ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
25 червня 2019 року
справа №826/6657/18
адміністративне провадження №К/9901/12502/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року у складі судді Шрамко Ю.Т.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у складі суддів Степанюка А.Г., Губскої Л.В., Епель О.В.,
у справі № 826/6657/18
за позовом Головного управління ДФС у м. Києві
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд»
про накладення арешту на кошти та інші цінності,
У С Т А Н О В И В :
25 квітня 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулось з позовом до суду до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" (далі - Товариство, платник податків, відповідач у справі) про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, які обґрунтовуються наявністю у відповідача податкової заборгованості, відсутністю майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі, та відповідно наявністю підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності, на підставах передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.
06 грудня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року, відмовлено повністю у задоволенні позову Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) до Товариства обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" (місцезнаходження: 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, 1-3/2, літ. "А"; код ЄДРПОУ 34615529) про накладення арешту на кошти та інші цінності.
Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що позивачем не вжито всіх заходів, які передують застосуванню арешту коштів та інших цінностей на рахунках у банку.
03 травня 2019 року податковим органом подано касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування касаційної скарги позивач наводить доводи, якими спростовує висновки судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що ним надані належні та допустимі докази того, що наявне у відповідача майно не може бути використане як джерело погашення податкового боргу, оскільки перебуває в обтяженні, а балансова вартість майна, описаного у податкову заставу, значно менше ніж сума податкового боргу. Доводить наявність підстав та дотримання ним порядку для арешту коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення податкового боргу.
27 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 15 травня 2019 року та витребувана справа №826/6657/18 із Окружного адміністративного суду міста Києва.
Товариством відзив на касаційну скаргу податкового органу до Суду не подавався, що не перешкоджає її розгляду по суті.
30 травня 2019 року справа №826/6657/18 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою включене до ЄДРПОУ за номером 39439980, перебуває на обліку податкового органу, як за платником податків за ним обліковується податковий борг станом на 07 грудня 2017 року у розмірі 30 368 475,39 грн, про що зазначено у листах податкового органу від 12 грудня 2017 року №21276/9/26-15-17-02-38, від 11 січня 2018 року №969/10/26-15-17-02-39, обліковими картками, податковою вимогою від 14 грудня 2016 року №10987-17 (том 1 арк. справи 10-12, 87-102, 143-160).
Наявність податкового боргу та його розмір не є спірним між сторонами.
Також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у справі №826/11435/17 задоволено позовні вимоги податкового органу, стягнуто з Товариства податковий борг у сумі 8 351 524,42 грн, це рішення суду не виконано та податковий борг відповідачем не погашено.
15 грудня 2016 року керівником податкового органу прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №2662/26-50-17-26, на виконання цього рішення контролюючим органом направлено відповідачу у цей же день лист №17281/10/26-50-17-43 про надання переліку майна, яке може бути джерелом погашення наявного податкового боргу (том 1 арк. справи 103-104).
29 грудня 2016 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві складено акт опису майна №1037/26-50-17-27, згідно якого проведено опис майна Товариства у податкову заставу на загальну суму 366 650,16 грн (том 1 арк. справи 44 - 45).
Податковий орган, висновуючись на тому, що податковий борг відповідачем не сплачується, вжиті заходи щодо виявлення наявності майна, на яке може бути звернено стягнення, не дали результатів, звернувся з позовом до суду.
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень статей 20, 87, 89, 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування податкової застави контролюючими органами затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року №586, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про необґрунтованість і передчасність позовних вимог з огляду на відсутність належних і допустимих доказів вчинення Позивачем, які вказують на недостатність дій для з`ясування наявності майна у платника податків.
Покликаючись на положення пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за приписами якої адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, пункту 94.4 цієї статті за якою арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків, вказавши на наявність аналогічних положень, які містяться у пункті 3 розділу ІІ Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 липня 2017 року № 632 (далі - Порядок №632), з врахуванням правил підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України, за якою арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на законодавчому рівні положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту коштів, що знаходяться в банківських установах платника податків.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Із системного тлумачення положень статті 94 Податкового кодексу України судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Положення статті 94 Податкового кодексу України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.
Натомість приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.
З аналізу наведеного правового регулювання Суд приходить до такого правового висновку, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (податкової палати) від 27 листопада 2018 року справа №820/1929/17.
Суд вважає помилковими висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що податковим органом не дотримані положення статті 94 Податкового кодексу України щодо прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке за приписами Порядку № 632 має передувати зверненню до суду з цим позовом, з огляду на наведену вище позицію Верховного Суду, висловлену суддями всієї податкової палати.
При цьому, такий висновок суду апеляційної інстанції не призвів до неправильного вирішення спору по суті.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, податковий орган має право звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків, що встановлено підпунктом 20.1.33. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України, проте, реалізація цього права можлива лише за умови наявності підстав, встановлених пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України.
Оскільки в межах спірних відносин відповідач навіть не покликається на жодну з підстав, визначених пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 826/6657/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер