ПОСТАНОВА

Іменем України

26 липня 2019 року

Київ

справа № 815/5156/16

адміністративне провадження № К/9901/23814/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року (судді Балан Я.В., Самойлюк Г.П., Кравченко М.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року (судді Потапчук В.О., Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.) у справі № 815/5156/16 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Одеської області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

- визнати противоправним та скасувати наказ відповідача від 02 вересня 2016 року № 2078к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської обласної прокуратури та з органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та в органах прокуратури з 02 вересня 2016 року;

- стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40 798,98 грн;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та в органах прокуратури з 02 вересня 2016 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за першій місяць в розмірі 15 862,77 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що жодних діянь, несумісних з посадою працівника прокуратури він не здійснював, оскаржуваний наказ прийнятий безпідставно, оскільки ні під час його прийняття, ні на даний час не існує вироку суду, а також жодного процесуального документа, який би підтверджував вину ОСОБА_1 у вчиненні будь-якого протиправного діяння. Спірний наказ прийнято без проведення ретельної перевірки та з порушенням презумпції невинуватості. Зазначені обставини підтверджуються ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 вересня 2016 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про обрання до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, на час прийняття спірного наказу відповідач не провів, та навіть не призначив службову перевірку за фактом скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 13 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли до уваги посилання позивача на порушення відповідачем установленого Дисциплінарним статутом прокуратури України порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників. В основу обґрунтованості спірного наказу про звільнення суд першої інстанції посилався на факти, які підтверджуються повідомленням про підозру, зокрема, суд посилався на пояснення свідка ОСОБА_2 , опитаного в рамках досудового розслідування. Проте, в межах дисциплінарного провадження зазначену особу не опитували, протоколи допиту взяті без дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового слідства. Також у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували скоєння ОСОБА_1 тривалого системного проступку та порушення трудової дисципліни з корисних мотивів, як зазначали суди. Позивач стверджує, що при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, а саме, частину 1 статті 46-2, частину 3 статті 48 Закону України «Про прокуратуру», статтю 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, Інструкцію про проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України.

У письмових поясненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 вказує, що з 15 липня 2015 року притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності можливе тільки з підстав, передбачених статтею 43 Закону України «Про прокуратуру», проте ця стаття не передбачає таких підстав для дисциплінарної відповідальності прокурора, як то порушення статті 19 Закону, Присяги працівника прокуратури України, вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, тобто скоєння проступку, що порочить звання працівника прокуратури та є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури. Позивач вважає, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій вдалися до тлумачення спірного наказу, намагаючись таким чином виправдати нехтування відповідачем такого основоположного принципу верховенства права як презумпція невинуватості.

У відзиві на касаційну скаргу позивача заступник прокурора Одеської області зазначає, що виходячи з положень Закону України «Про прокуратуру» та Дисциплінарного статуту прокуратури України особливість дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури полягає, серед іншого, в тому, що вона настає не тільки за порушення, допущені під проходження служби, а й за проступки, що можуть викликати сумнів у об`єктивності, неупередженості та незалежності прокурора, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що наказ прокурора Одеської області від 02 вересня 2016 року № 2078к цілком відповідає ступеню вини і характеру вчиненого позивачем проступку. При цьому, в межах розгляду цієї адміністративної справи не досліджувалося питання наявності або відсутності вини ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження, а надавалася правова оцінка обставинам наявності чи відсутності в його діях дисциплінарного проступку в частині порушення норм професійної етики. Сам факт встановлення наявності зв`язку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , результатом якого стали обставини відкриття кримінального провадження у відношенні позивача, на думку відповідача, компрометує звання працівника прокуратури та підриває авторитет органів прокуратури в цілому.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 18 квітня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Желтобрюх І.Л.

05 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 31 травня 2019 року № 560/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що з жовтня 2003 року ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури Одеської області.

Наказом прокурора Одеської області від 15 березня 2016 року № 478к позивач призначений на посаду першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області.

02 вересня 2016 року прокурором Одеської області видано наказ № 2087к, яким позивача звільнено із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури за порушення ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоєння проступку, який порочить звання працівника прокуратури.

Позивач, вважаючи незаконним і необґрунтованим наказ про звільнення, звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури є правомірним, здійснене уповноваженою на це посадовою особою, при наявності обставин скоєння позивачем дисциплінарних проступків, відповідає ступеню тяжкості скоєного, у зв`язку з чим, вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді не підлягають задоволенню.

При цьому суди наголосили, що підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади слугувало тривале системне скоєння ним сукупності проступків, у тому числі порушення трудової дисципліни з корисних мотивів, а не скоєння кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється правоохоронними органами та ступінь його вини в цьому досліджується судом у кримінальному проваджені.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який набрав чинності з 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII; далі - у редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 3 Закону № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

У статті 43 вказаного Закону визначені підстави притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, згідно з пунктом 5 цієї статті прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (частина 2 статті 43 Закону № 1697-VII).

Разом з тим, відповідно до абзацу 3 пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону № 1697-VII (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 12 травня 2016 року № 1355-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України») положення статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону набирають чинності 15 квітня 2017 року.

Отже, на час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу підстави притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності визначалися Законом № 1697-VII, натомість, порядок звільнення прокурорів регулювався Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон 1789-XII).

Так, згідно з статтею 46-2 Закону 1789-XII прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у випадку притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України (пункт 6).

За правилами частини 3 статті 48 Закону 1789-XII за порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури за скоєння проступку, який порочить звання працівника прокуратури.

Поряд із цим, зі змісту спірного наказу від 02 вересня 2016 року № 2087к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» слідує, що приймаючи цей наказ відповідач керувався положеннями Закону № 1697-VII у частині підстав притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та Дисциплінарним статутом прокуратури України щодо порядку звільнення позивача.

Відповідно до статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-XII, дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину (стаття 9 Дисциплінарного статуту).

Згідно із статтею 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

За пунктом 1.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 07 травня 2014 року № 47, службове розслідування може проводитись у випадках скоєння прокурорсько-слідчими працівниками ганебних вчинків.

Відповідно до пункту 1.3 цього порядку, службові перевірки можуть проводитись за іншими фактами недотримання Присяги працівниками прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

Метою службових розслідувань та службових перевірок є повне, об`єктивне і всебічне з`ясування обставин надзвичайних подій, ганебних вчинків та правопорушень, скоєних за участі працівників органів прокуратури, уявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження негідних вчинків серед особового складу.

Отже, проведення службового розслідування (перевірки) є правом, а не обов`язком прокурора, який вирішує питання про накладення стягнення.

Наказом прокурора області від 02 вересня 2016 року № 392 утворено комісію для проведення службового розслідування обставин одержання першим заступником керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_1 неправомірної вигоди у вигляді грошової знижки на оренду приміщень, орендарем яких є його дружина - ОСОБА_3 .

Підставою для проведення службового розслідування стало отримання інформації про затримання ОСОБА_1 01 вересня 2016 року під час скоєння злочину.

Зокрема, службовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_1 на початку липня 2016 року звернувся до представника TOB «МАРЕНЕРО» ОСОБА_2 з приводу отримання в оренду для своєї дружини ОСОБА_3 частини приміщення, розташованого в АДРЕСА_1 та пообіцяв, що в разі отримання знижки на орендну плату він, як перший заступник керівника місцевої прокуратури, вирішить на території Суворовського району м. Одеси будь-які питання для ТОВ «МАРЕНЕРО», а також на прохання керівництва ТОВ «МАРЕНЕРО» погодив у Суворовській районній державній адміністрації м. Одеси проект благоустрою території перед будівлею по вул. Чорноморського козацтва, 23. У подальшому позивач неодноразово зустрічався з ОСОБА_2 з приводу оренди приміщення та, використовуючи своє службове становище, просив надати йому знижку з орендної плати на зазначене приміщення. Згідно з підписаним 01 вересня 2016 року договором оренди, ОСОБА_1 отримав для себе та своєї дружини ОСОБА_3 неправомірну вигоду в сумі 51919 грн у вигляді 50% знижки на оренду приміщення.

Одразу після підписання договору 01 вересня 2016 року о 17 годині першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області ОСОБА_1 затримано працівниками УСБУ в Одеській області у приміщенні по вул . Чорноморського козацтва , 23 м. Одеси за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України - одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дії з використанням службового становища.

02 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.

За таких обставин, за результатами проведення службового розслідування було установлено факт вчинення ОСОБА_1 дій, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури і є несумісними з перебуванням на роботі в органах прокуратури.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача стосовно того, що відповідач прийняв спірний наказ про звільнення до закінчення службового розслідування, проте вважає за необхідне акцентує увагу на тому, що в силу положень Дисциплінарного статуту прокуратури України та Закону 1789-XII проведення службового розслідування не є обов`язковою умовою для звільнення прокурора за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Тим більше, результати службової перевірки підтвердили факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Статтею 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123, визначено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих, передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з`ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури з метою ухилення від відповідальності.

Згідно зі Стандартами професійної відповідальності та основними правами і обов`язками прокурорів, прийнятими Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори повинні: завжди підтримувати честь та гідність професії; поводитись професійно, відповідно до закону, правил та етики їхньої професії; у будь-який час дотримуватись найвищих норм чесності.

Отже, для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, необхідно установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс. При цьому обов`язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу прокурора винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що спірний наказ відповідача від 02 вересня 2016 року № 2087к прийнятий без проведення ретельної перевірки та з порушенням презумпції невинуватості, оскільки в наказі лише зазначено, що участь ОСОБА_1 в якості підозрюваного у кримінальному провадженні, розпочатого 06 липня 2016 року за частиною 3 статті 368 КК України підриває авторитет прокуратури і компрометує звання працівника прокуратури, при цьому не зазначено про обґрунтованість такої підозри в межах кримінального провадження.

Так само колегія суддів не погоджується з твердженнями скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій основоположного принципу верховенства права - презумпція невинуватості. Зокрема, позивач вважає, що за відсутності вироку суду в кримінальній справі, притягнення його до дисциплінарної відповідальності є неправомірним.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку.

Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи, свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями КК України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97).

Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Сукупність установлених у цій справі обставин та їх правове регулювання вказують на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наказ Прокуратури Одеської області від 02 вересня 2016 року № 2078к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської обласної прокуратури та з органів прокуратури - прийнятий у спосіб, на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів.

Водночас, є мотивованими доводи скаржника про порушення Одеським апеляційним адміністративним судом норм процесуального права щодо не складення повного тексту ухвали від 21 березня 2017 року про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, прийняту в нарадчій кімнаті. Колегія суддів погоджується зі скаржником, що відсутність повного тексту зазначеної ухвали впливає на його можливість включити заперечення на неї до касаційної скарги.

Разом з тим, за правилами частини 2 статі 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, і судом прийнято законне та обґрунтоване рішення, колегія суддів не вбачає наявність підстав для його скасування із вказаних мотивів.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду