Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.05.2020 року у справі №522/1828/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2020 року

Київ

справа №522/1828/17

адміністративне провадження №К/9901/35088/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 522/1828/17

за позовом ОСОБА_1

до заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни, заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни

про визнання дій неправомірними,

за касаційною скаргою заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни

на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 03 квітня 2017 року (у складі судді Кравчук Т.С.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (у складі колегії суддів Скрипченка В.О., Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни (далі також - відповідач 1, заступник начальника ГУ ПФУ в Одеській області Яворська Т.П.), заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни (далі також - відповідач 2, Охріменко О.В . ) у якому просив:

- визнати протиправними дії заступника начальника ГУ ПФУ в Одеській області Яворської Т.П. щодо невиконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 522/3537/15-а і заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко О.В. щодо відмови позивачу листом від 13 січня 2017 року за вих. № 14576/М-11 у задоволенні скарги на дії заступника начальника ГУ ПФУ в Одеській області Яворської Т.П. щодо невиконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 522/3537/15-а.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є пенсіонером Міністерства оборони України, який знаходиться на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. Дії відповідачів позивач вважає протиправними та такими, що порушують і обмежують його права та суперечать конституційним нормам.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу Заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни задоволено частково, апеляційну скаргу заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни задоволено частково. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат змінено, виклавши абзац третій та четвертий постанови у наступній редакції:

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 320 грн.

Стягнути з Пенсійного фонду України (ЄДРПОУ 00035323) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 320 грн.

В іншій частині постанову Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги по суті спору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що посадові особи ГУ ПФУ в Одеській області при проведенні перерахунку пенсії позивача на виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2015 року та на підставі довідки Одеського обласного військового комісаріату від 26 квітня 2016 року діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, зокрема, з порушенням статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та пунктів 3, 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 45 (далі - Порядок № 45).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2017 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заступник начальника ГУ ПФУ в Одеській області Яворська Тетяна Павлівна звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/1828/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 25 травня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 522/1828/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 травня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства оборони України, який знаходиться на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 522/3537/15-а частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нездійснення перерахунку та невиплати призначеної позивачу пенсії з урахуванням посадового окладу, встановленого Наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року № 814, та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з урахуванням посадового окладу, встановленого Наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року № 814 з 23 серпня 2014 року.

На виконання зазначеної постанови, Одеським обласним військовим комісаріатом виготовлено та направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку від 30 жовтня 2015 року про розмір грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 повинно сплачуватися пенсійне забезпечення, з урахуванням визначеного права на підвищення пенсії, згідно з наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року.

Як вбачається з зазначеної довідки, загальна сума грошового забезпечення позивача складає 3 631,00 грн., з яких: посадовий оклад - 1 460,00 грн., оклад за військове звання - 130,00 грн., відсоткова надбавка за вислугу років (40%) - 636,00 грн., надбавка за виконання ОВЗ (50%) - 1 113,00 грн., надбавка за таємність (10%) - 146,00 грн., премія (10%) - 146,00 грн.

Для проведення перерахунку пенсії з урахуванням нового розміру посадового окладу ГУ ПФУ повинно було на підставі отриманої довідки Одеського обласного військового комісаріату визначити розмір пенсії, яка складає 74% від загального розміру грошового забезпечення, включаючи всі його складові, як це передбачено пунктом 5 Порядку № 45.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року з урахуванням посадового окладу відповідної категорії військовослужбовців, встановленого наказом Міністра оборони України № 814 від 27 листопада 2013 року та сплати недоотриманого пенсійного забезпечення з 23 серпня 2014 року.

З отриманого, за підписом заступника начальника ГУ ПФУ Яворської Т.П. листа від 10 травня 2016 року № 564/м-11 вбачається, що позивачу у листопаді 2015 року зроблено перерахунок пенсії тільки з урахуванням посадового окладу в розмірі 1 460,00 грн. та без врахування інших складових грошового забезпечення, посилаючись на постанову суду, якою передбачено здійснити перерахунок пенсії лише з урахуванням підвищення посадового окладу відповідної категорії військовослужбовців на підставі наказу Міністра оборони України № 814 від 27 листопада 2013 року до 1 460,00 грн., у зв`язку з чим Головне управління Пенсійного фонду України діяло в межах покладеного на нього постановою суду обов`язку.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 був змушений звернутися до Голови правління Пенсійного фонду України зі скаргою на протиправні дії заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Т.П. щодо невиконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 522/3537/15-а та порушення пенсійного законодавства.

Листом від 13 січня 2017 року № 14576/М-11, за підписом заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко О.В., позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволені скарги, у зв`язку з тим, що заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворська Т.П. діяла правомірно та у відповідності з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 522/3537/15-а.

Позивач вважає, що дії заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Т.П. щодо невиконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року по справі № 522/3537/15-а та дії заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко О.В. щодо відмови у задоволені скарги на дії заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Т.П. є протиправними.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі зазначено, що рішенням у справі № 522/3537/15-а зобов`язання вчинити певні дії було покладено на головне ГУ ПФУ в Одеській області, тобто на державний орган, який є окремою, самостійною юридичною особою, а тому посадові особи цього органу не можуть нести відповідальності за виконання чи невиконання зобов`язань державного органу. Таким чином, позовні вимоги до конкретної посадової особи державного органу є безпідставними. Крім того, відповідно до статті 50 КАС України, відповідачем у адміністративній справі може бути лише суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено законом.

20 жовтня 217 року від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу, де зазначено, що заступник начальника ГУ ПФУ в Одеській області Яворська Т.П., як посадова особа Управління, не тільки ухилилась від свого обов`язку щодо контролю за дотриманням законодавства і належним виконанням судового рішення, а й порушила права позивача на отримання пенсії в передбаченому законом розмірі. Крім того, ГУ ПФУ в Одеській області не має права виключати з грошового забезпечення деякі надбавки та відповідно зменшувати розмір отриманих виплат.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 257 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 372 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Згідно статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 382 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Таким чином, оскаржувані дії заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни, заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни, які полягають у не здійсненні перерахунку та не виплаті призначеної позивачу пенсії з урахуванням посадового окладу, встановленого Наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року № 814, на виконання судового рішення у справі № 522/3537/15-а, можуть бути оскаржені відповідно до положень статті 267 КАС України, які визначають порядок здійснення судового контролю за виконанням рішення суду.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини дев`ятої статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини п`ятої статті 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

За наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 367/1240/16-а.

За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та стаття 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Тобто, якщо позивач вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаної постанови Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2015 року у справі № 522/3537/15-а , то він може звернутись до суду в порядку КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору (щодо перерахунку та виплати пенсії з урахуванням посадового окладу та надбавок, встановлених Наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року № 814) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною дев`ятою статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі № 522/3537/15-а поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі № 522/1828/17.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У пункті 54 зазначеного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 03 квітня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни, заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни про визнання дій неправомірними закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін