Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 760/9113/17

адміністративне провадження № К/9901/39450/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 760/9113/17

за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування пункту протоколу та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва (суддя Шереметьєва Л. А.) від 02 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Глущенко Я. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.) від 07 лютого 2018 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2017 року ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби;

- скасувати п. 7 Протоколу № 34 від 07 квітня 2017 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, затвердженого Міністром оборони України 10 квітня 2017 року, щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 27 березня 2014 року, яку відповідач протиправно відмовився нараховувати та виплачувати.

3. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 внаслідок настанні 2 групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

- скасовано п. 7 Протоколу № 34 від 07 квітня 2017 року засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України в частині відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_3

- зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року на день встановлення інвалідності.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року залишено без змін. Стягнуто з Міністерства оборони України до Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 704 грн.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 16 березня 2018 року Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

6. 03 травня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

7. Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду та призначено до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 345 КАС України.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 27 січня 1980 року по 24 лютого 1980 року в складі військової частини № 2066, та в період з 01 січня 1982 року по 16 лютого 1982 року в складі військової частини № 2033, приймав безпосередню участь в бойових діях у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан, де велися бойові дії, та отримав множинні вогнепальні осколкові поранення.

9. Відповідно до довідки МСЕК № 0128566 від 27 березня 2014 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби в районах, де велися бойові дії.

10. 28 квітня 2016 року ОСОБА_3 через Чернігівський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони заяву з документами про виплату йому одноразової грошової допомоги в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

11. Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, протоколом від 07 квітня 2016 року відмовлено у призначенні та виплаті цієї допомоги. Відмова обґрунтована тим, що виплата такої допомоги має здійснюватися органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення, тобто Державною прикордонною службою України. Окрім того, не подано документ, що свідчить про обставини поранення.

12. Вважаючи вказані дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України. Отже, на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок приймати рішенням про виплату одноразової грошової допомоги, зокрема, і особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-ХІІ)

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

15. Зокрема зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок не лише Міністерства оборони України, а й інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи. Позивач має право на звернення із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у порядку, що передбачений для військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

16. Також вказує, що позивач не був військовослужбовцем Збройних Сил України, тому дія Закону № 2011-ХІІ на нього не поширюється.

17. Крім того, відповідач вважає, що оскільки захворювання позивач отримав під час служби, а інвалідність встановлено майже через 32 роки після звільнення зі служби, то підстав для виплати допомоги немає.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

19. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

20. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

21. Відповідно до ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

22. В пп. «б» п. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ зазначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи інвалідності.

23. З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності, що спростовує доводи скаржника, викладені у п. 19 цієї постанови.

24. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Міністерство оборони України відмовило у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги з підстав відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватися Державною прикордонною службою України.

25. Колегія суддів, не може погодитися з такою позицією скаржника, зважаючи на наступне.

26. Законом СРСР від 12 жовтня 1967 року № 42 «Про загальний військовий обов'язок», у редакції, що діяла на момент проходження ОСОБА_3 військової служби, визначено, що Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР.

27. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

28. Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

29. Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.

30. Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

31. Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

32. Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в установі Міністерства, звідки його і звільнено, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

33. Щодо порушення правил предметної підсудності, визначених статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакцій до 15 грудня 2017 року, на яке посилається скаржник, слід звернути увагу на наступне.

34. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

35. Частина 1 ст. 18 КАС України була доповнена п. 4 згідно із Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», у абзац одинадцятий пункту 1 розділу ХІІ Прикінцевих положень якого були внесені зміни Законом України від 02 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.

36. Ці процесуальні норми мають предметний, імперативний, пріоритетний характер і визначають, що незалежно від того, хто є суб'єктом владних повноважень, спір фізичної особи з таким суб'єктом з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, інших соціальних виплат, до категорії яких відноситься й питання призначення і виплата одноразової грошової допомоги, підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду.

37. Отже, ця справа підсудна саме місцевому суду як адміністративному, адже предметом спору є соціальна виплата - одноразова грошова допомога, на розгляд і вирішення якого не поширюється інша підсудність.

38. Решта доводів касаційної скарги не спростовують вищенаведені основні правові висновки суду та висновків судів попередніх інстанцій.

39. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог.

40. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

41. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

42. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 760/9113/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді В. М. Кравчук

О. П. Стародуб