Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.06.2019 року у справі №2040/7667/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2019 року

Київ

справа №2040/7667/18

адміністративне провадження №К/9901/14726/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А.,

за участю секретаря судового засідання Хом'яка О. А.,

учасники справи:

представник позивача - Клименко І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року (судді - Гуцало М. І., Донець Л. О., Бенедик А. П. ) у справі № 2040/7667/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Мельниківська сільська рада Валківського району Харківської області, про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих 6 березня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ДФС) №43844-13, №43843-13, №43842-13, №43841-13, №43840-13, №43839-13, №43838-13, №43837-13, №43836-13, №43835-13, №43834-13, №43833-13, №43832-13, №43831-13, №43830-13, №43829-13, №43828-13, №43827-13, №43826-13, №43825-13 про визначення податкових зобов'язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що при обчисленні суми податку на об'єкти нежитлової нерухомості, які перебували у власності позивача, за 2017 рік контролюючим органом в порушення передбаченого підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) порядку оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів неправомірно використано ставки податку, встановлені рішенням Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області від 3 лютого 2017 року № 154-VІІ, яким було затверджено нову редакцію положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по Мельниківській сільській раді.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року позов було задоволено у повному обсязі заявлених вимог.

Суд першої інстанції погодився з позивачем, що, враховуючи приписи підпункту
12.3.4 пункту 12.3. статті 12 та підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, яким закріплено принцип стабільності податкового законодавства (незмінність умов оподаткування та елементів податків протягом певного часу), нові ставки податків, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не можуть бути визнані обов'язковими до сплати у 2017 році, адже місцевою радою не прийнято і офіційно не оприлюднено до 15 липня 2016 року рішення про встановлення такого розміру податку.

Суд, пославшись на приписи пункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, вказав, що у спірних правовідносинах відповідачем мало бути обчислено податкове зобов'язання позивача за 2017 рік за ставкою податку, встановленою для "інших будівель" рішенням Мельниківської сільської ради IV сесії VII скликання від 29 січня 2016 року № 39-VII.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, яку постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року скасовано та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до ДФС.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції послався на приписи пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році", відповідно до яких в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році", не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту
12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відтак, на думку апеляційного суду, в 2017 році не діяв передбачений ПК України порядок внесення змін до податків, зборів, їх ставок.

До Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду звернулася дружина позивача - ОСОБА_1 та, обгрунтовуючи своє право на касаційне оскарження судового рішення у цій справі, вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач помер, вона є спадкоємцем першої черги та з огляду на норми статті 99 Податкового кодексу України (далі - ПК України) виконання податкових зобов'язань її померлого чоловіка належить до її обов'язку як спадкоємця всіх прав та обов'язків, які входять до складу спадщини.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила поновити строк на касаційне оскарження, скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Крім цього, просила зупинити виконання оскаржуваної постанови до закінчення касаційного розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року та відкрито касаційне провадження за її скаргою.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гусака М. Б. від 31 травня 2019 року зупинено дію оскаржуваного рішення до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Від ДФС відзив на касаційну скаргу не надійшов, проте подано клопотання про закриття касаційного провадження у зв'язку із ненабуттям, на думку відповідача, ОСОБА_1 права на спадщину.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок застосування податковим органом у 2017 році ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановленої Мельниківською сільською радою відповідним рішенням від 3 лютого 2017 року № 154-VII.

Основним питанням, яке потребує вирішення у даній справі, є правомірність застосування судом апеляційної інстанції до правовідносин, що виникли між учасниками справи, приписів пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році".

Системний аналіз положень законодавства дає колегії суддів підстави для висновку про те, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Так, 1 січня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Згідно з даним нормативно-правовим актом запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За приписами статтей 8, 10 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до місцевих податків належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених статтей 8, 10 ПК України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Зокрема, до них належить податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (стаття 265 ПК України).

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

Зокрема, в силу положень підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пп. 266.4.2 п.
266.4 ст. 266 ПК України).

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК України.

Статтею 12 ПК України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів. Відповідно до пункту 12.4. цієї статті до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Статтею 12 ПК України; визначення переліку податкових агентів згідно із Статтею 12 ПК України; до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З 1 січня 2017 року набув чинності Закон України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (далі - Закон № 1791), пунктом 22 розділу 1 якого змінено граничний розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлений підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, з 3 відсотків на 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. При цьому, пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання Закон України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році", не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 3 лютого 2017 року рішенням ХІІІ сесії Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області VII скликання № 154-VII на виконання, зокрема, ~law50~ затверджено положення "Про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по Мельниківській сільській раді" в новій редакції. Даним рішенням місцевою радою було, зокрема, змінено ставку податку на 2017 рік для "інших будівель" - 1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Враховуючи те, що вказані зміни до ПК України набули чинності лише 1 січня 2017 року, місцеві ради мали об'єктивні часові обмеження щодо дотримання вимог ПК України стосовно порядку та строків оприлюднення відповідного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про правильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1791, яким зупинено дію підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" до прийнятих в 2017 році рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" узгоджується із нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" зазначив, що у зв'язку з тим, що національні органи влади безпосередньо обізнані щодо свого суспільства та його потреб, вони в принципі знаходяться у кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для з'ясування того, що є "суспільним інтересом". Таким чином, відповідно до системи захисту, встановленої Конвенцією, саме національні органи влади мають здійснити первинну оцінку існування проблеми, що є об'єктом суспільного інтересу, який виправдовує заходи, що мають бути вжиті у сфері здійснення майнового права. Оскільки свобода розсуду, якою користується законодавчий орган при здійсненні соціальної та економічної політики, є широкою, Суд поважатиме рішення законодавчого органу щодо того, що є в інтересах суспільства, якщо тільки це рішення явно не мало належного обґрунтування (пункт 106).

Аналогічну правову позицію висловила, зокрема, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 825/1496/17 (постанова від 15 травня 2019 року), колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 460/2565/18 (постанова від 18 червня 2019 року).

Стосовно доводів відповідача про ненабуття ОСОБА_1 права на спадщину, колегія суддів доходить висновку про їх необгрунтованість, враховуючи надання представником ОСОБА_1 належних доказів набуття нею відповідного права (копій свідоцтв про право на спадщину за законом та договору про поділ спадкового майна).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 330, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, 375 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про закриття касаційного провадження.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року - без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

4. Поновити дію постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року, яку було зупинено ухвалою Верховного суду від від 31 травня 2019 року у цій справі.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2019 року.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко