Так, апеляційний суд перевірив обґрунтування сторін з цього приводу та як висновок зазначав, що акти про відсутність позивача на службі не є належними та достатніми доказами підтвердження факту вчинення ним прогулу, оскільки відповідачем не встановлено причин відсутності позивача, його місця перебування на час складання актів, а також не надано мотивованої оцінки поясненням щодо причини відсутності. Відповідач лише констатував відсутність позивача у певний час на службі.

46. Відсутність працівника на роботі виявляється переважно його безпосереднім керівником, який має з'ясувати причину цієї відсутності (наприклад, зателефонувати працівнику за номером, який є в його особовій картці) та повідомити про це керівника підприємства або іншу посадову особу, уповноважену приймати рішення з подібних питань, а також за необхідності подати на його ім'я доповідну записку з викладенням усіх з'ясованих обставин відсутності працівника.

Факт відсутності працівника на роботі може фіксуватися і в інших документах, наприклад, табелі обліку використання робочого часу, за допомогою автоматизованої пропускної системи, яка наявна у відповідача.

47. Проте судами не було встановлено та відповідачем не зазначено чим ще крім актів про відсутність на службі підтверджується відсутність позивача. Відсутні дані про з'ясування причини відсутності позивача у день складання актів, у той час як у них зазначено про таку відсутність без поважних причин. Опитані у судовому засіданні свідки - співробітники, присутні при складанні актів, лише підтвердили обставини їх складання.

48. Після виходу раніше відсутнього працівника на роботу від нього слід отримати пояснення та у разі відсутності поважності причин такої відсутності, до нього можна застосувати дисциплінарне стягнення. Проте пояснення від позивача щодо причини відсутності на службі у зафіксовані в акті години не відбиралися після його виходу на роботу. Пояснення були відібрані під час проведення службового розслідування - 11 вересня 2019 року.

49. У пункті 4 статті 40 Кодексу законів про працю України йдеться про відсутність на роботі, а не про відсутність на робочому місці. Проте відповідач, складаючи акти про відсутність на службі, зафіксував фактично відсутність позивача на робочому місці, що було підтверджено поясненнями свідків.

50. Посилання у касаційній скарзі щодо необґрунтованого висновку апеляційного суду в частині що позивач був відсутній на службі без поважних причин 5 серпня 2019 року менше трьох годин сумарно, є помилковим, оскільки у оскаржуваному рішенні апеляційного суду такий висновок відсутній.

51. Апеляційний суд правомірно та обґрунтовано зазначав, що відповідач не надав будь-яких доказів порушення позивачем чи іншими особами контрольно-пропускного режиму до адміністративного приміщення Волинського управління, нездійснення чи неналежне здійснення контролю за відвідувачами, зокрема, допущення внесення до приміщення заборонених предметів, вчинення відвідувачами протиправних дій, тим самим не надав доказів невиконання позивачем основних обов'язків, передбачених посадовими (функціональними) обов'язками на час відсторонення від посади.

Неподання щоденно рапортів про виконану роботу хоч і є порушенням службової дисципліни, проте з урахуванням належного виконання основних обов'язків не може розцінюватися як грубе порушення та бути підставою для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

52. Стосовно посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки незважаючи на клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційний суд прийняв рішення без участі представника відповідача, Верховний Суд зазначає таке.

53. Відповідно до частини 3 статті 44 КАС України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

54. Частиною 5 статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

55. При цьому, участь сторін у судовому розгляді справи, з одного боку, обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого, - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.

56. За наявності обставин, які унеможливлюють особисту участь учасника справи та/або його представника у судовому засіданні, таке право може бути реалізоване за клопотанням сторони шляхом участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

57. Порядок та строки звернення з відповідним клопотанням визначені статтею 195 КАС України.

58.13 квітня, 5 травня та 18 травня 2020 року апеляційним судом було отримано клопотання відповідача про призначення розгляду справи в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Окружному адміністративному суду міста Києва, Київському окружному адміністративному суду або Шостому апеляційному адміністративному суду. Підставами для такого клопотання зазначено обмеження бюджетного фінансування на відрядження та віддаленість місцезнаходження відповідача від суду, попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію та належний захист прав суб'єкта владних повноважень.

59. Ухвалами від 28 квітня, 8 травня та 20 травня 2020 року апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на всій території встановлено карантин, який продовжено до 22 травня 2020 року. У зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією у місті Києві проведення судових засідань в режимі відеоконференції між Восьмим апеляційним адміністративним судом та судами, розташованими в місті Києві, тимчасово не здійснюється, зважаючи на встановлення особливого режиму роботи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.

60. У той же час у повістках про виклик у судове засідання апеляційний суд неодноразово пропонував сторонам подати суду у судове засідання всі наявні та раніше не подані докази.

61. Такі докази, у разі їх наявності та необхідності, на думку сторони, врахування апеляційним судом, сторони мали можливість подати засобами поштового зв'язку або електронною поштою у разі неможливості особисто з'явитися у судове засідання.

62.26 березня 2020 року апеляційним судом було отримано відзив відповідача на апеляційну скаргу. У подальшому будь-яких доказів на підтвердження необґрунтованості апеляційної скарги відповідачем не було надано. Також не було повідомлено у поданих клопотаннях про їх наявність та бажання (необхідність) показати у процесі розгляду справи в режимі відеоконференції.

63. У касаційній скарзі відповідач також не посилається на відсутність такої можливості у зв'язку з відмовою апеляційного суду у задоволенні клопотань.

64. Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

65. Верховний Суд прийшов до висновку що апеляційний суд обґрунтовано керувався постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а також врахував тимчасову відсутність можливості проведення судових засідань у режимі відеоконференції з судами, розташованими у місті Києві, зважаючи на встановлення особливого режиму роботи.

66. Також слід зазначити що частиною 4 статті 195 КАС України встановлено що під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

67. Проте відповідач не скористався такою можливістю і неодноразово просив доручити проведення судових засідань окружним судам, розташованим у місті Києві, незважаючи на поважність підстав відмови у їх задоволенні.

68. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

69. Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

70. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року у справі №140/3180/19- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М. В. Білак

А. В. Жук

О. В. Калашнікова