Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.08.2019 року у справі №817/1679/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2019 року

Київ

справа №817/1679/18

адміністративне провадження №К/9901/21603/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Єресько Л. О.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Затолочного В. С. (головуючий), Бруновської Н. В., Матковської З. М.

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому просив суд:

1.1. стягнути з Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за один день - 01 квітня 2014 року в розмірі ~money0~

1.2. стягнути з Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі ~money1~

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 31 березня 2014 року № 737-о "Про звільнення ОСОБА_1" відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 18 березня 2013 року № 141 "Про Міністерство доходів і зборів України" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "б" (через хворобу) полковника податкової міліції ОСОБА_1, заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області, на підставі рапорту ОСОБА_1, подання ГУ Міндоходів у Рівненській області та свідоцтва про хворобу № 157 від 21.03.2014 р.

2.1. З наказом Міністерства доходів і зборів України від 31 березня 2014 року № 737-о "Про звільнення ОСОБА_1" останній був ознайомлений у приміщенні Головного управління Міндоходів у Рівненській області 01 квітня 2014 року, одночасно його було ознайомлено з наказом Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 01 квітня 2014 року № 221-о "По особовому складу податкової міліції", в цей же день йому було видано грошовий атестат та трудову книжку.

2.2. Позивач вважає, що оскільки 01 квітня 2014 року він перебував на службі та виконував свої службові обов'язки до моменту ознайомлення з наказом про його звільнення, тому днем звільнення його зі служби в податковій міліції є саме 01 квітня 2016 року. За таких обставин слід додатково зарахувати до вислуги років для призначення пенсії полковнику податкової міліції ОСОБА_1. один день - 01 квітня 2014 року.

2.3. Крім того, позивач вважає, що в зв'язку з наведеними вище обставинами з Головного управління ДФС у Рівненській області на користь позивача слід стягнути невиплачену заробітну плату за один день - 01 квітня 2014 року в розмірі ~money2~ та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі ~money3~

3. Відповідач позов не визнав. У відзиві на позов наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 31 березня 2014 року № 737-о "Про звільнення ОСОБА_1" відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 18 березня 2013 року № 141 "Про Міністерство доходів і зборів України" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "б" (через хворобу) полковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-040704), заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області, на підставі рапорту ОСОБА_1, подання ГУ Міндоходів у Рівненській області та свідоцтва про хворобу № 157 від 21.03.2014 р.

5. Наказом Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 01 квітня 2014 року № 221-о "По особовому складу податкової міліції" визначено вислугу ОСОБА_1 на день звільнення: в календарному обчисленні - 26 (двадцять шість) років 00 (нуль) місяців 17 днів, в пільговому обчисленні - 26 (двадцять шість) років 04 (чотири) місяці 11 днів. В органах податкової міліції - 17 (сімнадцять) років 03 (три) місяці.

6. В трудовій книжці серії НОМЕР_1, виданій на ім'я ОСОБА_1, вчинено запис № 10 від 31 березня 2014 року про те, що він звільнений з органів податкової міліції на підставі наказу Міндоходів України від 31.03.2014 № 737-о.

7. З наказом Міністерства доходів і зборів України від 31 березня 2014 року № 737-о "Про звільнення ОСОБА_1" останній був ознайомлений у приміщенні Головного управління Міндоходів у Рівненській області 01 квітня 2014 року, одночасно його було ознайомлено з наказом Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 01 квітня 2014 року № 221-о "По особовому складу податкової міліції", в цей же день йому було видано грошовий атестат та трудову книжку.

8. Вважаючи днем свого звільнення 01 квітня 2014 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за один день - 01 квітня 2014 року в розмірі ~money4~ та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі ~money5~

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 27 грудня 2018 року позов задовольнив.

10. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з посади заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області та зі служби в податковій міліції саме 01 квітня 2014 року, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

11. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

12. Восьмий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідачем було чітко дотримано вимогу закону щодо звільнення працівника в строк, який ним особисто був вказаний в рапорті, а саме
31.03.2014. Ознайомлення позивача під підпис із наказом про звільнення, наказом по особовому складу податкової міліції, отримання грошового атестату та трудової книжки на наступний день після звільнення не є підставою для зарахування такого дня до загального стажу. Невиконання позивачем своїх професійних обов'язків
01.04.2014 підтверджується відсутністю будь-яких документів, проектів документів, створених позивачем 01.04.2014. Також свідченням того, що ОСОБА_1 не працював 01.04.2014, є відсутність задокументованих фактів вчинення будь-яких оперативних дій (позивач до 31.03.2014 був одним з керівників оперативного підрозділу) чи їх передоручення шляхом накладення письмової резолюції на працівників відділу внутрішньої безпеки ГУ Міндоходів у Рівненській області, що підтверджено актом тематичної перевірки від 20.11.2017 № 594/17-00-22-12.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. Не погоджуючись з такими рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

14. У скарзі позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

15. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що якщо вважати працівника правоохоронного органу звільненим зі служби з моменту підписання наказу про його звільнення, а не з моменту ознайомлення працівника правоохоронного органу з цим наказом, то такий підхід до застосування норм права ставить працівника правоохоронного органу поза законом і перетворює його на злочинця. Працівник правоохоронного органу має право носити і застосовувати вогнепальну зброю, у встановленому законом порядку обмежувати права громадян, мати доступ до інформації, яка становить державну таємницю тощо. Здійснення перерахованих дій особою, яка перебуває на службі в правоохоронних органах, є виконанням службових обов'язків, а здійснення цих же дій особою, яку звільнено зі служби, є злочином. Тому, правильним застосуванням права буде вважати останнім днем перебування працівника правоохоронного органу на службі день його ознайомлення з наказом про звільнення.

16. Головне управління ДФС у Рівненській області у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням процесуальних норм на підставі повно та всебічно з'ясованих обставинах справи, а тому не підлягає скасуванню.

V. Джерела права й акти їх застосування

17. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

20. Відповідно до частини 2 статті 47 КЗпП передбачено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

21. Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

22. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Висновок Верховного Суду

23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач дії відповідача щодо підстав та порядку проведення відповідачем його звільнення 31 березня 2014 року з посади заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області не оскаржує, не оскаржує також і наказ відповідача щодо його звільнення, разом з тим, позивач просить стягнути з останнього на його користь невиплачену заробітну плату за фактично відпрацьований час, а саме: за роботу 01 квітня 2014 року на посаді заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області в розмірі ~money6~ 29 коп. Тобто, позивач просить захистити лише порушене, на його думку, право на оплату праці за 01 квітня 2014 року на посаді заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

25. З копії трудової книжки позивача вбачається, що датою звільнення позивача з посади заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області зазначено 31 березня 2014 року.

26. З табелю обліку робочого часу встановлено те, що позивачам відпрацьовано робочий час до 31.03.2014.

27. В табелі обліку робочого часу працівників відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області за квітень 2014 року позивач та кількість відпрацьованих ним днів відсутні.

28. Також, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявна копія листа Головного управління пенсійного фонду України Рівненській області від 10.11.2016 №70-428/07.1-15, де зазначено, що пенсію позивачу призначено з 01.04.2014, з відповідним поданням його своєчасно ознайомлено, зауважень чи скарг щодо незгоди позивача з часу призначення пенсії не надходило.

29. З грошового атестата № 6/14, виданого позивачу, встановлено, що при звільненні відповідачем виплачено ОСОБА_1 всі кошти, що належать йому.

30. Як випливає зі змісту позовних вимог ОСОБА_1, не заявляє вимог щодо неправомірності розірвання з ним трудового договору саме 31 березня 2014 року.

Недотримання відповідачем порядку проведення його звільнення з посади, не доводить факту перебування у трудових відносинах з відповідачем станом на 01 квітня 2014 року як заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Рівненській області, тому вимоги щодо стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем станом на 01 квітня 2014 року.

31. Тобто, за відсутності заявленої позовної вимоги щодо неправомірності наказу відповідача в частині дати звільнення позивача, недотримання відповідачем процедури звільнення безпідставною є вимога щодо зобов'язання роботодавця здійснити оплату праці за 01 квітня 2014 року з огляду на те, що позивач саме 01 квітня 2014 року не перебував у трудових відносинах з відповідачем.

32. Також, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що невиконання позивачем своїх службових обов'язків 01.04.2014 підтверджується відсутністю будь-яких документів, проектів документів, створених позивачем 01.04.2014.

33. Вказане також підтверджується актом тематичної перевірки з'ясування факту виконання службових обов'язків ОСОБА_1 01.04.2014 Головного управління ДФС у Рівненській області від 20.11.2017.

34. В матеріалах справи містяться Розпорядження Головного управління Міндоходів у Рівненській області "Про анулювання ліцензій" від 01 квітня 2014 року № 103-р, Розпорядження Головного управління Міндоходів у Рівненській області "Про анулювання ліцензій" від 01 квітня 2014 року № 104-р, Розпорядження Головного управління Міндоходів у Рівненській області "Про анулювання ліцензій" від 02 квітня 2014 року № 106-р.

35. Позивач та свідок ОСОБА_2 в суді першої інстанції зазначали, що вказані вище документи погоджувалися відділом внутрішньої безпеки 01 квітня 2014 року, коли начальник відділу ОСОБА_3 був відсутній на роботі, і його обов'язки виконував заступник начальника відділу ОСОБА_1, який і підписав листи погодження вказаних розпоряджень від імені керівника відділу внутрішньої безпеки.

36. Проте, як вбачається з матеріалів справи, вказані листи погодження вказаних розпоряджень містять, в тому числі, підписи керівника відділу внутрішньої безпеки ОСОБА_3

37. Позивачем не доведено те, що саме ОСОБА_1 підписував вищевказані документи.

38. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

39. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

40. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

41. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

VI. Судові витрати

42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року у справі № 817/1679/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

Л. О. Єресько