Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.11.2018 року у справі №804/7106/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2018 року

Київ

справа №804/7106/16

адміністративне провадження №К/9901/35665/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 (суддя - Кононенко О.В.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (головуючий суддя - Богданенко І.Ю., судді - Дадим Ю.М., Уханенко С.А.)

у справі № 804/7106/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001861206 від 12.05.2016, яким визначено суму штрафу у розмірі 437 284,24 грн., у тому числі за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму податку на додану вартість в розмірі 10 відсотків у розмірі 5503,3 гривень та затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 31 до 60 календарних днів на суму податку на додану вартість у розмірі 30 відсотків у сумі 432233,94 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001861206 від 12.05.2016, стягнуто з ДПІ за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 6557,78 гривень.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

23.11.2017 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення або відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

07.03.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, що діє з 15.12.2017).

Пунктом 4 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України передбачено, що касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ДПІ, на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п. 57.2 ст. 57, ст. 76, п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість та даних Єдиного державного реєстру податкових накладних Товариства за грудень 2015 року, січень-лютий 2016 року, за результатом якої складно акт №909/26-55-12-06 від 20.04.2016.

Перевіркою встановлено порушення п. 201.10 ст. 201 ПК України, а саме порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №0001861206 від 12.05.2016, яким визначила суму штрафу в розмірі 437 284,24 грн., у тому числі за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ 50 503,00 грн. у розмірі 10 відсотків - 5503,3 гривень та затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 31 до 60 календарних днів на суму ПДВ 1 440 779,78 грн. у розмірі 30 відсотків - 432 233,94 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України (в редакції, чинній на час проведення перевірки відповідачем), камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Тобто, об'єктом камеральної перевірки за положеннями цієї норми є серед іншого дані Єдиного реєстру податкових накладних. Саме аналізуючи дані цього реєстру у ході проведення камеральної перевірки ДПІ встановлено порушення позивачем граничних термінів реєстрації податкових накладних за грудень 2015 року та січень-лютий 2016 року, що і стало підставою для накладення штрафу.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, зокрема Єдиного реєстру податкових накладних, арифметичних та/або методологічних помилок, або інших відомостей, які призвели до заниження/завищення податкових зобов'язань або свідчать про допущені платником податків порушення термінів, порядку реєстрації податкових накладних, акцизних накладних або про неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності, відповідальність за що передбачена статтями 120, 120-1, 120-2 ПК України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що предметом камеральної перевірки, навіть у розумінні підпункту 75.1.1 пункту 75.1статті 75 ПК України в редакції, що діяла до 1 січня 2017 року, охоплюються питання своєчасності реєстрації податкових накладних. Виявлення контролюючим органом цього порушення не потребує наявності будь-яких документів платника податку або необхідності витребовувати такі в останнього, достатніми є дані Єдиного реєстру податкових накладних, податкових декларацій та системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

На користь такого висновку свідчить також змістовне уточнення законодавцем правового регулювання цього питання шляхом доповнення з 1 січня 2017 року підпункту 75.1.1 абзацом другим, яким визначено, що предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Статтею 76 ПК України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що відповідачем правомірно проведена камеральна перевірка Товариства.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що камеральна перевірка не може проводитися з питань своєчасності реєстрації податкових накладних. Між тим, це не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки суди правильно встановили відсутність факту порушення Товариством вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 11-14 січня 2016 року позивачем до ДПІ направлялася податкова накладна № 104/2 від 29.12.2015, а також 11.01.2016 направлявся розрахунок коригування № 779 від 29.12.2015.

Проте зазначені документи не прийнято податковим органом, що підтверджується квитанціями № 1, в яких зазначено причину неприйняття: «можливо розірвано договір про визнання електронної звітності».

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

При цьому, датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Пунктом 1 розділу 1 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації № 233 від 10.04.2008 (далі - Інструкція № 233), передбачено, що квитанція про одержання податкового документа в електронному вигляді (далі - перша квитанція) - це електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт і час одержання податкового документа в електронному вигляді; квитанція про приймання податкового документа в електронному вигляді (далі - друга квитанція) - це електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт і час приймання (неприймання) податкового документа в електронному вигляді у базу даних органів ДПС.

Відповідно до п.п. 7.4, 7.5 розділу 3 Інструкції № 233, перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним. Підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата й час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

При цьому, п. 7.6 розділу 3 Інструкції № 233 передбачено, якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин.

Відповідно до п. 7 розділу 2 Інструкції № 233, підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є: його відповідність затвердженому формату (стандарту); підтвердження ЕЦП платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов'язковими для звітів в паперовій формі за умов, встановлених ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис»; чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладання ЕЦП (підтверджується за допомогою позначки часу, отриманої від акредитованого центру сертифікації ключів, або якщо до моменту одержання електронного документа строк дії відповідного сертифіката не був закінчений або відповідний сертифікат не був скасований/ блокований).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2015 року, 12 та 14 січня 2016 року Товариство направляло до ДПІ договори № 281220151 та № 140120163 про визнання електронних документів, які не прийнято відповідачем, що підтверджується квитанціями №1, в яких зазначено причину неприйняття - «діє договір про визнання електронних документів від 08 вересня 2015 року № 230720153».

Лише договір № 140120163 від 15.01.2016, направлений позивачем 15.01.2016, було прийнято ДПІ. При цьому відповідачем не надано доказів розірвання в односторонньому порядку договору від 08.09.2015 № 2307201531.

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанцій, що позивач намагався вчинити дії щодо реєстрації податкових накладних у строки, встановлені законом, однак вони не були прийняті податковим органом з незалежних від позивача причин.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова