Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №806/2508/18

адміністративне провадження №К/9901/882/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Капинос О.В. від 30 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Боровицького О.А., Курка О.П., Совгири Д. І. від 04 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як інваліду ІІ групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року скасовано в частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 09 жовтня 2017 року, внаслідок поранення (контузії) та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року та прийнято в цій частині нове рішення, яким зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути документи щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 09 жовтня 2017 року, внаслідок поранення (контузії) та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 жовтня 2017 року, в іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року залишено без змін.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, Сьомий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що в рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року взагалі не міститься висновків щодо наявності у позивача права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. Водночас, зобов'язуючи Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, суд першої інстанції фактично визнав право позивача на отримання вказаної грошової допомоги, що судом апеляційної інстанції визнано помилковим та передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 03 січня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив строкову військову службу з 14 квітня 1986 року по 01 квітня 1988 року, з них з 04 серпня 1986 року по 31 березня 1988 року проходив військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях.

Під час участі в бойових діях на території Республіки Афганістан позивачем отримано поранення внаслідок розривної дії снаряду, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 11 серпня 2015 року № 1494/ж.

11 серпня 2015 року протокольним рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України встановлено, що отримані поранення, контузія, захворювання, так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 11 серпня 2015 року № 3011.

22 березня 2016 року Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, з 21 березня 2016 року, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, які так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією довідки Житомирського обласного МСЕК № 2 серія 12 ААА №514155.

25 жовтня 2017 року Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу при повторному огляді встановлено ІІ групу інвалідності, з 09 жовтня 2017 року, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, які так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією довідки Житомирського обласного МСЕК № 2 серія 12 ААА №861709.

29 березня 2018 року позивач подав заяву до Житомирського обласного військового комісаріату для виплати одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як інваліду ІІ групи з 09 жовтня 2017 року.

Протокольним рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 13 квітня 2018 року № 39, затвердженим Міністром оборони України, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що ним не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, як передбачено пунктом 11 Порядку № 975.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що станом на момент встановлення позивачу інвалідності чинною була редакція статті 16 Закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала виплату такої допомоги, у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Відтак, для позивача, як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, отримання одноразової грошової допомоги пов'язується з настанням інвалідності або безпосередньо під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Від ОСОБА_2 відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 09 жовтня 2017 року.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17 та у справі № 820/1835/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18, від 22 березня 2019 року у справі № 2340/2993/18.

Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_2 з 09 жовтня 2017 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 13 квітня 2018 року № 39, про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/2504/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

Н.В. Коваленко