Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.08.2019 року у справі №520/2377/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2019 року

Київ

справа №520/2377/19

адміністративне провадження №К/9901/21993/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (головуючий суддя Бідонько А. В. )

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року (головуючий суддя: Присяжнюк О. В., судді: Любчич Л. В., Спаскін О. А.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також -позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому просив скасувати рішення від 9 січня 2019 року № 0000285606 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем на підставі спірного акта індивідуальної дії безпідставно застосовано до нього штраф та нараховано пеню, оскільки сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, що забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо помилковості зазначених ним в звіті від 4 лютого 2014 року даних та щодо його звернення до контролюючого органу із заявою про визнання недійсним та скасування даних відповідного звіту.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення від 9 січня 2019 року № 0000285606 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального процесуального права, позивач зазначив, що відповідачем не враховано те, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок, повинна відповідати чистому доходу, заявленому в податковий декларації, яка подається фізичною особою, що забезпечує себе роботою самостійно, до органу доходів і зборів за результатами календарного року.

2.2.Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

Відповідач вказує про дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на те, що, позивач, подавши звітність від 4 лютого 2014 року, у якій відображено суму нарахованого внеску за січень-грудень 2019 року у розмірі 10530,10 грн., не сплатив її у передбачені законодавством строки, а відтак нарахування пені та штрафу відбувалось з дотриманням положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

30 січня 2014 року ОСОБА_1 подано до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суму нарахованого єдиного внеску за звітний період 2013 рік, в якому самостійно обчислено суму нарахованого єдиного внеску у розмірі 5495,48 грн.

4 лютого 2014 року позивачем подано до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суму нарахованого єдиного внеску за звітний період 2013 рік, де самостійно обчислено суму нарахованого єдиного внеску у розмірі 10530,10 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 30 квітня 2014 року № 35 позивачем сплачено єдиний соціальний внесок за 2013 рік у розмірі 5495,50 грн., тобто позивачем було сплачено не всю суму нарахованого єдиного внеску за звітний період - 2013 рік, яка вказана у звіті від 4 лютого 2014 року.

Рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 9 січня 2019 року № 0000285606 до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі: 503,46 грн. - за період з 1 травня 2014 року до 27 квітня 2015 року, 5009,41 грн. - штраф за період з 1 травня 2015 року до 20 липня 2018 року, та нараховано пеню в розмірі 5442,41
грн.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон; тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено поняття єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Згідно із вказаною нормою це - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску, зважаючи на положення пункту 5 частини першої статті 4 Закону, є:

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Положеннями частини другої статті 6 Закону передбачено, зокрема, такі обов'язки платників податків як: своєчасне та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску; подання звітності до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 25 Закону України передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

За змістом частини 11 та 12 цієї статті на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року N 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4 травня 2018 року N 469) затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі також - Інструкція).

Згідно з пунктом 1 розділу VII Інструкції за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції до платників органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах:

- за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 1 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

- за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 1 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Таким чином, наведені положення законодавства обов'язковою умовою застосування штрафних санкцій та пені визначають наявність у відповідного суб'єкта обов'язку сплачувати єдиний внесок.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону для платників, зазначених у Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Обчислення єдиного внеску, згідно з частиною другою статті 9 Закону, здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховується єдиний внесок.

Таким чином, зміст наведених норми підтверджує висновок про те, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, виходячи із даних, що містяться в бухгалтерських та інших документах, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

На час виникнення спірних правовідносин формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування було врегульовано Порядком, що затверджений Наказом Міністерства доходів і зборів України від 9 вересня 2013 року № 454 (надалі також - Порядок; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 4.12 Порядку особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до цього Порядку.

Відповідно до цієї таблиці сума нараховано єдиного внеску обраховується із доходу, що заявлений в податковій декларації.

Отже, виходячи із наведених норм в сукупності, при обрахунку розміру єдиного внеску, що підлягає сплаті, потрібно виходити із розміру доходу, що зазначений позивачем в податковій декларації, та який визначений на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу).

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному оцінки не надали та не перевірили чи визначений ОСОБА_1 в таблиці 3 додатка 5 звіту розмір чистого доходу відповідав даним, що зазначені в поданій ним декларації, як і не перевірили на підставі відповідних доказів (бухгалтерських та інших документів) фактичного розміру доходу, на який нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, отриманого позивачем у 2013 році.

Відтак, з урахуванням наведеного, для вирішення питання щодо своєчасності/несвоєчасності сплати єдиного внеску, внаслідок чого на підставі оскаржуваного акта індивідуальної дії нараховані штрафні санкції та пеня, необхідною передумовою є встановлення фактичного розміру доходу, отриманого ОСОБА_1 у 2013 році, та встановлення наявності у позивача обов'язку сплачувати відповідний розмір єдиного податку.

Водночас, з огляду на відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення обставин фактичного розміру отримуваного позивачем доходу за 2013 рік, суд позбавлений можливості формувати правові висновки щодо протиправності чи правомірності рішення від 9 січня 2019 року № 0000285606.

Крім того, Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтею 13 Закону визначено права органів доходів і зборів. Так, згідно із пунктом 2 цієї норми органи доходів і зборів мають проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки.

Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, враховуючи положення наведених норм у разі виявлення невідповідностей у звіті та декларації позивача, органи доходів і зборів не були позбавлені права на проведення контрольного заходу з метою встановлення обставин щодо допуску позивачем порушень під час формування даних звіту та декларації.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року скасувати.

Справу №520/2377/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх