Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.11.2019 року у справі №826/16758/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року

м. Київ

справа №826/16758/15

касаційне провадження №К/9901/26665/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2015 (суддя Гарник К. Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 (головуючий суддя - Губська Л. В., судді: Оксененко О. М., Федотов І. В. ) у справі № 826/16758/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати: рішення від 13.02.2015 № 1799/10/26-52-17-01-53 про недосягнення податкового компромісу; податкову вимогу від 27.04.2015 № 5240-23; рішення від 27.04.2015 № 39/26-52-25-37 про опис майна у податкову заставу та зобов'язати відповідача виключити з облікової картки позивача відомості про наявність податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 124999,22 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 28.12.2015 адміністративний позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.02.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2015 залишив без змін.

Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління ДФС у м.

Києві звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від
28.12.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 181.1 статті 181, пункту
183.2 статті 183, підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, наголошує на тому, що податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (у зв'язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування).

Натомість у спірній ситуації позивачем не визначено обсяги поставок з податку на додану вартість за період з 11.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 474250,00
грн. внаслідок неподання заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість після перевищення обсягу оподатковуваних операцій у розмірі 300000,00
грн.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, результати якої оформлено актом від 31.07.2014 № 2156/26-52-17-01/ НОМЕР_1.

За наслідками контрольного заходу Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві дійшла висновку про порушення позивачем вимог пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неподання заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість у період 01-10.01.2013 при перевищенні суми отриманого доходу (обсягу оподатковуваних операцій) у розмірі 300000,00 грн. та невизначення обсягу поставок з податку на додану вартість за період з 11.01.2013 по
31.12.2013 на загальну суму 474250,00 грн., в результаті чого не визначено (занижено) податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 94850,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2014 № 0039591701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 94850,00 грн. за основним платежем та 23712,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В лютому 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві із заявою про намір досягнення податкового компромісу за вказаним актом індивідуальної дії та подав квитанцію від 03.02.2015 № 61 про сплату п'яти відсотків від суми податкового зобов'язання, що становить 4799,51 грн.

За наслідками розгляду поданої позивачем заяви органом доходів і зборів прийнято рішення від 13.02.2015 № 1799/10/26-52-17-01-53 щодо недосягнення податкового компромісу з тих мотивів, що податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (у зв'язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування), натомість за результатами здійсненої перевірки встановлено порушення підприємцем вимог пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого останнім не визначено (занижено) податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 94850,00 грн.

У зв'язку з цим 27.04.2015 контролюючим органом сформовано податкову вимогу № 5240-23 та прийнято рішення № 39/26-52-25-37 про опис майна у податкову заставу.

Згідно з пунктом 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 01.04.2014 з урахуванням строків давності, встановлених Податкового кодексу України. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

За змістом пункту 3 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова перевірка проводиться виключно з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, у межах процедури досягнення податкового компромісу.

Для цілей застосування податкового компромісу наведені законодавчі приписи під заниженням податкових зобов'язань розуміють неправомірне формування платником податків даних податкового обліку (формування податкового кредиту з податку на додану вартість або витрат з податку на прибуток) у податкових періодах до
01.04.2014, що призвело до заниження належних до сплати сум податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм Податкового кодексу України. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Аналогічний порядок застосування процедури податкового компромісу передбачений і Методичними рекомендаціями щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, затвердженими наказом Державної фіскальної служби України від 17.01.2015 № 13 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 2.1 яких податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (у зв'язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування).

Під заниженням податкових зобов'язань для цілей застосування Методичних рекомендацій слід розуміти неправомірне формування платником податків даних податкового обліку (формування податкового кредиту з податку на додану вартість або витрат з податку на прибуток) у податкових періодах до 01.04.2014, що призвело до заниження належних до сплати сум податкових зобов'язань.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що процедура податкового компромісу поширюється виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (у зв'язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування), у тому числі встановлені за результатами здійснення контрольного заходу та відображені у відповідному податковому повідомленні-рішенні.

Утім, у справі, що розглядається, за результатами перевірки, оформленої актом від 31.07.2014 № 2156/26-52-17-01/ НОМЕР_1, встановлено порушення позивачем вимог пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого не визначено (занижено) податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 94850,00 грн., що згідно із зазначеними положеннями Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Методичних рекомендацій щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 17.01.2015 № 13 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виключає можливість застосування процедури податкового компромісу.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 у справі № 826/16758/15 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк