ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року

м. Київ

справа № 826/2588/17

адміністративне провадження № К/9901/49220/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року (суддя - Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді: Беспалов О.О., Губська О.А.) у справі №826/2588/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі також - ТУДСА України в Донецькій області) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ТУДСА України в Донецькій області у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй посадового окладу судді за період з 29 вересня 2015 року по 05 листопада 2017 року включно;

- зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити посадовий оклад судді за період з 29 вересня 2015 року по 05 листопада 2017 року в сумі 377 545,34 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Указом Президента України від 17 січня 2014 року №13 її було призначено на посаду судді Шахтарського міськрайонного суду Донецької області, наказом від 24 лютого 2014 року № 7-2 - зараховано до штату зазначеного суду. У зв`язку з тим, що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення правосуддя суддями зазначеного суду неможливо з незалежних від них причин. Тому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України) від 09 квітня 2015 року № 16/зп-15 позивача було прикріплено до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі також- Закон № 192-VIII), позивачеві по 29 вересня 2015 року виплачувалась суддівська винагорода. Проте із зазначеної дати виплата суддівської винагороди була безпідставно припинена і на даний час не поновлена. Позивач вважає, що її Конституційні права порушені у зв`язку з тим, що підставою для нарахування та виплати суддівської винагороди є саме статус професійного судді, а його незмінність, обумовлює постійність вказаних виплат протягом перебування у такому статусі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати посадового окладу судді за період з 29 вересня 2015 року по 31 грудня 2016 року в сумі 214 878,67 грн. Зобов`язано ТУ ДСА України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 посадовий оклад судді з 01 січня 2017 року по 30 березня 2017 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Мотиви, з яких суд першої та апеляційної інстанцій дійшли зазначених висновків, ґрунтуються на тому, що позивач, яка була прикріплена до Слов`янської міськрайонного суду Донецької області за рішенням ВККС України відповідно до пункту 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», вважається прикріпленою до такого суду до дня прийняття ВККС України рішення про її відрядження, проте на строк, що не може перевищувати шість місяців з дня набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» тобто з 30 вересня 2016 року до 30 березня 2017 року та має право на отримання посадового окладу за період з дня закінчення строку такого прикріплення до дня прийняття ВККС України рішення про її відрядження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі ТУДСА України в Донецькій області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам чинного законодавства не врахували, що відповідач, припинивши 28 вересня 2015 року нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законами України, оскільки законодавством не передбачено постійної виплати суддівської винагороди суддям, які не надали заяви про їх прикріплення до відповідних судів України та не відносяться до категорій, що визначені у пункті 6 рішення Ради суддів України від 04 лютого 2016 року №11. Скаржник зазначає, що питання виплати заробітної плати безпосередньо пов`язане з фактичним виконанням працівником своїх обов`язків, тобто підставою для нарахування суддівської винагороди є факт перебування судді у трудових відносинах із судом, наявність наказу про зарахування до штату суду і табель обліку використання робочого часу.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Бевзенка В.М. від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ТУДСА України в Донецькій області. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року.

12 червня 2019 року за результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Соколов В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 було введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», відповідно до якої на території Луганської та Донецької областей розпочата антитерористична операція (далі - АТО).

До Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р, включене, зокрема, місто Шахтарськ Донецької області (на території якого розміщений Шахтарський міськрайонний суд Донецької області).

Розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України «Про визначення територіальної підсудності справ» від 02 вересня 2014 року № 27/038-14 змінено територіальну підсудність справ, підсудних розташованим у районі проведення АТО місцевим загальним судам.

Рішенням Ради суддів України від 23 грудня 2014 року № 76 (далі - Рішення РСУ № 76) було тимчасово прикріплено до штату судів того самого рівня і спеціалізації відповідно в Донецькій та Луганській областях, що функціонують на території, підконтрольній українській владі, суддів, які подали заяви на переведення на роботу на посадах суддів до інших судів України з судів, які тимчасово знаходяться на неконтрольованій території Донецької та Луганської областей, до прийняття рішення про їх переведення у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 3 Рішення РСУ № 76, головами відповідних судів видаються накази про тимчасове прикріплення таких суддів на підставі заяв суддів про прикріплення та штатних розписів.

Наказом ДСА України «Про визначення кількості суддів у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим» від 15 жовтня 2014 року № 133, виданому на виконання Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням АТО», було збільшено кількісний склад місцевих загальних судів.

Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» визначено, що у разі, якщо суд припиняє роботу у зв`язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням АТО або іншими надзвичайними обставинами, суддя, який обіймає посаду в такому суді, може бути, за рішенням ВККС України, на строк не більше ніж на шість місяців, прикріплений до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості із збереженням за ним посадового окладу, але без відповідних доплат.

Рішенням ВККС України від 09 квітня 2015 року № 16/зп-15 ОСОБА_1 прикріплено до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, у зв`язку з чим починаючи з 28 березня 2015 року протягом шести місяців позивачу виплачувалась суддівська винагорода без доплат.

Ураховуючи, що строк прикріплення сплинув, з 28 вересня 2015 року позивачу припинено виплату суддівської винагороди.

30 вересня 2016 року набрала чинності нова редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Пунктом 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону було законодавчо вирішено питання виплати суддівської винагороди та прикріплення суддів, які були прикріплені до інших судів Луганської та Донецької областей на підставі відповідних рішень ВККС України.

Позивач звернулась до відповідача з заявою від 03 жовтня 2016 року про виплату їй посадового окладу судді відповідно до пункту 34 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 29 вересня 2015 року.

Листом від 05 січня 2017 року відповідача повідомлено про відсутність правових підстав для виплати їй посадового окладу судді, оскільки позивачу не продовжено термін прикріплення відповідно до Рішення Ради суддів України від 04 лютого 2016 року №11.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Також, Рішенням ВККС України від 06 листопада 2017 року № 77/пс-17 до Вищої ради правосуддя внесено подання з рекомендацією про відрядження судді Шахтарського міськрайонного суду Донецької області Сергієнко Г.Л. для здійснення правосуддя до Солом`янського районного суду міста Києва строком на шість місяців.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2017 року ухвалено рішення внести подання Президенту України про відрядження строком на шість місяців для здійснення правосуддя до Солом`янського районного суду міста Києва.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок призначення чи обрання суддею і умови забезпечення суддів визначаються виключно Конституцією України та Законом № 2453-VI, які передбачають особливості забезпечення функціонування судової влади, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 145 Закону № 2453-VI, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За приписами частини другої статті 145 Закону № 2453-VI, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.

Відповідно до частини третьої статті 145 Закону № 2453-VI встановлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.

Як зазначалось вище, пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 192-VIII, передбачено, у разі, якщо суд припиняє роботу у зв`язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням АТО або іншими надзвичайними обставинами, суддя, який обіймає посаду в такому суді, може бути, за рішенням ВККС України, на строк не більше ніж на шість місяців, прикріплений до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості із збереженням за ним посадового окладу, але без відповідних доплат.

З метою врегулювання соціального захисту суддів тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей 23 грудня 2014 року Радою суддів України було прийнято рішення №76 (далі - Рішення), відповідно до якого Державну судову адміністрацію України було зобов`язано забезпечити виплату суддівської винагороди, обрахованої з дня останнього нарахування до дня тимчасового прикріплення, та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (у разі перебування у відпустці) та суддівської винагороди до моменту переведення в установленому законом порядку в судах, до яких судді тимчасово прикріплені.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення визначено головам відповідних судів видати накази про тимчасове прикріплення таких суддів на підставі заяв суддів про прикріплення та штатних розписів судів у порядку та на умовах, визначених пунктом 2 Рішення.

Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, рішенням ВККС України від 02 вересня 2015 року №16/зп позивача прикріплено до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, у зв`язку з чим, починаючи з 28 березня 2015 року протягом шести місяців позивачу виплачувалася, суддівська винагорода без доплат.

В подальшому порядок забезпечення суддів судів, які розташовані на тимчасово окупованій території і припинили свою роботу, визначено Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» та Рішенням ради суддів України від 04 лютого 2016 року №11.

У рішенні Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 11 визнано за необхідне здійснення невідкладних заходів для забезпечення гарантій незалежності суддів, які обіймають штатні посади в місцевих загальних судах Донецької та Луганської області, що припинили свою роботу, а також суддів судів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, у тому числі стосовно прикріплення таких суддів до інших судів того ж рівня й спеціалізації в іншій місцевості та виплати їм суддівської винагороди.

Цим Рішенням визначено, що суддів судів Донецької та Луганської областей, які прикріплені рішеннями ВККС України відповідно до пункту 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (Закон N 192-VIII) строк прикріплення яких не закінчився, тимчасово прикріпити до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області та Рубіжанського міського суду Луганської області відповідно з дня, наступного за днем закінчення строку такого прикріплення (пункт 5).

Відповідно до пунктів 2 - 5 цього рішення прикріпленню підлягають судді, які:

- подали заяви про переведення до іншого суду, які не розглянуті повноважними органами (Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Верховною Радою України);

- подали заяви про переведення до іншого суду та отримали рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- подали заяву про обрання суддею безстроково у зв`язку з закінченням строку повноважень та матеріали щодо цього питання, не розглянуті повноважними органами;

- подали заяви про звільнення за власним бажанням або у відставку й заяви не розглянуті відповідними повноважними органами (Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Вищою радою юстиції або Верховною Радою України);

- перебувають у відпустках по вагітності та пологах, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до виходу на роботу або подання заяви про переведення до іншого суду (пункт 6).

Рішенням РСУ від 08 квітня 2016 року № 29 визначено, що Рада суддів України у Рішенні від 04 лютого 2016 року № 11 визнала за необхідне здійснення заходів забезпечення гарантій незалежності суддів, які обіймають штатні посади в місцевих загальних судах Донецької та Луганської області, які припинили свою роботу, а також суддів судів Автономної республіки Крим та міста Севастополя, у тому числі стосовно прикріплення таких суддів до інших судів того ж рівня й спеціалізації в іншій місцевості та виплати їм суддівської винагороди. У зв`язку з чим було прийнято рішення про тимчасове прикріплення вказаних суддів, строк прикріплення яких закінчився, до відповідних місцевих судів з дня, наступного за днем закінчення строку такого прикріплення.

Згідно з пунктом 6 рішення Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 11 дія цього рішення розповсюджується на виключний перелік суддів, які станом на дату набрання чинності цим рішенням не переведені на роботу до іншого суду.

Крім того, у пункті 1 зазначеного Рішенні РСУ від 08 квітня 2016 року № 29 роз`яснено, що дія Рішення Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 11 розповсюджується на суддів, які визначені у пунктах 2 - 5 цього рішення.

Аналіз наведених рішень Ради суддів України № 11 від 04 лютого 2016 року та № 29 від 08 квітня 2016 року дає підстави для висновку, що шестимісячний строк прикріплення, який дає право на збереження посадового окладу, пов`язується з моментом відновлення роботи суду, коли таке прикріплення припиняється, або ж з моментом переведення судді для роботи до іншого суду в передбаченому законом порядку.

У разі коли строк прикріплення судді до іншого суду спливає, а суд не відновив свою роботу, такий суддя втрачає статус прикріпленого, а отже й право на збереження за ним виплат в розмірі посадового окладу.

Можливість продовження виплати посадового окладу такому судді обумовлюється лише прийняттям нового рішення щодо його прикріплення до іншого суду, та виданням відповідного наказу головою суду, до якого суддя буде прикріплений.

Тобто, чинним законодавством не передбачено постійної виплати суддівської винагороди суддям, які не прикріплені до відповідних судів України та не відносяться до категорій, що визначені у пунктах 2 - 6 рішення Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 11.

З матеріалів справи вбачається, що відомості про прикріплення позивача до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області відсутні.

Згідно з пунктом 34 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, суддя, який був прикріплений до іншого суду за рішенням ВККС України, має право на отримання посадового окладу за період з дня закінчення строку такого прикріплення до дня прийняття ВККС України рішення про його відрядження.

Водночас, суддя, який був прикріплений до іншого суду за рішенням ВККС України відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», вважається прикріпленим до такого суду до дня прийняття ВККС України рішення про його відрядження. Строк такого прикріплення не може перевищувати шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивач, яка була прикріплена до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за рішенням ВККС України відповідно до пункту 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», вважається прикріпленою до такого суду до дня прийняття ВККС України рішення про її відрядження (06 листопада 2017 року № 77/пс-17), проте на строк, що не може перевищувати шість місяців з дня набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (30 вересня 2016 року) тобто до 30 березня 2017 року та має право на отримання посадового окладу за період з дня закінчення строку такого прикріплення до дня прийняття ВККС України рішення про її відрядження.

Водночас, суди залишили поза увагою те, що позивачка вже зверталась із аналогічними позовними вимогами до суду (справа №805/191/16-а), у якій постановою Донецького окружного адміністративного суду 22 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до ТУДСА України в Донецькій області, ДСА України про нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 29 вересня 2015 року по 30 квітня 2016 року відмовлено.

Вказані рішення судів попередніх інстанцій у справі №805/191/16-а постановою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій мали співставити періоди, за які позивач просить стягнути суддівську винагороду, у справі №805/191/16-а і посадовий оклад у справі, що розглядається й перевірити, чи вони не дублюються.

Крім цього слід врахувати, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Тобто, суддівська винагорода без доплат і є посадовим окладом, який за пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 192-VIII зберігався за суддею прикріпленим до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості.

Отже, суди допустили порушення норм процесуального права в частині дослідження доказів у справі і встановлення обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

Виплата суддівської винагороди за період, коли установа (суд) розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території можлива лише у разі повернення території під контроль органів державної влади, або переміщення установи в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи, якщо така продовжує функціонувати і її працівники виконують свої обов`язки.

Водночас, судами попередніх інстанцій не встановлено де та за яким судом ( у період з дня закінчення строку прикріплення) рахувалась позивачка, яким чином здійснювала свої посадові обов`язки, чи перебувала вона фактично на роботі, та якими доказами це може бути підтверджено (табель обліку робочого часу, тощо).

Частинами четвертою та п`ятою статті 11 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частини другої статті 69 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Аналогічні приписи наведені в частині четвертій статті 9, частині третій статті 77 КАС України, в редакції чинній після 15 грудня 2017 року (на час ухвалення рішення у справі судом апеляційної інстанції).

Всупереч наведених законодавчих приписів судами попередніх інстанцій не витребувано у сторін належних доказів, які б дали можливість встановити наведені вище обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновків про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об`єктивного вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року у справі №826/2588/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк