Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.06.2019 року у справі №520/1469/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року

Київ

справа №520/1469/19

адміністративне провадження №К/9901/15538/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого-судді Желєзного І. В., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні

справу №520/1469/19

за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області

на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Старосєльцева О. В. від 18.02.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Катунова В. В., суддів Шевцової Н. В., Ральченка І. М. від 08.05.2019

у справі №520/1469/19

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна Сергія Володимировича,

треті особи: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "АМРА ГРУП", Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради,

про скасування рішення державного реєстратора,

І. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2019 року керівник Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна Сергія Володимировича (далі також - відповідач), треті особи: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "АМРА ГРУП", Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради, в якому просив скасувати рішення № 40659261 Державного реєстратора відділу державної реєстрації Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С. В. від 17.04.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності ОСОБА_1 на житловий будинок, літ "А-2" з надвірними будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 163,7 кв. м (з них житлова - 113 кв. м. ) за адресою: АДРЕСА_1.

2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2019, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від
08.05.2019, відмовлено у відкритті провадження у справі, роз'яснено право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

3.29.05.2019 заступник прокурора Харківської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

4. Ухвалою Верховного Суду від 07.06.2019 у зазначеній справі відкрито провадження.

5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

6. Відзивів на касаційну скаргу від учасників справи не надходило.

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки прокурор оскаржує реєстраційну дію (рішення) державного реєстратора, унаслідок вчинення якої фізичною особою - громадянином було набуто право власності на житловий будинок. Прокурор кваліфікує житло, на яке особою було набуто право власності третьою особою, як самочинне будівництво і заявляє вимогу, спрямовану на припинення подальшого існування цивільного права - права власності особи на об'єкт нерухомості.

Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій та такі були вчинені за заявою іншої особи, даний спір є спором про цивільне право, незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорювані рішення, здійснено оспорюваний запис. Спірні відносини, хоча і відбуваються за участю владного суб'єкта - державного реєстратора речових прав на нерухоме майно у порядку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", проте стосуються виключно набуття особою цивільного права (права власності на об'єкт нерухомості), тобто виникають поза межами публічно-правових відносин.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16 та зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вважаючи, що у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Верховний Суд дослідив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій та дійшов таких висновків.

10. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

11. У пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від
12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з ‹..› питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ‹..›". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

12. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також- КАС України) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

13. Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

14. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

15. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

16. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

17. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

18. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

19. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від
12.12.2018 у справі №685/1346/15-а.

20. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

21. Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

22. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 03.04.2019 у справі №817/3393/15.

23. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача - керівника Харківської місцевої прокуратури №1, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

24. За змістом позовної заяви визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права на об'єкти нерухомості покликано необхідністю захисту прав територіальної громади, яку представляє позивач, від порушення таких третьою особою, за якою зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна.

25. Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на об'єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин.

26. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 636/3748/17.

27. Разом із тим, колегія суддів відхиляє посилання позивача у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 № 823/2042/16 з метою забезпечення єдності та сталості судової практики відступила від правових висновків, викладених у ній, зазначивши, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

28. За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

29. Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що між позивачем та відповідачем немає публічно-правових відносин, цей спір є не публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

30. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

31. За правилами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та (або) апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

32. З огляду на викладене касаційну заступника прокурора Харківської області необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

33. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від
18.02.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від
08.05.2019 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя Н. В. Коваленко