Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №814/1877/16

адміністративне провадження №К/9901/31435/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.12.2016 (головуючий суддя: Гордієнко Т.О.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 (головуючий суддя: Романішин В.Л., судді: Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.)

у справі № 814/1877/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу і рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016: № 0000311304 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 498809,78 грн. за податковим зобов'язанням та на 124702,45 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; рішення № 0000321304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 15945,97 грн.;вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30.06.2016 № Ф-0000031304 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 159459,64 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.12.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017, позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016: № 0000311304, рішення № 0000321304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.06.2016 № Ф-0000031304.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі рішення, посилаючись на порушення судами норм: пунктів 44.1, 44.3 ст. 44, пунктів 177.2. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та відмовити у задоволенні позову. За доводами касаційної скарги судами не було враховано, що позивачем під час перевірки не було надано доказів використання придбаних паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності, а тому відповідачем було правомірно виключено їх вартість із витрат.

Позивач не реалізував своє право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням та рішенням, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.06.2016 № 303/14-02-13-04-2771320315. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пунктів 177.2, 177.4 ст. 177 ПК України, пункту 1 частини 2 ст.6, абзацу 3 пункту 8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: завищено витрати у загальній сумі 2743188,50 грн. за 2014 та 2015 роки у зв'язку з придбанням паливно-мастильних матеріалів, використання яких у господарській діяльності не підтверджено документально - відсутні документи щодо фактичного пробігу автомобілів, що призвело до заниження оподатковуваного доходу на цю суму, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб у загальній сумі 498809,78 грн., у тому числі: за 2014 рік - 231538,89 грн. та за 2015 рік -234538,89 грн.. Крім того, за висновками акту перевірки позивачем занижено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 159459,64 грн., який нарахований на суму заниженого чистого оподатковуваного доходу.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті вимога про сплату боргу (недоїмки) від 30.06.2016 № Ф-0000031304 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 159459,64 грн.; податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016: № 0000311304 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 498809,78 грн. за податковим зобов'язанням та на 124702,45 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; рішення № 0000321304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 15945,97 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2014 та 2015 роках позивачем до складу витрат було включено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на суму 1376365,22 грн. та 1366823,28 грн. відповідно. Необхідність вказаних витрат позивачем була викликана тим, що позивачем надавалися послуги з перевезення вантажними автомобілями, за ним зареєстровані вантажні автомобілі DAF TE 95XF, DAF TE 95XF, MAN 18463, MAN 19364.

Підставою для висновку ДПІ про неправомірність включення цих витрат до складу податкового обліку обґрунтовано відсутністю у наданих позивачем на підтвердження правомірності цих витрат інформації про пробіг автомобілів та витрачене пальне. Це було розцінено контролюючим органом як свідчення відсутності зв'язку таких витрат із господарською діяльністю позивача.

Відповідно до пункту 177.1 ст. 177 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків позивача в яких виник спір) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу..

Пунктом 177.2 цієї статті встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункту 177.4 цієї статті).

Згідно з пунктом 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Пунктом «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 цієї статті визначено, що до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII пункт 177.4 ст. 177 був викладений в іншій редакції.

Так підпунктами 177.4.1 та 177.4.4 цього пункту визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доданих до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, видаткових накладних постачальників паливно-мастильних матеріалів, актів списання пального, в яких вказані його обсяги та вартість, докази оплати вартості палива, за встановлення обставин використання отриманих паливно-мастильних матеріалів для безпосереднього здійснення основного виду господарської діяльності (вантажні перевезення), - зробили юридично правильні висновки про недоведеність з боку контролюючого органу на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції), відсутності зв'язку витрат позивача на оплату паливно-мастильних матеріалів із його господарською діяльністю, а отже правомірність висновку про заниження оподатковуваного доходу. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

З огляду на те, що згідно з пунктом 2 частини 1 ст. 7 Закону № 2464-VI базою оподаткування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб-підприємців, (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, суди зробили правильний висновок також і щодо неправомірності висновків відповідача про заниження позивачем єдиного соціального внеску, що свідчить про неправомірність оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки), податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Доводи наведені відповідачем у касаційній скарзі не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили

неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник ОСОБА_4