Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2020 року у справі №804/486/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 804/486/18

адміністративне провадження № К/9901/316/20

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (судді - Семененко Я. В., Бишевська Н. А., Добродняк І. Ю.) у справі № 804/486/18 в частині відмови у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Офіс великих платників податків ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 6 листопада 2017 року № 0010404617 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 602 000 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 301 000 грн,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (далі - Товариство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2017 року № 0010414617,0010234619,0010404617,0010394617,0010224617,0010264617,0010254617,0010254617,0010244617,0010214617,0010284617,0010334617,0010354617.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що обставини, покладені в основу висновків акта перевірки, не відповідають фактичним обставинам, висновки акта перевірки не враховують усіх документів, наданих під час проведення перевірки, а правова кваліфікація обставин є юридично хибною та ґрунтується на нормативно-правових актах, частина з яких не поширюють свою дію на спірні правовідносини або взагалі втратили чинність на момент існування правовідносин, що були предметом перевірки.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 6 листопада 2017 року № 0010414617,0010404617,0010264617,0010254617; в іншій частині позову відмовлено.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до апеляційного суду, яким постановою від 26 листопада 2019 року скаргу було задоволено частково: рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та в цій частині прийнято нову постанову про часткове задоволення позову: податкове повідомлення-рішення № 0010254617 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10 129 769 грн та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 788 265,68
грн визнано неправомірним та скасовано; податкове повідомлення-рішення № 0010404617 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 2 200 884 грн та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 091 441 грн визнано неправомірним та скасовано; податкове повідомлення-рішення № 0010414617 в частині зменшення розміру від'ємного значення ПДВ на суму 16 950 грн визнано неправомірним та скасовано; у задоволенні іншої частини позовних вимог, які задоволені судом першої інстанції відмовлено. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, які було задоволено судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, зокрема, про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення № 0010404617 в частині збільшення контролюючим органом податкових зобов'язань з ПДВ на суму 642 171 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 321 085 грн (з урахуванням приписів пункту 102.1 статті 102 ПК України).

Так, апеляційний суд погодився з висновками контролюючого органу про те, що позивачем в порушення пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України завищено податковий кредит з ПДВ відповідно до заяв зі скаргою на постачальників (за податковими накладними не отриманими та/або отриманими з порушенням порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), наданих з порушенням 60 - денного строку, що настає за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну, на загальну суму ПДВ 692 170,95 грн.

Такі висновки контролюючого органу обґрунтовано тим, що платник податку втрачає право на включення до складу податкового кредиту звітного податкового періоду сум ПДВ на підставі наданої заяви зі скаргою на постачальника, що відмовився у наданні податкової накладної, у разі надання такої заяви до звітної декларації по операціях, перша подія по яких сталася більше ніж за 60 календарних днів до настання граничного терміну подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано таку податкову накладну.

Товариство частково не погодилось із рішенням суду апеляційної інстанції та звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0010404617 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 602 000 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 301 000 грн та передати в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом не було належним чином досліджено всі докази у справі, та не встановлені обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору.

Так, отримання позивачем товарів від товариства з обмеженою відповідальністю "Здраво" на суму 8 600 000 грн (ПДВ - 602 000 грн), поставка яких оформлена податковою накладною, складеною 31 липня 2014 року, за посиланням позивача, фактично відбулося 1 серпня 2014 року, що підтверджується договором поставки та видатковою накладною, яку підписано покупцем (позивачем) 1 серпня 2014 року. За таких обставин перша подія, у розумінні пункту 198.2 статті 198 ПК України в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, відбулася 1 серпня 2014 року, відповідно, датою виникнення права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту було 1 серпня, а не 31 липня 2014 року, як про це зазначав відповідач. Таким чином, звітним періодом за вказаною господарською операцією був серпень 2014 року (місяць, в якому відбулася перша подія), отже, подання 20 жовтня 2014 року позивачем заяви зі скаргою на постачальника щодо ненадання відповідної податкової накладної вчинено в межах встановленого законом 60 - денного строку.

Вказані обставини судом апеляційної інстанції досліджено не було.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тобто до 8 лютого 2020 року. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому він, посилаючись на доводи, аналогічні висновкам апеляційного суду, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в частині, що оскаржується, - без змін.

Переглянувши постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в частині, що оскаржується, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню в частині, що оскаржується, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач у період, що перевірявся, здійснював оптову торгівлю лікарськими засобами та супутніми товарами на підставі відповідних ліцензій.

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 31 березня 2017 року.

За результатами перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки від 18 жовтня 2017 року № 130/28-10-46-17/21947206, в якому вказано, зокрема, на заниження позивачем грошових зобов'язань з ПДВ за липень, вересень, грудень 2014 року шляхом включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі заяв зі скаргами на постачальників, які відмовилися надати податкові накладні за травень, липень, жовтень 2014 року відповідно.

Висновки акта в цій частині обґрунтовано порушенням Товариством приписів пункту
201.10 статті 201 ПК України в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких платник податку втрачає право на включення до складу податкового кредиту звітного податкового періоду сум ПДВ на підставі наданої заяви зі скаргою на постачальника, який, зокрема, відмовився надати податкову накладну, у разі надання такої заяви до звітної декларації по операціях, перша подія по яких сталася більше ніж за 60 календарних днів до настання граничного терміну подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну.

Зазначене порушення призвело до збільшення контролюючим органом податкових зобов'язань з ПДВ на суму 642 171 грн (враховуючи положення п.102.1 ст.102 ПК України) та застосування штрафних санкцій у розмірі 321 085 грн. Указана сума нарахованих податкових зобов'язань та штрафних санкцій увійшли до загальної суми податкових зобов'язань з ПДВ та штрафних санкцій, визначених відповідачем у податковому повідомленні-рішенні від 6 листопада 2017 року № 0010404617, яким збільшено загальну суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 4 282 282 грн, з яких 2 854 855 грн - податкове зобов'язання, 1 427 427 грн - штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами позивача про не повне встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та не повну оцінку зібраних у справі доказів.

Так, мотивуючи рішення у цій частині, апеляційний суд зазначив, що у спірних правовідносинах контролюючим органом було встановлено та позивачем не заперечувалось, що ним віднесено суми ПДВ до податкового кредиту по заявах зі скаргою на постачальників після спливу 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну.

Водночас, в порушення приписів частини 3 статті 308 КАС України апеляційний суд не дослідив повною мірою докази, що стосуються фактів, на які посилалися учасники справи, також належним чином не перевірив, чи були встановлені судом першої інстанції всі обставини справи, які належать до предмета доказування.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, апеляційним судом не було досліджено докази на підтвердження або спростування вказаних висновків податкового органу, зокрема, не встановлено звітний (податковий) період, у якому позивачу мало бути надано податкову накладну, але цього постачальником товарів зроблено не було, що є істотним для вирішення спору.

Так, відповідно до пунктів 201.4, 201.10 статті 201 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, складення та видача податкової накладної безпосередньо пов'язані з фактичним рухом активів, підтвердженим належним чином оформленими первинними документами. Водночас, апеляційним судом в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі не з'ясовувалась дата відвантаження відповідних товарів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що справа у відповідній частині підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" задовольнити.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 6 листопада 2017 року № 0010404617 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 602 000 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 301 000 грн скасувати.

3. Адміністративну справу № 804/486/18, в цій частині, направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.

4. В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко