Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №754/3679/17

провадження №К/9901/24255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за участю третьої особи - Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва, прийняту 7 липня 2017 року у складі головуючого судді - Грегуль О.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 8 серпня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.,

І. Обставини справи:

1. У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), за участю третьої особи - Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача пов`язану з не вчиненням у виконавчому провадженні ВП № 52193633 належних заходів примусового виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2011 року у справі № 2а-4151/11 щодо проведення перерахунку та виплати недоплаченої пенсії у період з 24 листопада 2010 року по 22 липня 2011 року;

1.2. зобов`язати відповідача вжити у виконавчому провадженні ВП № 52193633 належні заходи примусового виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2011 року у справі № 2а-4151/11 щодо проведення перерахунку та виплати недоплаченої пенсії у період з 24 листопада 2010 року по 22 липня 2011 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на державного виконавця покладені обов`язки належним чином здійснювати заходи примусового виконання судового рішення, для чого діючим законодавством йому надані певні повноваження, однак відповідачем будь-яких належних заходів щодо примусового виконання постанови суду від 14 липня 2011 року вчинено не було та безпідставно повернуто виконавчий лист стягувачу.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Деснянський районний суд м. Києва постановою від 7 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовив в повному обсязі.

4. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що державним виконавцем вжито належні заходи виконання постанови Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2011 року в справі №2-а-4151/11 передбачені чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

5. Позивач, вважаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати їх рішення, та постановити нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.

5.1. Заперечення на касаційну скаргу відповідачем не подавались.

ІV. Джерела права й акти їх застосування

6. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

7. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

8. Відповідно до частини третьої статті 181 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи), яка повністю кореспондується з частиною третьою статті 287 КАС України в чинній редакції, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

9. Згідно із Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою КМУ № 229 від 02 липня 2014 року, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.

10. З 07 квітня 2015 року вищевказане Положення про ДВС втратило чинність у зв`язку із прийняттям постанови КМУ № 150 від 31 березня 2015 року, якою погоджено пропозицією Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.

11. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

12. Згідно статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

13. Відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432, органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

14. Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

15. Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції).

До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.

16. Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв`язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

17. Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.

18. Частиною першою статті 52 КАС України (в редакції яка діяла на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, і яка повністю кореспондується з діючою редакцією статті 48 КАС України) передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

19. Отже вказаними нормами статті встановлено, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

20. За правилами статті 242 КАС України (в чинній редакції) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

V. Оцінка Верховного Суду

21. Виходячи із зазначених положень закону, а також предмету позовних вимог, Верховний суд дійшов висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що в даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

22. Враховуючи те, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

23. Суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд постанови суду першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув в той час як про це зазначав в апеляційній скарзі сам позивач.

24. В аргументування вимог касаційної скарги, позивач також звертає увагу суду на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача та необхідно провести його заміну.

25. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права.

26. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

VІ. Судові витрати

27. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 262, 263, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 7 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова