Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.03.2020 року у справі №620/3811/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року

м. Київ

справа № 620/3811/19

адміністративне провадження № К/9901/6195/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою його адвокатом Полєтаєвим Ігорем Олексійовичем,

на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 8 січня 2020 року (у складі головуючого судді Житняк Л. О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Епель О. В., суддів Губської Л. В., Карпушової О. В. )

у справі №620/3811/19

за позовом ОСОБА_1

до Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області,

третя особа: Чернігівська митниця Державної фіскальної служби,

про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука М. О. про відкриття виконавчого провадження від 27 червня 2017 року ВП №54204171;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука М. О. про арешт майна боржника від 27 червня 2017 року ВП №54204171;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука Миколи Олеговича про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13 травня 2017 року ВП №54204171;

- зобов'язати головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука М. О. повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.

2. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

3. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 8 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, позовну заяву повернуто позивачу.

4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

5. Повертаючи позовну заяву у зв'язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведеної жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.

6. Також суди виходили з того, що позивач був обізнаний про прийняття державним виконавцем спірних постанов 2017 року та мав можливість реалізувати свої права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і при необхідності звернутися за правовою допомогою, а також з того, що наведені позивачем обставини не надають підстав вважати, що встановлений законодавством строк на оскарження рішень, які мають наслідком порушення прав або інтересів особи, що звертається за їх захистом, може бути поновлений у зв'язку з тим, що особа тривалий час не користувалася своїми правами та не вважала відносини спірними.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що з оскаржуваними рішеннями суддів він не погоджується з таких підстав.

8. Звертає увагу, що без вивчення матеріалів виконавчого провадження позивач та його представник не мали можливості оцінити правомірність дій та рішень виконавця з точки зору законності прийняття виконавчого документа до виконання.

Фактично датою, з якої позивач дізнався (повинен був дізнатись) про порушення своїх прав - це дата його ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження 10 грудня 2019 року і отримання консультації адвоката після вивчення матеріалів виконавчого провадження. Позивач не має юридичної освіти, а тому не розуміється на тому, що при оскарженні дій та рішень державного виконавця слід дотримуватись скорочених строків на оскарження, а також проявляти активну поведінку і перевіряти законність відкриття виконавцем виконавчого провадження.

9. Крім того, зазначає позивач, з тексту спірної постанови виконавця від 27 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження неможливо виявити порушення, які містяться у виконавчому документі і заяві стягувача, а тому й неможливо реалізувати своє право на оскарження рішення виконавця лише ознайомившись з текстом самої постанови.

10. Звертає увагу, що повернення позовної заяви судом створить перешкоду для позивача в доступі до правосуддя і може призвести до заподіяння непоправної шкоди майну позивача. Суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, помилково вирішив, що позивачем порушений строк на звернення до адміністративного суду.

11. Також зазначає, що сам факт незаконного та протиправного відкриття виконавчого провадження виконавцем породжує протиправність усіх подальших рішень і дій виконавця, які, в свою чергу, породжують триваючі порушення прав, свобод та інтересів позивача.

12. Бездіяльність виконавця, яка полягає у неповерненні виконавчого документа стягувачу за наявності для того імперативної вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" є триваючим порушенням з боку виконавця, яке розпочалось з моменту відкриття виконавчого провадження і триває по день звернення до суду з касаційною скаргою, вважає позивач.

13. Посилаючись на численну практику Верховного Суду, вказує, що пропуск процесуального строку не повинен слугувати засобом легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності.

14. Серед іншого, наводить аргументи по суті спору щодо незаконності спірних постанов державного виконавця.

15. Підсумовуючи, позивач зазначає, що повернення позовної заяви судом першої інстанції у цій справі за своєю суттю є відмовою у доступі до правосуддя.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

17. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого статті 122 КАС України або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи статті 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

18. Так, статтею 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

19. Отже, у спірних правовідносинах, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, встановлено десятиденний строк звернення до суду з позовом, який починає свій перебіг з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

20. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

21. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 23 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з наданням десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви. Суд першої інстанції встановив, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з позовом, водночас останній не заявив клопотання про його поновлення.

22. На усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій навів аргументи, аналогічні тим, що й в касаційній скарзі (пункти 8-11 цієї постанови). Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, визнав неповажними наведені позивачем підстави для поновлення строку.

23. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.

24. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

25. Верховний Суд, розглядаючи спори за схожих фактичних обставин, що й у цій справі, в частині строків звернення до суду з позовом неодноразово вказував (зокрема, постанова від 15 квітня 2020 року у справі № 15/2973/18, постанова від 22 квітня 2020 року у справі № 811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

26. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

27. Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

28. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

29. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

30. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

31. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

32. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

33. Обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, наведені ним у суді першої інстанції, та про які йдеться в касаційній скарзі (пункти 8,9 цієї постанови) належним чином оцінені судами попередніх інстанцій та правильно визнані цими судами неповажними, оскільки вони не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності. При цьому варто зауважити, що перелічені позивачем обставини, на кшталт незнання закону чи його нерозуміння, неможливість оцінки спірних рішень державного виконавця без інших матеріалів виконавчого провадження тощо, носять виключно суб'єктивний характер, не є непереборними та пов'язані з поведінкою позивача у спірних правовідносинах.

34. Водночас послідовність подій, про які в касаційній скарзі зазначає сам позивач (27 червня 2017 року головним державним виконавцем Титарчуком М. О. відкрито виконавче провадження, про що була винесена відповідна постанова, того ж дня - накладено арешт на майно боржника, про що також головним державним виконавцем Титарчуком М. О. винесена відповідна постанова; 13 травня 2019 року головним державним виконавцем Титарчуком М. О. було звернуто стягнення на доходи боржника, про що була винесена відповідна постанова), поза розумним сумнівом дає підстави стверджувати про те, що він знав або, принаймні, повинен був знати про порушення його прав, свобод чи інтересів, адже сам факт наявності зазначених постанов державного виконавця створює негативні наслідки для позивача незалежно від їх змісту, законності.

35. За таких обставин, правильним є висновок судів про те, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про обставини, що як він вважає, вказують на порушення його прав та інтересів, ще у 2017 році після винесення державним виконавцем оскаржуваних у цій справі спірних постанов, зокрема, міг реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та, у разі необхідності, скористатися кваліфікованою юридичною допомогою для захисту порушеного права.

36. Також варто зазначити, що у своїй постанові від 25 березня 2020 року у справі № 9901/588/19 Верховний Суд у складі Великої Палати вказав, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

37. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

38. У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

39. Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду, що свідчить про безпідставність відповідних доводів позивача.

40. Окремо варто вказати також на безпідставність аргументів позивача про наявність бездіяльності виконавця, яка полягає у неповерненні виконавчого документа стягувачу за наявності для того імперативної вказівки в Законі України "Про виконавче провадження", що, на думку позивача, є триваючим порушенням з боку виконавця.

41. Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, за наявності підстав, передбачених в цій нормі. Також стаття 5 цього ж Закону містить перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу без прийняття до виконання.

42. Згідно з частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

43. У пункті 5 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зазначено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

44. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання з підстав, передбачених статтями 4, 5 Закону України "Про виконавче провадження", можливе лише до відкриття виконавцем виконавчого провадження. Отже, і бездіяльність виконавця, яка полягає у неповерненні виконавчого документа стягувачу без виконання, може тривати, зокрема, до відкриття ним виконавчого провадження.

45. Зважаючи на те, що державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 27 червня 2017 року ВП №54204171, відсутні підстави стверджувати про триваючу бездіяльність виконавця, про що зауважує позивач.

46. Тому наведені позивачем аргументи, про які йдеться в пунктах 11-12 цієї постанови, не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на положеннях законодавства, що регулює спірні правовідносини.

47. Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

48. Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

49. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

50. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його адвокатом Полєтаєвим Ігорем Олексійовичем, залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 8 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі №620/3811/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіМ. В. Білак О. А. Губська О. В. Калашнікова