Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.03.2018 року у справі №808/9150/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

26 березня 2019 року

справа №808/9150/15

адміністративне провадження №К/9901/39768/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у складі судді Матяш О.В.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року у складі суддів Чабаненко С.В., Прокопчук Т.С., Шлай А.В.

у справі № 808/9150/15

за позовом Комунального підприємства «Бердянськводоканал» Бердянської міської ради

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Комунальне підприємство «Бердянськводоканал» Бердянської міської ради (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, з мотивів безпідставності його прийняття.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0000802201 від 21 грудня 2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 409 990 гривень та 204 995 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій здійснили висновок про те, що при вирішенні спірного питання належить керуватися приписами підпункту 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, адже фактично в даному випадку відбулася компенсація різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету (субсидії) для операцій з постачання/відведення води (товарів/послуг).

У квітні 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, військового збору за період з 1 серпня 2014 року по 31 грудня 2014 року, єдиного соціального внеску за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 145/08-22-22-01-06/37622628 від 3 грудня 2015 року (далі - акт перевірки).

21 грудня 2015 року на підставі акта перевірки керівником податкового органу прийнято податкове повідомлення-рішення №0000802201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 614 985 гривень.

Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість став висновок контролюючого органу про те, що позивач повинен оподатковувати понаднормативні втрати води, які не передбачені нормативними розрахунками та будуть покриті грошовими коштами з бюджету.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунки обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що надаються населенню позивачем, затверджено міським головою м. Бердянська та узгоджені протоколами засідання комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу Запорізької області: № 1 від 23 квітня 2013 року, № 6 від 6 серпня 2013 року, № 9 від 30 жовтня 2013 року, № 18 від 21 березня 2014 року, № 22 від 15 травня 2014 року, № 23 від 20 травня 2014 року, № 28 від 31 липня 2014 року.

На підставі затверджених розрахунків позивачем отримано субвенцію з бюджету у розмірі 26 573 253 гривень. Кошти перераховувалися за кодом бюджетної класифікації « 2610».

Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 333 від 12 березня 2012 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 березня 2012 року за № 456/20769, визначено код бюджетної класифікації 2610 як «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)», який включає в себе:

1. субсидії підприємствам (установам та організаціям), поточні видатки одержувачів бюджетних коштів;

2. дотації сільськогосподарським товаровиробникам;

3. субсидії на покриття збитків підприємств, фінансову підтримку підприємств на безповоротній основі, а також інші субсидії;

4. відшкодування відсотків за користування кредитами;

5. державна підтримка громадських організацій;

6. поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям).

Відповідно до пункту 1.6 вказаної Інструкції, субсидії - це усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Відповідно до пункту 48 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

За приписами пункту 32 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України - міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до підпункту 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування операції з постачання товарів/послуг у частині суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету.

Суд не погоджується з думкою податкового органу, що понаднормативні втрати води не використані для отримання доходу, а тому не пов'язані з господарською діяльністю з надання послуг з водопостачання та водовідведення, в зв'язку з чим немає підстав відносити до складу податкового кредиту з податку на додану вартість з частки води, що припадає на понаднормативні втрати. Позивач не може вплинути на розмір понаднормативного споживання води та не може збільшити вартість води, що споживається населенням у разі відсутності лічильників, оскільки ціни на питну воду для населення за відсутності лічильників встановлюються органом місцевого самоврядування, як це встановлено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року.

Та обставина, що платник податку змушений нести збитки у зв'язку з встановленням державою в інтересах споживачів обмежень тарифів та норм споживання на водопостачання, жодним чином не впливає на направленість його діяльності на отримання прибутку.

Збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійснення господарської діяльності існує звичайний ризик не отримати дохід.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, стосовно того, що позивачем використовується вся придбана вода, у тому числі і понаднормативна в межах господарської діяльності платника податків та в даному випадку належить керуватися приписами пункту 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, адже фактично в даному випадку відбулася компенсація різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету (субсидії) для операцій з постачання/відведення води (товарів/послуг).

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів заперечення на позов та апеляційної скарги, яким надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року у справі № 808/9150/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер