Історія справи

Постанова КАС ВП від 26.06.2023 року у справі №140/2102/19
Постанова КАС ВП від 26.06.2023 року у справі №140/2102/19
Ухвала КАС ВП від 29.03.2020 року у справі №140/2102/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року

м. Київ

справа № 140/2102/19

адміністративне провадження № К/9901/5945/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Хохуляк В.В. , Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 року (Cуддя: Плахтій Н.Б.),

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 року (Судді: Кухтей Р.В., Нос С.П., Шевчук С.М.),

у справі №140/2102/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Волинській області

про скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2019 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області), в якому просив суд скасувати вимогу від 2/7/2019 року № Ф-9190-55 про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 18 276,72 грн (т.1 а.с. 2-5).

19.08.2019 року відповідач надіслав на адресу суду першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропуском позивачем десятиденного строку звернення до суду, встановленого абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8.07.2010 року №2464-VI для оскарження таких рішень як в адміністративному, так і в судовому порядку. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач посилався на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 31.01.2019 року у справі № 802/983/18-а, від 08.08.2019 року у справі № 480/106/19 (т.1 а.с.57-58).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.10. 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 року адміністративний позов залишено без розгляду з мотивів пропуску десятиденного строку звернення до адміністративного суду, визначеного абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, який у даному випадку обраховується із дати отримання позивачем рішення за результатами розгляду скарги, а саме з 03.06.2019, тоді як із позовом позивач звернувся тільки 02.07.2019 року. Дійшовши вказаних висновків суди попередніх інстанції посилалися на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №480/106/19 (т. 1 а.с. 141-143, т.2 а.с. 15-17).

Не погодившись з вищенаведеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилався на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині застосування до строків звернення до суду з позовом про оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску, строки, визначені абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI, оскільки у відповідності до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 520/9891/19, строк, протягом якого він має право звернутися до суду з цим позовом, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України, а саме тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу, тобто з 03.06.2019 року. Враховуючи дотримання строку звернення до суду, просив суд касаційної інстанції скасувати судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Додатково посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 05.05.2020 року у справі № 520/9891/19.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі п. 4 ч. 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в межах доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині строків звернення до суду, оскільки за доводами скаржника, до даних правовідносин підлягає застосуванню строк звернення до суду, передбачений частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що також підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.05.2020 року у справі № 520/9891/19.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.02.2019 року ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу про сплату боргу за № Ф-9190-55, згідно з якою за ОСОБА_1 обліковується сума боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 18 276,72 грн, яка підлягає сплаті протягом 10 календарних днів з дня одержання цієї вимоги (т.1 а.с.9).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 звертався до ДФС України зі скаргою в порядку адміністративного оскарження вимоги від 2/7/2019 за №Ф-9190-55, у якій зазначав, що дану вимогу отримав 17.04.2019 (т.1 а.с.15).

Рішенням ДФС України від 29.05.2019 №2426/6/99-99-11-05-02-25 скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 24.04.2019 №б/н залишено без розгляду (т. 1 а.с.10-11). Вказане рішення позивач отримав 03.06.2019, про що зазначено ним у позовній заяві.

Водночас із даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 02.07.2019 року, про що свідчить конверт з відміткою Укрпошти Експрес (т. 1 а.с.16).

Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з мотивів пропуску десятиденного строку звернення до адміністративного суду, визначеного абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, який у даному випадку обраховується із дати отримання позивачем рішення за результатами розгляду скарги, а саме з 03.06.2019 (тоді як із позовом позивач звернувся тільки 02.07.2019 року). Дійшовши вказаних висновків суди попередніх інстанції посилалися на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №480/106/19.

Отже спірним у цій справі є строк звернення до суду з позовом про визнання протиправною і скасування вимоги зі сплати єдиного внеску, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом 1 частини 4 статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац восьмий частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).

Відповідно до абзаців дев`ятого - десятого частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Згідно зі статтею 5 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР загальнообов`язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється, зокрема, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав. У статті 2 цього Закону вказано, що законодавство України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 12 цього Закону спори, що виникають із правовідносин за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.

У преамбулі Закону № 2464-VI йдеться про те, що цей акт визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Наведене означає, що закон про загальнообов`язкове державне соціальне страхування може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може регламентувати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.

Аналіз частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI свідчить про те, що в разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Наступні абзаци цієї статті регламентують адміністративну процедуру досудового врегулювання спорів: порядок і строки подання скарги на вимогу про сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів, особливості розгляду такої скарги та прийняття відповідного рішення.

Закон № 2464-VI не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку.

Частина четверта статті 25 Закону містить юридичні норми, викладені в такій редакції на момент виникнення спірних правовідносин, щодо наслідків процедури досудового оскарження:

«У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.»;

«У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.».

Зазначені норми регулюють питання, пов`язані з установленням порядку оскарження вимоги про сплату єдиного внеску, між якими суб`єктами, з яким змістом спірних правовідносин щодо досудового врегулювання спорів, у які строки та що можна вимагати, коли та які настають наслідки при невиконанні положень закону про порядок досудового оскарження спірної вимоги, у яких межах права й обов`язки можуть бути здійснені, порядок виконавчого провадження. Тому такі норми є матеріально-правовими, що встановлюють права й обов`язки платників щодо сплати єдиного внеску, недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

До норм «платник єдиного внеску зобов`язаний ... сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу ... в судовому порядку» і «якщо платник єдиного внеску ...не оскаржив вимогу в судовому порядку ... протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки» у їхньому системному взаємозв`язку не підлягає застосуванню розширювальне тлумачення. За своїм лексико-стилістичним змістом ці норми сутнісно врегульовують саме та лише альтернативне право платника єдиного внеску на оскарження вимоги в судовому порядку та кореспондуючі повноваження органу доходів і зборів направити до відповідного підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, якщо платник єдиного внеску, зокрема, не сплатив суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею та не оскаржив вимогу протягом 10 днів.

Закон № 2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку. Строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України.

Указана норма є процесуальною, регулює процесуальний порядок захисту судом порушеного або оскаржуваного суб`єктивного права і створює оптимальні умови для досягнення юридично визначеного результату.

Наведене свідчить про відсутність колізії між нормами статті 25 Закону № 2464-VI та частини четвертої статті 122 КАС України. Колізія виникає, коли на регулювання одних фактичних обставин (суспільних відносин) претендують як мінімум дві правові норми, які регулюють одні й ті самі суспільні відносини по-різному. Водночас кожна галузь права обов`язково має свій власний самостійний предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, урегульованих нормами відповідної галузі права. Норми різних галузей права не можуть перебувати в колізії, оскільки вони регулюють різні сторони одних і тих самих суспільних відносин.

Критерієм для виокремлення правових систем з переважанням юридичного процесу є пріоритетність у правовому регулюванні процесуальних правил, які передують появі норм матеріального права. Можна допускати відступ від правила застосування тієї норми, яка закріплена у відповідній галузі, і обирати норму іншого акта у випадках, коли вона покращує правове положення суб`єктів.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Принцип преюдиції правомірності поведінки з найбільш сприятливим для особи тлумаченням відповідної норми права узгоджується з наведеним у статті 5 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування принципом загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів відповідно до принципу in dubio pro tributario має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону № 2464-VI.

Вказану правову позицію сформулювала судова палата Верховного Суду з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19 (адміністративне провадження № К/9901/19568/20), відступивши від висновків, попередньо викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 8 серпня 2019 року у справі № 480/106/19, від 19 березня 2020 року у справі №140/1757/19, від 28 травня 2020 року у справі № 200/11547/19-а, від 11 лютого 2021 року у справі №580/3380/19 та інших з аналогічною правовою позицією.

При цьому у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 8 серпня 2019 року у справі № 480/106/19, від 19 березня 2020 року у справі №140/1757/19, від 28 травня 2020 року у справі № 200/11547/19-а, від 11 лютого 2021 року у справі №580/3380/19 Верховний Суд до цього висловлював правову позицію, відповідно до якої спеціальним законодавчим актом, що визначає строки звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату єдиного внеску, є саме Закон № 2464-VI. Установлений абзацом дев`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI строк для платника єдиного внеску, протягом якого останній може оскаржити вимогу в судовому порядку, у взаємозв`язку із положеннями статті 122 КАС України, становить десять днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскарження вимоги в адміністративному порядку не позбавляє платника права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом дев`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI.

Отже 25.02.2021 року Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги.

Проте у цій справі позивач звернувся до суду з позовом 05.07.2019 року і суди попередніх інстанції приймали рішення про залишення позову без розгляду з врахуванням судової практики, викладеної в постановах Верховного Суду зокрема від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а та від 8 серпня 2019 року у справі № 480/106/19, тобто до зміни судової практики, яка викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року та відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування строків звернення до суду, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 (адміністративне провадження № К/9901/19455/20) судова палата наголошувала на тому, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Отже задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій у спірних правовідносинах неправильно застосували частину четверту статті 25 Закону № 2464-VI, формулюючи висновок, що строк для звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження вимоги становить десять днів з дня отримання рішення органу вищого рівня, прийнятого за результатами розгляду скарги на цю вимогу, оскільки строк звернення до суду з позовом про оскарження вимоги зі сплати єдиного внеску визначений частиною четвертою статті 122 КАС України, та складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги.

Отже, отримавши 03.06.2019 року рішення ДФС України від 29.05.2019 за результатами розгляду скарги та звернувшись до суду з даним позовом 02.07.2019 року, ОСОБА_2 не пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, судові рішення слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі №140/2102/19 скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: В.В.Хохуляк В.П. Юрченко