ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року

м. Київ

справа № 808/867/16

адміністративне провадження № К/9901/10421/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у складі колегії судів: Дуляницької С.М., Нестеренко Л.О., Стрельнікової Н.В. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Баранник Н.П., Дурасової Ю.В., Щербака А.А. у справі №808/867/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про стягнення заборгованості,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, в якому просив:

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 8146, 14 грн;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, який станом на 29.02.2016 складає 41475,20 грн;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України подати суду звіт про виконання постанови суду по цій справі у строк, визначений судом.

2. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року позов було задоволено частково.

2.1. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5666, 83 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

4.1. Позивач обіймав посаду начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

4.2. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справи України від 06.11.2015 №2370 о/с «По особовому складу», полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції).

5. Уважаючи протиправним дії відповідача щодо невиплати при звільненні компенсації за невикористану щорічну відпустку та середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав.

6. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачу безпідставно не здійснено розрахунок за невикористані 16 днів відпустки. Водночас відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, суд дійшов висновку, що спеціальним законодавством спірні правовідносини врегульовані таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється.

7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивача звільнено у зв`язку з переходом на роботу (службу) до Національної поліції, де останній мав змогу у відповідності до вимог закону використати частину відпустки за фактично відпрацьований ним час у 2015 році, а тому останній не набув право на грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

8. Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд.

8.1 Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права.

8.2. Скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції дана невірна оцінка обставинам справи, оскільки позивач звільнився з однієї юридичної особи та був прийнятий на службу до іншої, яка не є її правонаступником.

8.2. Крім того, вважає, що судом першої та апеляційної інстанції не було враховано, що служба в органах МВС є публічною службою та дає позивачу право на застосування до правовідносин, що виникли у зв`язку з затримкою розрахунку норм Кодексу законів про працю України.

8.3. Також, на думку скаржника, він має право на компенсацію не за 16, а за 23 дні невикористаної щорічної відпустки, а докази надані відповідачем щодо обліку наданої відпустки та її залишку вважає недопустимими.

9. Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

10. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» (який був чинним на дату звільнення позивача з посади) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

11. Згідно з пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української PCP, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української PCP №114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення №114), особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

12. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

13. Згідно з пунктом 2 Положення № 114, позивач належить до старшого начальницького складу.

14. Таким чином судом першої інстанції було вірно встановлено, що позивачу при звільненні з органів внутрішніх справ повинна була бути виплачена грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку.

15. Крім того, відповідачем не заперечувались обставини, що така компенсація позивачу виплачена не була.

16. Скаржник стверджував, що ним за 2015 рік не використано 23 дні відпустки; згідно з пояснень співробітників відповідача, а сума компенсації за невикористану відпустку складає 8146, 14 грн.

17. Відповідно до норм статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

18. Водночас згідно з положеннями статей 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

19. Натомість відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

20. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Департаменту внутрішньої безпеки від 26.05.2016 №4189/42-02/0416 ОСОБА_1 у році звільнення за фактично відпрацьований час не використано 16 діб відпустки.

21. Згідно з довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 03.06.2016 № 12/166, компенсація за невикористану чергову відпустку в 2015 році за 16 календарних днів ОСОБА_1 складає 5666, 83 грн.

22. Таким чином доводи позивача викладені в касаційній скарзі щодо кількості днів невикористаної відпустки та недопустимості доказів наданих відповідачем не знайшли свого підтвердження.

23. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачу при звільненні з органів внутрішніх справ повинна була бути виплачена грошова компенсація за невикористану чергову відпустку в 2015 році за 16 календарних днів у сумі 5666, 83 грн.

24. Разом з цим, згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17 лютого 2015 року (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

25. Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, затримку виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

26. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

27. Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

28. Колегія суддів зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

29. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

30. Водночас, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає принцип офіційного з`ясування всіх обставин по справі, проте суд першої інстанції зробивши вірний висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо його права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для отримання позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку.

31. Так судом не було досліджено предмет позовних вимог в цій частині, не з`ясовано інформацію та не витребувано відповідних матеріалів для здійснення розрахунку зазначеної виплати компенсації.

32. Зазначені обставини унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції, що є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд в частині вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку.

33. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

34. Відповідно до статті 352 Кодекс адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

35. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

36. Таким чином, постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, постанову суду першої інстанції в частині вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 5666, 83 грн. - залишити в силі, а в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку - скасувати з направленням в цій частині справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

37. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

38. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі №808/867/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про стягнення заборгованості - скасувати.

39. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку - скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

40. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 5666,83 грн - залишити в силі.

41. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко