Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.01.2018 року у справі №800/124/17

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Київ

26.02.2018 А/9901/113/18 800/124/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Ханової Р.Ф., суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за його позовом до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання незаконним та скасування рішення,

у с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції із позовом до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення останньої від 23 лютого 2017 №326/0/15-17 про звільнення його з посади судді у зв'язку з порушенням присяги та зобов'язання Вищої ради правосуддя розглянути його заяву про звільнення з посади судді за власним бажанням.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2017 Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (далі - Комісія) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

В ході розгляду адміністративної справи Вищий адміністративний суд України встановив наступні обставини.

26 грудня 2016 року Комісією, за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_2, відкритої рішенням Комісії від 20 вересня 2016 року №1725/дп-16, винесено рішення №1929/дп-16 про внесення до Вищої ради юстиції подання про його звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (далі - АРК) на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Прийняттю даного рішення передувало проведення Комісією за зверненням Вищої ради юстиції перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_2. до дисциплінарної відповідальності, за результатами якої членом Комісії Прилипком С.М. складено висновок із пропозицією відкрити стосовно нього нього дисциплінарну справу.

За результатами розгляду рішення Комісії від 26 грудня 2016 року №1929/дп-16, Вищої ради правосуддя прийнято рішення від 23 лютого 2017 року №326/0/15-17 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду АРК.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення останньої від 23 лютого 2017 року №326/0/15-17 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що Комісією і Вищою радою правосуддя встановлено обставини, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_2. присяги судді, що стало підставою для прийняття спірного рішення про його звільнення.

Так, Комісією в ході проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_2. встановлено, що останній не звертався із заявою про переведення до іншого суду в порядку Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі - Закон №1207), після окупаційних подій 2014 року в Україні. Інформація про поточне місце проживання/місцезнаходження судді, за даними Державної судової адміністрації України, була відсутня. Крім того, Комісія встановила, що, не будучи у встановленому порядку звільненим з посади судді, ОСОБА_2 подав заяви до державного органу іншої країни про рекомендування його на посаду судді Арбітражного суду Республіки Крим та на посаду судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду.

Комісією також встановлено факт відсутності судді ОСОБА_2. після спливу п'ятирічного строку його повноважень (6 серпня 2015 року) на роботі протягом тривалого часу без поважних причин та, як наслідок, систематичне нехтування обов'язками судді, що був оцінений як неналежна поведінка, яка порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя і з якої вбачаються ознаки порушення присяги судді.

Зазначені дії судді оцінені Комісією як вчинення істотного дисциплінарного проступку, несумісним із статусом судді, наслідком якого може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності, з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від №1402 (далі - Закон №1402).

В червні 2014 року до Комісії надійшла заява ОСОБА_2 про звільнення з посади судді за власним бажанням, розгляд якої зупинено до вирішення Комісією питання щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

У рішенні від 23 лютого 2017 року №326/0/15-17, на підставі даних, встановлених Комісією, та даних перевірки, проведеної членом Вищої ради правосуддя Олійник А.С., Вища рада правосуддя установила відсутність порушень Комісією встановленої Законом №1402 процедури дисциплінарного провадження і підтвердила наявність підстав для застосування до судді наслідків порушення законодавства про статус суддів.

Вищий адміністративний суд України висновки Комісії та Вищої ради правосуддя підтримав, порушень процедури прийняття рішення Вищою радою правосуддя від 23 лютого 2017 року №326/0/15-17 не встановив, зазначив, що дане рішення є обґрунтованим, мотивованим та прийнятим на законних підставах.

03 липня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява позивача про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2017 року, яка подана на підставі пункту 4 статті 237 КАС України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII та провадження за якою відкрито ухвалою цього суду від 11 вересня 2017 року.

У заяві позивач зазначає про невмотивованість вказаного судового рішення, про неврахування судом його доводів щодо допущеної Вищою радою юстиції та Комісією протиправної бездіяльності в частині не розгляду його заяви про звільнення за власним бажанням протягом 32 місяців.

Доводить, що після спливу п'ятирічного строку повноважень, на який його було призначено, він не може розглядатись як такий, що відповідає чи не відповідає займаній посаді судді, рівно як і його діяння не можуть бути оцінені як нехтування обов'язками судді - через фактичне нездійснення функції правосуддя.

Зазначає про неврахування судом тієї обставини, що ні Комісією, ні Вищою радою правосуддя у спірному рішенні останньої про звільнення його з посади судді не наведено конкретних випадків несумлінного виконання ним обов'язків судді, натомість зроблені загальні посилання про неналежну, за припущенням членів відповідних органів, поведінку його як судді, які ґрунтуються на неперевірених даних.

Правовими підставами заявлених до суду вимог щодо скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2017 року та постановлення нового судового рішення про задоволення позову визначив порушення цим судом норм матеріального права, зокрема положень норм статей 19, 43 Конституції України, статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - Закон №1798), статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453), пунктів 53, 57 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого її рішенням від 30 липня 2015 року №355/0/15-15.

У наданих суду поясненнях по суті справи представник Комісії зазначає, що розгляд дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_2 здійснювався у порядку, передбаченому Законом №2453, і до нього застосовано дисциплінарне стягнення, визначене Законом №1402. Встановлені Комісією факти свідчать про вчинення суддею ОСОБА_2. дисциплінарного проступку, зокрема допущення ним поведінки, яка порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, а отже є підставою для його звільнення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Обговоривши доводи заяви та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення заяви відсутні.

Частина шоста статті 126 Конституції України окремо визначає перелік підстав для звільнення судді з посади, до яких зокрема віднесено вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України).

Водночас частина сьома статті 126 Конституції України визначає перелік підстав припинення повноважень судді, ними є: 1) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину. Слід зазначити, що з урахуванням частини шостої статті 126 Конституції України, звільнення судді з передбачених законом підстав, у свою чергу є підставою для припинення повноважень судді.

Законодавство про статус суддів передбачає, що суддя, який подав заяву про відставку або про звільнення за власним бажанням, здійснює свої повноваження до прийняття/ухвалення рішення про його звільнення (частина четверта статті 120 Закону №2453, частина четверта статті 116 Закону №1402).

Суддя повинен додержуватися присяги і зобов'язаний дотримуватися правил суддівської етики (частина четверта-п'ята статті 55 Закону №2453; частини шоста-сьома статті 56 Закону №1402).

З огляду на зміст положень частин шостої та сьомої статті 126 Конституції України, частини четвертої статті 120 Закону №2453, частини четвертої статті 116 Закону №1402, закінчення п'ятирічного строку повноважень судді не може бути підставою для недотримання ним визначених законодавством обов'язків та вимог щодо його статусу.

Абзацом другим пункту 31 розділу ХІІ Перехідні положення Закону №1402 передбачено, що якщо на день набрання чинності цим Законом (30 вересня 2016 року) Комісією прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, Вища кваліфікаційна комісія суддів України застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону №1402 підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності визначено допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Органом, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді місцевого суду, статтею 94 Закону №2453 визначена Комісія. Статті 95-96 Закону №2453 регламентують порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді та рішення у дисциплінарній справі. Положеннями цих статей, зокрема, передбачено здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

За змістом частин першої, шостої статті 56 Закону №1798 питання про звільнення судді з підстави, визначеної, зокрема, пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя; за результатами розгляду питання про звільнення судді з вказаної підстави Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.

Частина друга статті 57 Закону №1798 передбачає, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Аналіз наведених положень законодавства дозволяє дійти висновку про те, що Вищою радою правосуддя прийнято законне рішення про звільнення судді з посади, а саме: із дотриманням встановленої законом процедури, за наявності встановлених законом підстав та у межах своїх повноважень, пропорційно і у межах встановленого законом строку.

Висновки Вищого адміністративного суду України в частині правової оцінки обставин справи правильні, заява ОСОБА_2 є необґрунтованою, а тому у її задоволенні належить відмовити.

Колегія суддів погоджується із висновками Вищого адміністративного суду України про те, що факт незвернення ОСОБА_2 із заявою про переведення до іншого суду - в порядку Закону №1207 - після окупаційних подій 2014 року в Україні, в сукупності із наявною інформацією про те, що ОСОБА_2, не будучи звільнений в законному порядку з посади судді, звернувся із заявою про рекомендування його на посаду судді в іншій державі, слід розцінювати як несумісний із статусом судді, в тому числі в частині норм суддівської етики.

При цьому суд враховує, що заявник, стверджуючи факт свого неперебування у трудових відносинах в іншій державі, не спростовує факту звернення до відповідних органів іноземної держави на окупованій території України із заявою про рекомендування його на посаду судді.

Доводи заявника щодо невмотивованості рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2017 року №326/0/15-17 свого підтвердження не знайшли.

Доводи заявника в частині не взяття судом до уваги стверджуваної бездіяльності Вищої ради юстиції і Комісії щодо не розгляду його заяви про звільнення суд визнає неналежними, оскільки вказана бездіяльність відповідних органів не була предметом розгляду в адміністративній справі №800/124/17 і не має жодного відношення до вирішення питання правомірності спірного рішення Вищої ради правосуддя.

Доводи заявника щодо порушення його конституційного права на працю внаслідок не розгляду його заяви про звільнення за власним бажанням суд вважає необґрунтованими, по-перше, через те, що за змістом положень пункту 53 Регламенту Вищої ради юстиції (втратив чинність на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року №52/0/15-17) розгляд заяви про звільнення судді за власним бажанням міг бути зупинений до вирішення питання про дисциплінарну відповідальність; по-друге, даний довод заявника випливає із попереднього доводу і пов'язаний із питанням бездіяльності Вищої ради юстиції щодо нерозгляду заяви про його звільнення за власним бажанням, що не було предметом судового розгляду у Вищому адміністративному суді України.

Доводи заявника щодо відсутністі посилань на конкретні випадки несумлінного виконання ним обов'язків судді суд відхиляє - з огляду на встановлені у ході розгляду справи та неспростовані самим позивачем обставини щодо відсутності його на робочому місці протягом тривалого часу після спливу п'ятирічного строку, на який його призначено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 235-242 244 244-1 КАС України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, суд

п о с т а н о в и в :

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2017 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Направити дану постанову особам, які беруть участь у справі.

Судді: Р.Ф.Ханова

І.А.Гончарова

І.Я.Олендер